09 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/4334/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Головіної Світлани Дмитрівни (вх. №394) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2025 (рішення ухвалено суддею Ємельяновою О.О. 18.02.2025 у приміщенні Господарського суду Харківської області, повне рішення складено 18.02.2025) у справі №922/4334/24
за позовом фізичної особи - підприємця Головіної Світлани Дмитрівни, АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн», 61052, м. Харків, вул. Маліновського, буд. 3
про стягнення коштів
Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.02.2025 у справі №922/4334/24 у позові відмовлено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» на користь фізичної особи - підприємця Головіної Світлани Дмитрівни суму у розмірі 44000,00 грн за отриманий товар, 3% річних у розмірі 126,37 грн та інфляційних втрат у розмірі 616,00 грн та 1563,86 грн; в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 20507,06 грн та 3 % річних у розмірі 4055,80 грн - відмовлено.
ФОП Головіна С.Д. звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської обл. від 18.02.2025 у справі № 922/4334/24 змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції: «Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця Головіної Світлани Дмитрівни з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» 44000,00 грн за отриманий ним товар, інфляційні втрати в розмірі 21123,06 грн та 3% річних в розмірі 4182,17 грн, а всього стягнути 69305,23 грн. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця Головіної Світлани Дмитрівни з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» суму судового збору у розмірі 2422,40 грн.».
За твердженням заявника апеляційної скарги, відмова суду першої інстанції у стягненні з відповідача інфляційних втрат у розмірі 20507,06 грн та 3% річних у розмірі 4055,80 грн є безпідставною та незаконною. В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що суд першої інстанції неправильно витлумачив приписи статті 692 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 530 Цивільного кодексу України. Як зазначає позивач, у позовній заяві він вказував на правову позицію Верховного Суду у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17, але місцевий господарський суд не надав їй оцінки та не врахував при ухваленні оскаржуваного рішення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця Головіної Світлани Дмитрівни на рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2025 у справі №922/4334/24, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, встановити учасникам справи строк по 31.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2025 у справі №922/4334/24 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 виправлено описку в ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі №922/4334/24, викладено абзац 1 пункту 3 її резолютивної частини у такій редакції: « 3. Встановити учасникам справи строк по 20.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження».
Судом було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» не має зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС. Тому вказані ухвали суду від 26.02.2025 та 27.02.2025 було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (61052, Харківська обл., м. Харків, вул. Маліновського, буд. 3).
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №0610234897287 та №0610236112317, направлених на адресу відповідача, ухвали суду від 26.02.2025 та 27.02.2025 у справі №922/4334/24 були повернуті без вручення адресату з довідками Укрпошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Окрім того, керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» Степанішин С.С. телефонограмою від 11.03.2025 на номер НОМЕР_1 (який зазначений в апеляційній скарзі та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) був повідомлений судом про зміст ухвал 26.02.2025 та від 27.02.2025 у справі №922/4334/24.
Таким чином, судом було вжито всіх можливих та достатніх заходів, спрямованих на повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» про розгляд апеляційної скарги у цій справі.
Проте, відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила таке.
ФОП Головіною С.Д. виставлено ТОВ «Мікс-Лайн» рахунок на оплату від 07.12.2021 №0142 на загальну суму 99000,00 грн на поставку монониті ПВХ d=5,0 у кількості 11000 м, ціною 9,00 грн/м.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» від 02.12.2024 по рахунку ФОП Головіної С.Д., 07.12.2021 відповідачем сплачено позивачу 30000,00 грн із призначенням платежу «передплата за мононить згідно рахунку №0142 від 07.12.2021, без ПДВ».
Видатковою накладною №0142 від 09.12.2021 підтверджується отримання відповідачем монониті ПВХ d=5,0 у кількості 11000 м на загальну суму 99000,00 грн.
Відповідно до виписки АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» від 02.12.2024 по рахунку ФОП Головіної С.Д. у період з 04.12.2021 по 02.12.2014, відповідач здійснював такі оплати:
- 11.01.2022 на загальну суму 10000,00 грн із призначенням платежу «сплата за мононить згідно рахунку №0142 від 07.12.2021, без ПДВ;
- 24.01.2022 на загальну суму 10000,00 грн із призначенням платежу «сплата за мононить згідно рахунку №0142 від 07.12.2021, без ПДВ;
- 08.02.2022 на загальну суму 5000,00 грн із призначенням платежу «сплата за мононить згідно рахунку №0142 від 07.12.2021, без ПДВ.
За твердженням позивача, несплата відповідачем поставленого товару стала підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості, а також трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Суд першої інстанції, враховуючи несплату відповідачем боргу, дійшов висновку про те що, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 44000,00 грн є обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Місцевий господарський суд також встановив, що у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем зі сплати суми боргу у розмірі 44000,00 грн за спірний період з 11.12.2024, і тому самостійно здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за встановлений період на суму боргу у розмірі 44000,00 грн та дійшов висновку, що до стягнення підлягають 3% річних за період з 11.12.2024 по 14.01.2025 у розмірі 126,37 грн, інфляційні втрати за період з 11.12.2024 по 31.12.2024 у розмірі 616,00 грн.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
В статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналіз наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19). Обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 908/2258/18, від 28.02.2018 у справі №910/9075/17).
Тож, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Тому, колегія суддів вважає слушними доводи позивача, що загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений спеціальною нормою права - ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП Головіна С.Д. (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» (покупець) фактично склалися відносини з поставки товару за видатковою накладною без укладення договору як окремого документа, що не суперечить приписам статті 205 ЦК України.
У видатковій накладній №0142 від 09.12.2021 не встановлений строк (термін) оплати за поставлений товар. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача з приводу узгодження порядку та строків оплати товару.
Відтак, складена сторонами в двосторонньому порядку видаткова накладна №0142 від 09.12.2021, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 вказаного Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар після його отримання в силу норми закону.
Тож, доведений матеріалами справи факт поставки товару продавцем, наявність у покупця зобов'язання сплатити за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України, про що помилково зазначив суд першої інстанції.
З урахуванням вищевикладеного, обов'язок з оплати поставленого товару у відповідача виник одразу після прийняття товару на підставі наявної у матеріалах справи видаткової накладної, тобто 10.12.2021, а не як помилково зазначено судом першої інстанції 11.12.2024.
Колегія суддів наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.
З огляду на наявну заборгованість в розмірі 44000,00 грн, що вказує на порушення відповідачем обов'язку по сплаті грошових коштів, допустивши прострочення виконання зобов'язання, дії відповідача є порушенням зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Зміст доводів апеляційної скарги зводиться також до тверджень щодо помилковості висновку суду першої інстанції стосовно зменшення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням чого суд апеляційної інстанції зважає на таке.
Зобов'язання в силу ч.1 ст. 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар, позивач мав право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок 3% річних, який становить 4182,17 грн: 181,48 грн (за період з 10.12.2021 по 10.01.2022 на суму 69000,00 грн) + 63,04 грн (за період з 11.01.2022 по 23.01.2022 на суму 59000,00 грн) + 64,44 грн (за період з 24.01.2022 по 08.02.2022 на суму 49000,00 грн) + 3873,21 грн (за період з 08.02.2022 по 14.01.2025 на суму 44000,00 грн).
Колегія суддів, перевіривши вказаний розрахунок, встановила, що позивач у період з 24.01.2022 по 08.02.2022 на суму 49000,00 грн здійснив нарахування без проведеної відповідачем сплати за товар 08.02.2022 на суму 5000,00 грн
Оскільки позивачем невірно визначено кінцеву дату, до якої він обраховував вказаний період, колегією суддів здійснено перерахунок розміру 3% річних у період з 24.01.2022 по 07.02.2022 на загальну суму 49000,00 грн, що становить 60,41 грн.
Період прострочення грошового зобов'язання Кількість днів у періодіСума
з 10/12/2021 до 10/01/2022 69000,00 x 3 % x 32 : 365 : 10032181,48 грн
з 11/01/2022 до 23/01/2022 59000,00 x 3 % x 13 : 365 : 1001363,04 грн
з 24/01/2022 до 07/02/2022 49000,00 x 3 % x 15 : 365 : 1001560,41 грн
з 08/02/2022 до 31/12/2023 44000,00 x 3 % x 692 : 365 : 1006922502,58 грн
з 01/01/2024 до 31/12/2024 44000,00 x 3 % x 366 : 366 : 1003661320,00 грн
з 01/01/2025 до 14/01/2025 44000,00 x 3 % x 14 : 365 : 1001450,63 грн
Всього: 4178,14 грн
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають задоволенню частково в сумі 4178,14 грн.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість та правильність, у зв'язку з чим позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 21123,06 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до положень частини першої ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 4 статті 277 ГПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково та зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України,
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Головіної Світлани Дмитрівни задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2025 у справі №922/4334/24 змінити, виклавши другий та четвертий абзаци його резолютивної частини у такій редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» (61052, м. Харків, вул. Маліновського, буд. 3, ЄДРПОУ 39966128) на користь фізичної особи - підприємця Головіної Світлани Дмитрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму у розмірі 44000,00 грн за отриманий товар, 3% річних у розмірі 4178,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 21123,06 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,16 грн.»;
«У решті позовних вимог відмовити.».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс-Лайн» (61052, м. Харків, вул. Маліновського, буд. 3, ЄДРПОУ 39966128) на користь фізичної особи - підприємця Головіної Світлани Дмитрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 3633,02 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.А. Пуль