ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.03.2025Справа № 910/14252/24
За позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін-Люкс»;
2. Українського державного університету імені Михайла Драгоманова
про визнання договору оренди недійсним та повернення приміщення
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Данилюк М.Д.
Представники учасників справи:
прокурор: Греськів І.І.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Рашковський Г.С.
В судовому засіданні 25.03.2025, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 08.04.2025.
До Господарського суду міста Києва від Заступника керівника Київської міської прокуратури (прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство освіти, позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-Люкс" (далі - ТОВ "Рубін-Люкс", відповідач-1) та Українського державного університету імені Михайла Драгоманова (далі - ДУ М.Драгоманова, відповідач-2), у якій прокурор просить суд:
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/2019 від 15.05.2019 року, укладений між Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова (теперішня назва Український державний університет імені Михайла Драгоманова) та ТОВ "Рубін-Люкс", предметом якого є державне майно - нежитлові приміщення площею 152,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі центрального корпусу);
- зобов'язати ТОВ "Рубін-Люкс" повернути ДУ М.Драгоманова за актом приймання-передачі державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 152,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі центрального корпусу).
У обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що передане в оренду майно за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/2019 від 15.05.2019 використовується ТОВ "Рубін-Люкс" для здійснення підприємницької діяльності, яка не пов'язана із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що відповідно суперечить вимогам чинного законодавства, а саме - частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту", якою передбачена імперативна заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Оскільки, як вказує прокурор, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/2019 від 15.05.2019 року є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, то в силу положень ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України підлягає визнанню судом недійсним, а орендоване майно підлягає поверненню балансоутримувачу - ДУ М.Драгоманова.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
05.12.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких останній вважав, що позов підлягає задоволенню з підстав зазначених прокурором у позові. Також вказав, що він не є стороною спірного договору оренди, проте, надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження та внесення змін до таких договорів та повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення. Так, на підставі звернення ДУ М. Драгоманова у березні 2019 Міністерство освіти надало позитивні висновки щодо погодження рішення про намір передачі державного майна в оренду, з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, про що балансоутримувача було повідомлено листом № 1/11-389 від 03.04.2019.
Відповідачі, належним чином повідомлені про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надали, позиція відповідача-1 щодо заявлених вимог суду невідома. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ураховуючи, що відповідачі не скористалися наданими їм правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідачів.
У підготовчому засіданні 14.01.2025 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні під час розгляду справи по суті прокурор заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представники позивача та відповідача-1 до суду не з'явились, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача просив справу розглядати без його участі. Представник відповідача-1 клопотання про відкладення або про розгляд справи без його участі до суду не подав.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача-2 вказав про відсутність у нього будь-яких пояснень по суті справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.05.2019 між Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова (що змінило своє найменування на Український державний університет імені Михайла Драгоманова) (орендодавець) та ТОВ "Рубін-Люкс" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/2019 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 152,30 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. І. Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі центрального корпусу), що перебуває на балансі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (п. 1.1 договору).
Майно передається в оренду з метою використання - розміщення кафе без продажу товарів підакцизної групи (п. 1.2 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передавання майна.
Згідно з п. 3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2019 року 23 492,83 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень, травень місяць 2019 року.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 договору).
Пунктом 3.6 договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцю у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 15 травня 2019 року до 15 квітня 2022 року включно, з подальшою пролонгацією (п. 10.1, 10.4).
Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, яке перебуває у державній та комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
На виконання умов вказаного договору Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова передало ТОВ "Рубін-Люкс" в оренду частину нежитлового приміщення площею 152,30 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 46, що підтверджується актом приймання-передавання нежитлового приміщення від 15.05.2019.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказує, що вказаний договір оренди, укладений з відповідачем-1 (ТОВ "Рубін-Люкс") є таким, що укладений всупереч вимогам закону, оскільки державне нерухоме майно, що є предметом договору оренди та перебуває на балансі університету, було передано в оренду з метою розміщення кафе, тобто, не пов'язаним ні з забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Відтак, вказаний договір має бути визнаним недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України, а орендоване майно підлягає поверненню балансоутримувачу.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або Держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).
Таким чином зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Таким чином прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У такому випадку до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
З огляду на викладене підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
З матеріалів справи вбачається, що Київська міська прокуратура 15.08.2024 зверталась до Міністерства освіти і науки України з листом, в яких просила надати пояснення, зокрема, щодо законності укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/2019 від 15.05.2019, вжиття Міністерством заходів на усунення виявлених порушень.
У відповідь на лист прокуратури Міністерство освіти і науки України листом від 09.09.2024 повідомило прокуратуру, що не вбачає підстав для визнання договору оренди недійсним, проте, у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство просить прокуратуру вжити заходи спрямовані на захист інтересів держави.
Київська міська прокуратура направила на адресу Міністерства лист від 08.11.2024 про намір вжиття представницького характеру з метою захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним та повернення майна.
Таким чином, звернення прокурора до суду в інтересах держави, а саме - в особі Міністерства освіти і науки України є правомірним, оскільки як вже зазналось вище, вказаним органом самостійно не вживались заходи для захисту інтересів держави.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про освіту" освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган викот влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про вищу освіту" учасниками освітні процесу у закладах вищої освіти є: наукові, науково-педагогічні та педагог працівники; здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у закладах ви освіти; фахівці практики, які залучаються до освітнього процесу на освіті професійних програмах; інші працівники закладів вищої освіти.
Положення ч. 1 ст. 70 Закону України "Про вищу освіту" передбачають, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріал цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Зазначена норма Закону прямо встановлює заборону використання об'єктів освіти не за освітнім призначенням.
Разом з тим Закон допускає можливість передачі приміщень закладів освіти в оренду, як виняток, лише з метою надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників, і які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти.
Відповідно до п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунальне майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди як, зокрема майно закладів освіти. Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Разом з тим, Постанова КМУ від 03.06.2020 № 483 має підзаконний характер і повинна застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних норм частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об'єктів освіти і науки за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативи правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, який відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України уповноважений приймати закони.
Також однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин, коло яких визначено ст. 92 Конституції України. Вища юридична сила закону полягає в тому, що всі підзаконні нормативи правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
При цьому ч. 2 ст. 2 Закону України "Про освіту" визначено, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб'єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу.
Таким чином, положення ч. 2 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 від "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" та норми Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, якими передбачено можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі та можливість передачі в оренду майна закладу освіти, що перебуває в аварійному стані, не використовується у діяльності таких закладів відповідно, мають застосовуватись лише в контексті норм ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання вимог цієї статті щодо заборони використання об'єктів освіти і науки не за призначенням.
Зі змісту договору не вбачається, що діяльність орендаря спрямована виключно на обслуговування учасників освітнього процесу, а не для здійснення господарської діяльності.
Таким чином, договір укладено всупереч вимогам ч. 4 ст. 80 Закону, оскільки згідно з умовами договору оренди (предмет договору) майно передано в оренду не для використання за цільовим призначенням, передбаченим спеціальними законами, та не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.
При цьому судом не беруться до уваги посилання позивача на те, що на підставі звернення ДУ М.Драгоманова № 01-10/374 від 20.03.2019 Міністерство освіти надало позитивні висновки щодо погодження рішення про намір передачі державного майна в оренду, з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, про що балансоутримувача було повідомлено листом № 1/11-389 від 03.04.2019, оскільки відповідних листів позивачем суду не було надано, а тому вказані доводи позивача не підтверджені належними доказами у порядку ст. 76-79 ГПК України.
Крім того, у матеріалах справи немає доказів, що Міністерством освіти надавався дозвіл на передачу в оренду саме ТОВ "Рубін-Люкс" частини нежитлового примщення площею 152,30 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 46.
За вказаних обставин, договір укладено з порушенням вимог Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про управління об'єктами державної власності", оскільки при укладенні не дотримано процедури погодження питання щодо оренди об'єктів державної власності.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
За вказаних обставин суд вважає вимоги прокурора у даній справі про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/2019 від 15.05.2019 року, та зобов'язання ТОВ "Рубін-Люкс" повернути ДУ М. Драгоманова за актом приймання-передачі державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 152,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі центрального корпусу), обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд справи покладається на відповідачів, у зв'язку з задоволенням позову.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/2019 від 15.05.2019 року, укладений між Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова (теперішня назва Український державний університет імені Михайла Драгоманова) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубін-Люкс», предметом якого є державне майно - нежитлові приміщення площею 152,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі центрального корпусу).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубін-Люкс» (02099, м. Київ, вул. Ісмаїла Гаспринського (Сормовська), 13, ідентифікаційний код 39637751) повернути Українському державному університету імені Михайла Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9, ідентифікаційний код 44807628) за актом приймання-передачі державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 152,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі центрального корпусу).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін-Люкс» (02099, м. Київ, вул. Ісмаїла Гаспринського (Сормовська), 13, ідентифікаційний код 39637751) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019; вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
5. Стягнути з Українського державного університету імені Михайла Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9, ідентифікаційний код 44807628) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019; вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.04.2025 року.
Суддя О.В. Котков