ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
УХвала
про відмову у видачі судового наказу
"09" квітня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/293/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.,
розглянувши матеріали заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика», м. Київ про видачу судового наказу про стягнення з боржника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованості в розмірі 165 029,16 грн за Договором про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024, у тому числі 38 000 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 121 329,16 грн простроченої заборгованості за процентами та 5700 грн простроченої заборгованості за комісією, а також 242,24 грн витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика», м. Київ в особі представника - Мишевської Наталії Миколаївни - звернулося до Господарського суду Закарпатської області із заявою б/н від 19.03.2025 (вх. №02.3.1-05/324/25 від 19.03.2025) про видачу судового наказу про стягнення з боржника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованості в розмірі 165 029,16 грн за Договором про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024, у тому числі 38 000 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 121 329,16 грн простроченої заборгованості за процентами та 5700 грн простроченої заборгованості за комісією, а також 242,24 грн витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Дослідивши вищевказану заяву, суд приходить до висновку про відмову у видачі судового наказу із огляду на наступне.
Частинами 1 та 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
За приписами ст. 147 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
До заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема, копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України).
Так, в обґрунтування поданої суду заяви про видачу судового наказу представник заявника зазначає, що 01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика», як кредитодавцем, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , як позичальником, шляхом обміну електронними повідомленнями було укладено Договір про надання кредиту №488502-КС-001, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України “Про електронну комерцію», відповідно до п. 1 якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 38 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Представник заявника вказує, що ТОВ “Бізнес Позика» в повному обсязі виконало свої зобов'язання за Кредитним договором, надавши позичальнику грошові кошти в розмірі 38 000 грн шляхом їх перерахування на банківську картку ФОП ОСОБА_1 , а боржник, у свою чергу, взяті на себе зобов'язання за Договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим у нього виникла та рахується заборгованість перед кредитодавцем на суму 165 029,16 грн, у тому числі 38 000 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 121 329,16 грн простроченої заборгованості за процентами та 5700 грн простроченої заборгованості за комісією.
Водночас у підтвердження факту укладення між сторонами Договору в електронній формі представником заявника подано суду копію пропозиції (оферти) укласти Договір про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024, копію прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) укласти Договір про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024, анкету клієнта, сформовану 12.03.2025, а також візуальну форму послідовності дій клієнта з наведеними в ній відомостями про підписання позичальником Договору одноразовим ідентифікатором, отриманим у смс-повідомленні, надісланому кредитодавцем.
Вищевказані документи надані представником заявника як електронні докази та роздруковані судом на паперових носіях.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом п. 15, 27 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
За приписами ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зауважив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Водночас за змістом ч. 1, 3 ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Таким чином, незалежно від того, чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.01.2022 у справі №922/1246/21 та від 19.10.2023 у справі №914/249/21.
Частинами 3, 6 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України “Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.
Правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.12.2019 у справі №922/788/19 та від 19.01.2022 у справі №202/2965/19.
У даному контексті суд зазначає, що представником заявника до матеріалів заяви про видачу судового наказу не долучено жодних належних та допустимих доказів, які би підтверджували, що саме боржник підписав Кредитний договір шляхом накладення електронного цифрового підпису (в тому числі, роздруківку ЕЦП на паперовому носії Договору, де вказано відповідний штрих-код та/або QR-код, із зазначенням ПІБ підписанта, номера, дати нанесення, номера сертифіката підпису тощо).
Як стверджує представник заявника, Договір про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024 був укладений шляхом направлення боржнику пропозиції (оферти) та прийняття її останнім за допомогою введення одноразового ідентифікатора UA-9440, надісланого ФОП ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему на номер телефону, зазначений в анкеті позичальника.
Водночас до заяви про видачу судового наказу представником заявника додано Правила надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика» (далі - Правила), пунктом 1.4.1. яких визначено, що акцепт - відповідь заявника про повне та безумовне прийняття пропозиції (оферти) кредитодавця укласти Договір (Додаткову угоду) в електронній формі. Акцепт здійснюється (надається) в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю, яке (таке електронне повідомлення) підписане шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію» та, відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію», включає умови, викладені у цих Правилах, які є невід'ємною частиною Договору. Після отримання заявником оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор (підп. 3.1.1. п. 3.1. Правил).
Згідно з п. 3.1.4. Правил, відповідь заявника/позичальника, якому адресована пропозиція укласти Договір про надання кредиту, про повне та безумовне її прийняття (акцепт) надається шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України “Про електронну комерцію».
Пунктами 3.1.5., 3.1.6. Правил встановлено, що позичальник отримує підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа у момент укладання Договору. Договір про надання кредиту (Додаткова угода), укладений в порядку визначеному Законом України “Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до Договору (Додаткової угоди), укладеного у письмовій формі.
Відповідно до п. 3.1.7., 3.1.8. Правил, укладаючи Договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи (в тому числі Договір про надання кредиту, Додаткову угоду), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноруч, що повністю відповідає положенням ч. 12 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що Договір, Додаткова угода, укладені в електронній формі, мають таку саму юридичну силу для сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Примірник Договору, укладений у вигляді електронного документа, та Додаткові угоди до нього, надаються позичальнику, зокрема, шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених позичальником під час укладення Договору (Додаткової угоди).
Відтак, у розумінні положень Правил, допускається укладення Договору про надання кредиту в електронній формі шляхом його підписання позичальником із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Проте, належних, допустимих і достовірних доказів, які би підтверджували, що боржник підписав Договір із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, представником заявника до матеріалів заяви про видачу судового наказу не долучено.
Натомість, у матеріалах заяви міститься візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення електронного Договору про надання кредиту, складена та підписана ТОВ “Бізнес Позика» в односторонньому порядку, в якій зазначено: “01.02.2024 17:20:35 - відправлення в смс-повідомленні на номер телефону клієнта одноразового ідентифікатора UA-9440; 01.02.2024 17:21:13 - акцептування клієнтом умов оферти, шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором UA-9440 (дані в електронній формі у вигляді алфавітно цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти Договір, та надсилаються іншій стороні цього Договору); 01.02.2024 17:21:24 - після укладення Договору, Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа».
Тобто у вказаній візуальній формі послідовності дій клієнта ТОВ “Бізнес Позика» наводить ряд фактів, зокрема, щодо підписання Договору, надіслання боржнику одноразового ідентифікатора та введення його боржником, однак, жодних доказів, які би підтверджували належність наведеного номеру телефону ФОП ОСОБА_1 та направлення на такий одноразового ідентифікатора, його введення останнім, а отже - й підписання і укладення Договору - заявником суду не надано, а суд, у свою чергу, позбавлений у рамках наказного провадження можливості здійснювати розгляд справи на предмет підтвердження факту укладення електронного договору сторонами у справі.
Крім того, представник заявника посилається на те, що на виконання умов Кредитного договору грошові кошти в сумі 38 000 грн були перераховані кредитодавцем на вказаний позичальником номер банківської картки, однак, доказів у підтвердження передачі та отримання боржником згаданих коштів представником заявника суду не подано.
Таким чином, як вбачається із заяви про видачу судового наказу та долучених до неї документів, представником заявника не надано всіх достатніх, належних та допустимих доказів, які би підтверджували обставини, якими останній обґрунтовує свої вимоги, а саме, доказів укладення між ТОВ “Бізнес Позика» та ФОП ОСОБА_1 електронного Договору про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024 та, відповідно, виникнення у заявника права вимоги до боржника саме за цим Договором, що не узгоджується з вимогами ст. 150 ГПК України та є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Згідно із ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.
Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.
ГПК України передбачає можливість задоволення заяви про видачу судового наказу за умови безспірності вимог, відповідно, заявник, крім іншого, має додати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
За приписами п. 1, 3, 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика», м. Київ про видачу судового наказу про стягнення з боржника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованості в розмірі 165 029,16 грн за Договором про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024, у тому числі 38 000 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 121 329,16 грн простроченої заборгованості за процентами та 5700 грн простроченої заборгованості за комісією, а також 242,24 грн витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Водночас суд звертає увагу заявника на те, що згідно із ч. 1 ст. 153 ГПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 21, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Керуючись ст. 147 - 154, 234 Господарського процесуального кодексу України
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика», м. Київ у видачі судового наказу про стягнення з боржника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованості в розмірі 165 029,16 грн за Договором про надання кредиту №488502-КС-001 від 01.02.2024, у тому числі 38 000 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 121 329,16 грн простроченої заборгованості за процентами та 5700 грн простроченої заборгованості за комісією, а також 242,24 грн витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
2. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.
3. Ухвалу надіслати заявнику та боржнику.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повна ухвала складена та підписана 09.04.2025.
Суддя Л.І. Пригара