номер провадження справи 26/56/24
28.03.2025 Справа № 908/1634/24(908/2564/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
до відповідачів: 1/ ФО ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 );
2/ ФО ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 );
треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1/ Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162);
2/ Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Румянцев Антон Володимирович ( АДРЕСА_3 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради (49006, місто Дніпро, проспект Лесі Українки, будинок 65)
про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності
в межах справи № 908/1634/24
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
кредитор - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 )
розпорядник майна - арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
До Господарського суду Запорізької області 23.09.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ» до відповідачів: ФО ОСОБА_1 та ФО ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
23.09.2024 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/2564/24 розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою суду від 21.10.2024 року, зокрема, позовну заяву залишено без руху. Заявнику запропоновано у строк протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки заяви шляхом подання до суду: - оцінки вартості спірного майна (а саме - квартири АДРЕСА_5 ); - клопотання про залучення третіх осіб із зазначенням, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Зазначені в ухвалі недоліки позивачем були усунуті.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.11.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства; підготовче засідання призначено на 10.12.2024р. о 10-15, залучено до участі у справі третіх осіб.
Цією ж ухвалою суду витребувано додаткові документальні докази по справі.
До суду надійшли наступні документи:
- 06.12.24 лист з Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області;
- 09.12.24 документи від приватного нотаріуса Румянцева А.В. на виконання ухвали суду від 15.11.2024;
- 09.12.24 клопотання представника відповідача-2 про залучення третіх осіб;
- 09.12.24 заява третьої особи ОСОБА_4 про розгляд справи без участі.
Зазначені документи залучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою від 10.12.2024 відкладено підготовче засідання на 02.01.2025р. о 10-00; запропоновано сторонам надати суду додаткові документальні докази по справі, до розгляду позову по суті.
До суду надійшли такі документи:
- 23.12.24 відзив відповідача-2 на позовну заяву;
- 27.12.24 клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання;
- 01.01.25 заява третьої особи ОСОБА_4 про розгляд справи без її участі;
- 19.12.24 листи від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур на виконання ухвали суду від 15.11.2024.
Відповідно до листів Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур, в реєстрі територіальної громади відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території міста Дніпра відсутні.
У зв'язку з цим, судом здійснюється повідомлення відповідача-1 ОСОБА_1 на сайті Господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).
Ухвалою від 02.01.2025 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Центральну адміністрацію Дніпровської міської ради (49006, місто Дніпро, проспект Лесі Українки, будинок 65); відкладено підготовче засідання на 30.01.2025р. о 12-45.
До суду 13.01.2025 надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи докази направлення копії позовної заяви з додатками на адресу Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.
17.01.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2 на позовну заяву.
30.01.2025 від третьої особи ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без її участі.
У підготовчому засіданні 30.01.2025. судом були вчинені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 30.01.2025 закрито підготовче провадження у справі №908/1634/24(908/2564/24) з розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕЛАЙ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Румянцев Антон Володимирович, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та призначено справу до розгляду по суті на 18.03.2025 об 13- 00 год.
Представник Позивача у судовому засіданні 18.03.2025 підтримав позовні вимоги та просить позов задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 серпня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги, за умовами якого до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» перейшло право вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення. В подальшому 27.05.2024 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «МЕНЕЛАЙ» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги №270524/10-Д, відповідно до якого ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» відступило ТОВ «МЕНЕЛАЙ» право вимоги, за кредитним договором №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення. 07.08.2018 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, винесеного по цивільній справі № 2-1879/11, було задоволено позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» частково та стягнуто у тому числі з Відповідача 2 заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року в сумі - 207530,39 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1660492,15 грн.
Відповідачем 1 не виконано умови кредитного договору щодо погашення кредитної заборгованості. З інформаційної довідки стало відомо, що 02.09.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Румянцевим А.В., зареєстрований в реєстрі за №1398. Тобто в момент існування заборгованості Відповідачем 1 було відчужено своє єдине майно, що призвело до порушення прав кредитора, тобто Відповідачем1 вчинено фраудоторний договір.
Представник Відповідча 2 у судовому засіданні 18.03.2025 року заперечував протии задоволення позовних вимог та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. На підставу своїх заперечень Відповідач 2 зазначає, що позов обґрунтовано лише наявною заборгованістю у боржника під час його укладення, про те ВАТ КБ «Надра» було фактично надано згоду на продаж спірного майна. Відповідач 2 купуючи спірну квартиру покладалась на відомості про речові права з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира була придбана проживання доньки та її сім'ї. Відповідач 2 є добросовісним набувачем, оскільки придбав квартиру для проживання в ній, при укладені договору купівлі-продажу квартири покладалася на відомості Державних реєстрів і про наявність будь-яких обмежень щодо цієї квартири їй не було відомо, тому вона набула право на спірну квартиру вільну від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Також Відповідачем 2 було заявлено строк позовної давності.
У судовому засіданні 18.03.2025 судом було оголошено перерву для оголошення рішення суду до 28.03.2025 року 14.30 год.
Судове засідання 28.03.2025 року не відбулось з невідомих технічних причин, про що було складено Акт Господарського суду Запорізької області від 28.03.2025 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та Представника Відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
За приписами ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Судом встановлено, що 15 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено Кредитний договір №8/2007/840-К/1419-Н, відповідно до умов якого, Банк надав Відповідачу 1 кредит у іноземній валюті у розмірі 176426,95 доларів США, а Відповідач 1 зобов'язався повернути кредит не пізніше 12 жовтня 2027 року та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,39 % річних.
За умовами Кредитного договору №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року (п.3.3.1.) боржник повинен був вносити щомісячно суму мінімально необхідного платежу у розмірі 2011,46 дол.США.
Відповідачем 1 зобов'язання за кредитним договором виконувались не належним чином у зв'язку з чим ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Шевченківського районного суду м.Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідача 1.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2015 року, позовні вимоги було задоволено, стягнуто з у тому числі з Відповідача 1 на користь ПАТ КБ «Надра» суму у розмірі 1 660 492,15 грн., а також судових витрат у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року у справі №2-1879/11 заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до Відповідача частково задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.06.2011 року скасовано та ухвалено нове, а саме: стягнуто з Відповідача 1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року в сумі - 207530,39 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1660492,15 грн., а також судовий збір у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на ІТЗ. Рішення набрало законної сили.
05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
27.05.2024 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «МЕНЕЛАЙ» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги №270524/10-Д, відповідно до якого ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» відступило ТОВ «МЕНЕЛАЙ» право вимоги, за кредитним договором №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
Доказів оскарження Договорів відступлення права вимоги до матеріалів справи не надано, як і не надано доказів на підтвердження визнання недійсним таких договорів в судовому порядку.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже до Позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №8/2007/840- К/1419-Н від 15.10.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра».
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що 02.09.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Румянцевим А.В., зареєстрований в реєстрі за №1398.
Право власності на дане майно було зареєстровано в державному реєстрі речових правна нерухоме майно.
Стверджуючи про наявність підстав для визнання договору недійсним, Позивач зазначає про його фраудаторність, вчинення на шкоду кредитору з метою унеможливлення звернення стягнення на єдине майно і суд доводи Позивача визнав обґрунтованими.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність є однією з
основоположних засад цивільного законодавства.
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК
України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.
Отже, приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом.
Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована
на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначено: «В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам».
Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шкоди (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі № 903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від19.04.2023 у справі № 912/2007/18).
Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній.
Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному договорі, в тому числі договорі купівлі-продажу, має певну специфіку, яка проявляється у обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться момент укладення договору, стан платоспроможності, події, що опосередковують укладення договору.
У постанові від 10.07.2024 року справа №201/3274/21 Верховний Суд зазначив, що: «Критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і винятки із цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); ціна договору (ринкова/неринкова); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними під час доведення фраудаторності, а отже, й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».
У даній справі встановлено, що вчиненню спірного Договору купівлі-продажу від 02.09.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передувало отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у Банку та придбання у власність квартири за рахунок кредитних коштів.
При цьому ОСОБА_1 мав кредитні грошові зобов'язання перед Банком і ці зобов'язання належно не виконував.
Так при розгляді справи №2-1879/11 було встановлено, що станом на 19.01.2010 року у
Відповідача 1 була наявна заборгованість у розмірі 207 530,39 доларів США.
Тобто на час укладення договору купівлі-продажу у Відповідача 1 вже була наявна заборгованість у розмірі 207 530,39 доларів США.
Доказів виконання кредитних зобов'язань матеріали даної справи не містять.
Суд зауважує, що Банк пред'явив позов після відчуження майна ОСОБА_1 , однак
це не має значення, оскільки ОСОБА_1 не міг не знати про існування невиконаних кредитних зобов'язань перед Банком, прострочення зі свого боку зобов'язань зі сплати обов'язкових періодичних платежів та процентів, а також не міг не знати, що за обставин невиконання/неналежного виконання зобов'язань за Кредитним договором настане ризик можливості звернення стягнення на набуту у власність квартиру.
З наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за параметрами пошуку: фізична особа РНОКПП НОМЕР_1 (Відповідача 1 - ОСОБА_1 ) вбачається, що за ОСОБА_1 не зареєстроване право власності на будь-яке майно.
Відповідачем 2 не надано доказів на спростування обставин зокрема відсутності у власності Відповідача 1 іншого майна.
Верховний суд акцентує увагу, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна.
Правочин не може використовуватися учасниками правовідносин для уникнення від виконання зобов'язань (незалежно від наявності судового рішення), сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як вже згадано, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В обранні варіантів добросовісності поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.
Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконувати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредиторів.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками господарських відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Боржник, який вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним чи зменшується обсяг його платоспроможності, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитору (кредиторам).
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61- 2612св23)).
Заперечуючи проти позову, Відповідач 2 не спростувала обґрунтованість позовних вимог, не надала жодних доказів на спростування заявлених вимог.
Як вбачається з умов договору купівлі-продажу 02.09.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , квартира АДРЕСА_5 за домовленістю сторін відчужена за 19 000,00 грн.
При цьому ОСОБА_1 отримав у Банку 176426,95 доларів США кредитних коштів на придбання цієї квартири. Відповідно до Договору іпотеки від 15.10.2007 року, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , визначена вартість квартири складає 975 325,00 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари США по офіційному курсу НБУ станом на день укладення зазначеного договору складає 193 133,66 дол.США, Придбання квартири за низькою ціною не може свідчити про беззастережну добросовісність Відповідача 2. Крім того, до матеріалів справи Відповідачем 2 не надано доказів на підтвердження оплати за договором купівлі-продажу.
Разом з цим, доцільно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 08.01.2025 року у справі № 760/21831/18, в якій Суд зазначив, що відповідно до положень цивільного законодавства, недійсність договору передбачає відновлення сторін у початковий стан, що означає повернення покупцю сплачених ним коштів або відшкодування вартості майна іншим способом, передбаченим законом. Таким чином, інтереси покупця будуть захищені в рамках встановленого правопорядку, і це усуне необхідність у додаткових діях для
відшкодування збитків.
Обставини встановлені Кіровським районним судом м.Дніпропетровська від 26.12.2022 року при розгляді справи №203/2995/21 судом не беруться до уваги оскільки предметом розгляд справи було правомірність державної реєстрації іпотеки та обтяження. Обставини, щодо вчинення боржником фраудаторного договору судом не встановлювались.
З огляду на викладене вище у сукупності, слід визнати, що Відповідач 1, вчиняючи Договір купівлі-продажу квартири від 02.09.2010, про недійсність якого заявлено Позивачем, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду кредитору - Банку та з метою ухилення від виконання кредитних зобов'язань шляхом звернення стягнення на квартиру, що є підставами для визнання цього Договору недійсним згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, на підставі загальних засад цивільного законодавства, які вимагають справедливості, добросовісності та розумності у правовідносинах (п.6 ст.3 ЦК України), недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) та на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Заперечення Відповідача 2 спростовуються матеріалами справи, викладеними вище встановленими обставинами та мотивуваннями.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст.86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже позов є правомірним та обґрунтованим.
Водночас, Відповідач 2 заявив про застосування позовної давності та наслідків спливу передбачених строків позовної давності.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та
стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Усталеною практикою Верховного Суду підкріплюється, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
За правилом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 викладений такий
правовий висновок: Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і сааме
з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.05.2022 року у справі № 936/721/21) Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
Матеріали даної справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обізнаності первісного кредитора (в подальшому у Позивача) до 2021 року про відчуження спірного майна. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження можливості отримання Позивачем інформації про порушення своїх прав.
У відповідності до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В процесуальному законодавстві передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з положеннями статті 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Верховний суд у своїй постанові від 23 жовтня 2024 року по справі № 753/25081/21 зазначив, що «справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру».
Відповідач 2 не надав доказів на підтвердження обізнаності Позивача про порушення свого права до набуття права вимоги до боржника, як і не доведено обізнаність первинного кредитора про укладення оспорюваного договору.
А отже суд приходить до висновку, що Позивач не пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявляв представник Відповідача 2.
За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невиз
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення
всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь- які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»).
Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відтак, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Оцінку аргументам та доводам учасників, матеріалам справи, які мають значення та впливають на вирішення спору, судом надано.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов обґрунтованим, доводи наведені в позовній заяві доведеними та такими, що відповідають чинному законодавству, а відтак позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , укладений 02.09.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевим Антоном Володимировичем ( АДРЕСА_3 ), зареєстрований в реєстрі за №1398, серія та номер: ВРА 833205, ВРА 833206 та скасувати у Реєстрі права власності на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на квартиру АДРЕСА_5 , номер РНМ НОМЕР_4 , припинивши право власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на квартиру АДРЕСА_5 , номер РНМ НОМЕР_4 .
3. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. - по 1514 (тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп. з кожного Відповідача.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено та підписано-09.04.2025.
Суддя О.О. Юлдашев