ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/15148/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03126, місто Київ, вулиця Володимира Качали, 7, ідентифікаційний код 40123454)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія" (02091, місто Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1, ідентифікаційний код 40385504)
про стягнення 301 739,96 грн,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія" про стягнення заборгованості за договором надання послуг з ремонту вантажних вагонів № ЦРЕКМ/ТЕРМЗ/Д-23005 від 23.02.2023 у розмірі 301 739,96 грн, з яких: 250 125,48 грн основного боргу, 15 592,31 грн інфляційних втрат, 3 710,88 грн трьох відсотків річних та 32 311,29 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
26.12.2024 засобами поштового зв'язку від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
15.01.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Вказане клопотання мотивовано відповідачем тим, що дана справа потребує детального розгляду спору по суті та з'ясування всіх обставин, зокрема, чи надавались, взагалі, послуги позивачем відповідачу; чи здійснювалась калькуляція з визначення вартості послуг; чи було узгодження переліку наданих послуг. Також відповідач вважає, що необхідно здійснити допит в якості свідків, зокрема, керівний склад виконавця - ВСР "Тернопілський колійний ремонтно-механічний завод".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія" про розгляд справи № 910/15148/24 за правилами загального позовного провадження - відмовлено.
27.01.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.
17.02.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подані письмові пояснення.
21.02.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані заперечення на пояснення позивача.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.02.2023 року між Виробничим структурним підрозділом «Тернопільський колійний ремонтно-механічний завод» Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Укрзалізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія" було укладено договір №ЦРЕКМ/ТЕРМЗ/Д-23005 надання послуг з ремонту вантажних вагонів, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням Замовника на підставі та на умовах цього Договору виконати деповський або капітальний ремонт вантажних 1 вагонів власності Замовника (далі - надати послуги «Науково-виробниче підприємство МК «Експансія» (код ЄДРПОУ40385504). силами та на базі структурного підрозділу Виконавця ВСІ І «Тернопільський колійний ремонтно-механічний завод» (далі по тексту-ВРІІ), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Згідно з п. 2.7.3. договору за знаходження вагонів замовника більше ніж 20 календарних днів з моменту подачі вагону на тракційні колії ВРП з вини замовника, у тому числі через невідповідності комплектації, відсутність давальницької сировини, технічних рішень на продовження строку експлуатації, ненадання інструкції, реквізитів для відправлення вагонів тощо. Замовник, відповідно до виставленого виконавцем рахунку, сплачує плату виконавцю за користування та відповідальне зберігання вагону(ів), розраховану за кожну добу згідно розділу V та пункту 2 Розділу III «Збірника тарифів перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги», затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, протягом не більше п'яти банківських днів з моменту отримання Замовником рахунку електронними або факсимільними засобами зв'язку. Розрахунок плати може корегуватися у разі підвищення коригуючого коефіцієнта за зберігання.
Відповідно до п. 9.1. договору договір набирає чинності з моменту його укладення, тобто з дня його підписання сторонами, і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
05.10.2023 року згідно з пам'яткою №139 про подавання вагону (форма ГУ-46) вагон № 67197483, власником якого є відповідач, що підтверджується картотечними даними СОСВАГ УЗ - 2610У, подано на під'їзні колії ВРП згідно пам'ятки №117 про забирання вагону, вагон видано відповідачу 23.05.2024 року.
Так, відповідачу за користування вагоном № 67197483 за період 05.10.2023 року по 31.12.2023 року та з 01.01.2024 року по 23.05.2024 року було нараховано плату за користування вагоном на під'їзних коліях в розмірі 250 125, 48 грн.
Позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 30.10.2024 року №1112 про погашення заборгованості, яка виникла за користування вагоном.
Відповідач надав відповідь № 05/11-2024 від 05.11.2024 на вимогу позивача, в якій зазначено про відмову в задоволенні вимоги та в оплаті рахунку № 926 від 30.10.2024 року з огляду на його безпідставність.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що після закінчення строку дії договору (31.12.2023) відповідач, залишивши вагон на тракційні колії ВРП, вчинив конклюдентні дії, що свідчить про намір продовжити користування вагоном.
З огляду на викладене позивач звернувся до суду з даним позовом і просить суд стягнути з відповідача на свою користь 250 125,48 грн основного боргу, 15 592,31 грн інфляційних втрат, 3 710,88 грн трьох відсотків річних та 32 311,29 грн пені.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правочин укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Положеннями ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, предметом даного спору є, зокрема, вимоги позивача до відповідача про стягнення 250 125,48 грн заборгованості зі сплати за користування вагоном №67197483 за період з 05.10.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 23.05.2024.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 5.3. договору сторони погодили, що витрати виконавця з подачі вагонів від залізничної станції Тернопіль Львівської залізниці до ВРП, від ВРП до станції, зазначеної у заявці замовника, оплачуються замовником за окремим(и) рахунком(и) виконавця протягом двадцяти календарних днів з дати виставлення рахунку. Якщо через затримку вагонів замовника (з його вини) на станційних коліях виробничого підрозділу виконавця - вагонному депо нараховується відповідна плата (згідно з вимогами Правил користування вагонами і контейнерами та Тарифного керівництва №1), яка підлягає відшкодуванню у повному обсязі замовником за весь час знаходження (простою) вагонів на коліях залізничної станції примикання Львівської залізниці або на підходах до неї за наданими виконавцем підтверджуючих документів.
Відповідно п.5.4. договору розрахунки щодо плати за користування та зберігання вагонів за весь час знаходження (простою) не ремонтопридатних вагонів замовника на коліях залізничної станції або на підходах до неї за надані послуги здійснюються замовником на умовах передоплати через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» шляхом обліку надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг відповідно до Правил розрахунків за перевезення вантажів, які затверджено наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085 та відповідного договору.
У пункті 5.6. договору сторонами погоджено, що замовник сплачує плату за знаходження (простій) вагонів Замовника на коліях ВРП за весь строк простою вагонів в очікуванні узгодження питань щодо ремонту (або відправки) згідно додатку №18. Розрахунок плати за простій вагонів на коліях ВРП проводиться з моменту подачі вагонів згідно з формами ГУ-45, ГУ-46 та на підставі акту довільної форми, який складається працівниками ВРП із зазначенням у ньому номерів вагонів, часу простою, часу його закінчення та причин. Понаднормовий простій вагонів на тракційних коліях ВЧДР-6 Шепетівка розраховується з застосуванням Збірника тарифів перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356. Понаднормовий простій вагонів на станції з вини замовника оплачується згідно з документами, наданими станцією.
Відповідно до пунктів 5.9, 5.10 договору платежі, що передбачені цим договором, здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Датою отримання платежів є момент зарахування банком коштів на поточний рахунок виконавця з обов'язковим відображенням цифрового номеру виробничого підрозділу (ВРП) в призначенні платежу. Загальна ціна договору визначається як сума усіх платежів, здійснених у межах цього договору на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг та інших документів.
Судом встановлено, що згідно з пам'яткою №139 про подавання вагону (форма ГУ-46) 05.10.2023 вагон № 67197483, власником якого є відповідач, що підтверджується картотечними даними СОСВАГ УЗ - 2610У, було подано на під'їзні колії ВРП згідно пам'ятки №117 про забирання вагону, вагон видано відповідачу 23.05.2024 року.
Згідно п. 2.7.3. договору за знаходження вагонів замовника більше ніж 20 (двадцять) календарних днів з моменту подачі вагону на тракційні колії ВРП з вини замовника, у тому числі через невідповідності комплектації, відсутність давальницької сировини, технічних рішень на продовження строку експлуатації, ненадання інструкції, реквізитів для відправлення вагонів тощо. Замовник, відповідно до виставленого Виконавцем рахунку, сплачує плату виконавцю за користування та відповідальне зберігання вагону(ів), розраховану за кожну добу згідно розділу V та пункту 2 Розділу III «Збірника тарифів перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги», затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, протягом не більше п'яти банківських днів з моменту отримання Замовником рахунку електронними або факсимільними засобами зв'язку. Розрахунок плати може корегуватися у разі підвищення коригуючого коефіцієнта за зберігання.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, відповідачу за користування вагоном № 67197483 за період 05.10.2023 року по 31.12.2023 року та з 01.01.2024 року по 23.05.2024року було нараховано плату за користування вагоном на під'їзних коліях в розмірі 250125,48 грн. В матеріалах справи наяний рахунок 926 від 30.10.2024 на суму 250 125,48 грн та Акт виконаних робіт №926 від 23.02.2023, який складено 31.10.2024.
Так, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 30.10.2024 року № 1112 про погашення заборгованості, яка виникла за користування вагоном.
Водночас, у відповіді № 05/11-2024 від 05.11.2024 на зазначену вимогу позивача відповідач відмовив у задоволенні вимоги та в оплаті рахунку № 926 від 30.10.2024 року з огляду на його безпідставність.
Статтею 119 Статуту залізниць України передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія" за договором надання послуг з ремонту вантажних вагонів № ЦРЕКМ/ТЕРМЗ/Д-23005 від 23.02.2023, яка складає 250 125,48 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Залізницею, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій справі підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 у справі №910/2108/24.
Доводи відповідача стосовно того, що зі сторони позивача в період з жовтня по грудень місяць 2023 року було відсутнє реагування щодо визначення порядку дій з виконання деповського ремонту вантажного вагону №67197483, а така невизначеність відбувалась також із січня 2024 по травень місяць 2024 року, суд оцінює критично, з огляду на таке.
Відповідно до п. 3.3. договору для запобігання виникнення простою вагонів через відсутність вузлів, деталей, матеріалів тощо замовник (після узгодження із виконавцем) може створити необхідний оборотний запас вузлів, деталей, матеріалів, тощо для проведення ремонту вагонів.
Відповідач, незважаючи на виникнення простою, жодного разу не звернувся з листом узгодження на створення необхідного оборотного запасу вузлів, деталей, матеріалів. В матеріалах справи докази протилежного відсутні.
Також відповідач зазначає, що договір припинив свою дію 31.12.2023 року, але вагон продовжив стояти на тракційній колії, відповідач підтверджує вчинення ним конклюдентних дій.
Відповідно до п. 5.6. договору сторонами погоджено, що замовник сплачує плату за знаходження (простій) вагонів Замовника на коліях ВРП за весь строк простою вагонів в очікуванні узгодження питань щодо ремонту (або відправки) згідно додатку №18. Розрахунок плати за простій вагонів на коліях ВРП проводиться з моменту подачі вагонів згідно з формами ГУ-45, ГУ-46 та на підставі акту довільної форми, який складається працівниками ВРП із зазначенням у ньому номерів вагонів, часу простою, часу його закінчення та причин. Понаднормовий простій вагонів на тракційних коліях ВЧДР-6 Шепетівка розраховується з застосуванням Збірника тарифів перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356. Понаднормовий простій вагонів на станції з вини замовника оплачується згідно з документами, наданими станцією.
Отже, якщо конклюдентні дії сторони свідчать про намір укласти договір (наприклад, звернення до іншої сторони з заявкою на надання послуг, одержання цих послуг), то така сторона не вправі посилатися на неукладеність договору.
Тобто, відповідач приєднався до стандартної форми договору з надання послуг з ремонту вантажних вагонів.
Щодо доводів відповідача відносно п. 2.7.3. договору, суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та ст.6 ЦК України, сторони вільні визначати умови договору.
Більше того, при підписані спірного договору відповідач не заперечував проти існуючої редакції п. 2.7.3. договору та не звертався до суду з позовом про визнання п. 2.7.3. договору недійсним.
Враховуючи зазначене вище, наведені доводи відповідача не спростовують факту наявності в нього заборгованості за надані позивачем послуги за договором № ЦРЕКМ/ТЕРМЗ/Д-23005 про надання послуг з ремонту вантажних вагонів від 23.02.2023 у загальній сумі 250 125, 48 грн.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 250 125, 48 грн, доказів її погашення відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надано та наявність вказаної заборгованості не спростовано, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості.
Також, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за загальний період з 23.05.2024 по 19.11.2024 у розмірі 32 311,29 грн.
За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Так, відповідно п.7.3. договору за несвоєчасне виконання (порушення) грошового зобов'язання, у тому числі прострочення його виконання, замовнику нараховується пеня від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Водночас, судом встановлено, що відповідно до п. 9.1. договору договір набирає чинності з моменту його укладення, тобто, з дня його підписання сторонами, і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
Таким чином, оскільки дія договору закінчилась 31.12.2023, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 32 311,29 грн пені за визначений позивачем період з 23.05.2024 по 19.11.2024.
Щодо вимог позивача про стягнення 15 592,31 грн інфляційний втрат та 3 710,88 грн 3% річних, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Так, згідно з п. 2.7.3. договору за знаходження вагонів замовника більше ніж 20 (двадцять) календарних днів з моменту подачі вагону на тракційні колії ВРП з вини замовника, у тому числі через невідповідності комплектації, відсутність давальницької сировини, технічних рішень на продовження строку експлуатації, ненадання інструкції, реквізитів для відправлення вагонів тощо. Замовник, відповідно до виставленого виконавцем рахунку, сплачує плату виконавцю за користування та відповідальне зберігання вагону(ів), розраховану за кожну добу згідно розділу V та пункту 2 Розділу III «Збірника тарифів перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги», затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, протягом не більше п'яти банківських днів з моменту отримання замовником рахунку електронними або факсимільними засобами зв'язку. Розрахунок плати може корегуватися у разі підвищення коригуючого коефіцієнта за зберігання.
В матеріалах справи наявний рахунок №926 за користування спірним вагоном, який датовано 30.10.2024 та акт виконаних робіт №926, складений 30.10.2024.
Як було встановлено судом, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 30.10.2024 року №1112 про погашення заборгованості, яка виникла за користування вагоном.
Таким чином, відповідач повинен був сплатити плату за користування та відповідальне зберігання вагону протягом 5 банківських днів, а саме: до 05.11.2024 включно.
В свою чергу, відповідач надав відповідь № 05/11-2024 від 05.11.2024 на вимогу позивача.
Водночас, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.05.2024 до 19.11.2024, тоді як обов'язок відповідача сплати заборгованість відповідно до вимоги позивача настав 05.11.2024, що виключає можливість стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.05.2024 до 19.11.2024.
Тож, судом здійснено власний розрахунок 3% річних за період з 06.11.2024 по 19.11.2024, з урахуванням встановлених судом обставин, та визначено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача суми 3% річних становить 287,03 грн, відтак заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.
Водночас, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Таким чином, з огляду на те, що період нарахування інфляційних втрат становить менше місяця, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення 15 592,31 грн інфляційних втрат не підлягає задоволенню.
Таким чином, позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягає задоволенню частково.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія" (02091, місто Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1, ідентифікаційний код 40385504) на користь позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03126, місто Київ, вулиця Володимира Качали, 7, ідентифікаційний код 40123454) основний борг у розмірі 250 125 (двісті п'ятдесят тисяч сто двадцять п'ять) грн 48 коп., 3% річних у розмірі 287 (двісті вісімдесят сім) грн. 03 коп. та 3 756 (три тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн 18 коп. витрат на сплату судового збору.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 09.04.2025
Суддя І.О. Андреїшина