вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у видачі судового наказу
09.04.2025м. ДніпроСправа № 904/1601/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Назаренко Н.Г., розглянувши заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТАША-АГРО», с. Нова Басань, Ніжинський р-н, Чернігівська обл. до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ», м. Дніпро про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 5 095,58 грн. заборгованості та судового збору в розмірі 302,80 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «НАТАША-АГРО» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» суми боргу у розмірі 5095,58 грн. за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними катками № 69 від 01.10.2018.
Суд перевірив зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. За результатами такої перевірки встановлено, що заява про видачу судового наказу підсудна Господарському суду Дніпропетровської області.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТАША-АГРО» про видачу судового наказу, суд відмовляє у видачі судового наказу з огляду на таке.
Пунктами 4, 5 частини 2 статті 150 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у заяві повинні бути зазначені вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Заявник вказав, що факт належного виконання ним зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати товару підтверджується оформленим 15.07.2024 між сторонами Актом звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого за відповідачем обліковується заборгованість.
Суд не приймає цей документ в якості доказу, оскільки акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін повинна підтверджуватись первинними документами, зокрема, договором, накладними, рахунками, та ін.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Таким чином, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не може бути доказом наявності або відсутності обов'язку сплатити грошові кошти, оскільки є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, а відтак не породжує будь-яких прав та обов'язків для сторін. При цьому факт здійснення господарських операцій повинен підтверджуватись первинними документами, якими акт звіряння розрахунків не вважається.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Отже, сам лише акт звірки розрахунків не є безумовним доказом реальності здійснених господарських операцій щодо спірного договору, та не може бути єдиним доказами на підтвердження факту оплати заявником вартості товару, оскільки такі докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
Згідно з пунктами 1, 8 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу, із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Частиною 2 статті 151 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Керуючись статтями 148, 150-153, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТАША-АГРО» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» суми боргу у розмірі 5095,58 грн. за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними катками № 69 від 01.10.2018.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Назаренко