ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 квітня 2025 року Справа № 918/1098/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 65" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року в справі №918/1098/23 (суддя О. Андрійчук)
час та місце ухвалення рішення: 20 січня 2025 року; м. Рівне вул. Давидюка Тараса, 26А, повний текст рішення складено 21 січня 2025 року
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 65"
до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"
про визнання права власності, встановлення заборони
за участю представників сторін:
від Позивача - Шевчук В.С.;
від Відповідача - Мирошниченко М.І..
Відкрите акціонерне товариство "Пересувна механізована колона № 65" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" (далі - Відповідач) про:
· визнання права власності на трансформаторну підстанцію № 116, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 92;
· встановлення заборони для підключення нових споживачів до розподільчих потужностей трансформаторної підстанції без відповідного попереднього погодження із Позивечем, як власника трансформаторної підстанції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності у Позивач на ТП № 116 виникло на підставі наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна по Рівненській області від 11 липня 2000 року № 386 та Реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, виданого КП “Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» від 23 серпня 2000 року за реєстровим №1-19-489. На підставі таких правовстановлюючих документів Позивачем взято на баланс спірний об'єкт. Також право власності на будівлю трансформаторної підстанції зареєстровано Позивачем у Державному реєстрі речових прав. Відповідач повідомив Позивача, що трансформаторна підстанція, якій присвоєно №116, перебуває на його балансі, оскільки увійшла до переліку нерухомого майна, що ввійшло до статутного фонду ДАЕК “Рівнеобленерго» під час корпоратизації, що підтверджується інформацією з витягу щодо переліку нерухомого майна ДАЕК “Рівнеобленерго», затвердженого 28 листопада 2002 року. Відтак і Позивач, і Відповідач вважають себе власниками спірної трансформаторної підстанції. Позивач вважає, що право власності Відповідача на спірну трансформаторну підстанцію є непідтвердженим. Зважаючи на викладене, Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на трансформаторну підстанцію та встановлення обмежень на використання трансформаторної підстанції щодо обов'язкового отримання згоди Позивача, як власника такої трансформаторної підстанції, під час здійснення Відповідачем підключення нових споживачів.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року в справі №918/1098/23 в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки станом на 1995 рік власником спірного майна був Відповідач, приймаючи наказ від 11 липня 2000 року № 386 Про передачу у власність Позивача трансформаторної підстанції, Регіональне відділення діяло не у спосіб, передбачений законом, адже у Фонду державного майна України станом на 2000 рік були відсутні правомочності власника щодо ТП-116 у зв'язку з його відчуженням у 1995 році на користь Відповідача. Суд першої інстанції при цьому виснував, що наказ Регіонального відділення від 11 липня 2000 року № 386, на який Позивач посилається як на підставу заявлених позовних вимог, є нікчемним та таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Відсутність у Регіонального відділення під час прийняття наказу права розпоряджатися спірним майном з позиції суду виключає можливість набуття Позивачем права власності на ТП-116.
Місцевим господарським судом констатовано, що вказані обставини встановлені у постановах Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2024 року, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 листопада 2024 року в справі № 918/1158/23.
Щодо вимоги про встановлення заборони для підключення нових споживачів до розподільчих потужностей трансформаторної підстанції без відповідного попереднього погодження із Позивачем, як власника трансформаторної підстанції, то суд першої інстанції вказав, що оскільки вказана позовна вимога є похідною від основної вимоги про визнання права власності, зважаючи, що підстав для задоволення останньої немає, відтак відсутні підстави для задоволення похідної вимоги.
Не погоджуючи з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/1098/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази передачі Фондом державного майна України для Міністерство енергетики і електрифікації України будь-якого майна, в т.ч. і спірної ТП-116, відповідно до пункту Указу Президента України від 4 квітня 1995 року "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", так, само і відсутні докази щодо включення до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства Рівнеобленерго, відомостей про вартісні показники спірної ТП-116, як невід'ємної частин майнового комплексу, про наявність якого суд апеляційної інстанції вказує у своїй постанові. Водночас, Позивач звертає увагу суду, що у переліку нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ДАЕК «Рівнеобленерго» під час корпоратизації (що затверджений 28 листопада 2002 року) відсутня згадка про трансформаторну підстанцію саме за адресою по вул. Київській, 92 у м. Рівному, так само як відсутній інвентаризаційний опис майна, який мав би складатися комісією з корпоратизації під час проведення оцінки цілісного майнового комплексу.
Також, апелянт вказав, що на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України №386 від 11 липня 2000 року, було передано у власність Позивача підстанцію трансформаторну, що знаходиться за адресою: вул. Київська, буд. 92, м. Рівне, де Додатком до зазначеного наказу є Перелік нерухомого майна, що передається у власність Позивача, у якому зазначена Підстанція трансформаторна, за адресою: м.Рівне, вул.Київська, 92, інвентарний номер - 047. Звідси на переконання скаржника випливає, що Регіональне відділення Фонду державного майна України діяло в межах, визначених чинним законодавством на момент вчинення правочинів, а Підстанція трансформаторна №116 була правомірно відчужена для ВАТ «ПМК № 65», на момент вчинення такого правочину.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 березня 2025 року в справі №918/1098/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року в справі №918/1098/23.
4 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач вказав, що Відповідач є новим найменуванням ПАТ "Рівнеобленерго", яке є новим найменуванням ПАТ АЕС "Рівнеобленерго", яке було правонаступником ЗAT "Ей-І-Ес Рівнеенерго", яке було створено шляхом реорганізації ВАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго". Вказує, що "Ей-І-Ес Рівнеенерго" створене шляхом перейменування Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Рівнеобленерго" відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 14 листопада 2001 року. ДАЕК "Рівнеобленерго" створена шляхом перетворення Державного підприємства "Рівненське обласне підприємство електричних мереж" відповідно до Указу Президента України від 4 квітня 1995 року № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31 липня 1995 року № 137, що також зазначено у пункті 1.1 Статуту Позивача. Відповідач також зазначає, що ДП "Рівненське обласне підприємство електричних мереж" виробничого об'єднання Львівенерго набуло статусу юридичної особи з моменту затвердження статуту вказаного підприємства Міністерством енергетики та електрифікації УРСР, а саме 21 квітня 1978 року. Вказує, що згідно з пунктом 4 Статуту (в редакції 1978 року) одним із завдань підприємства було забезпечення прийняття на свій баланс трансформаторних підстанцій колгоспів, радгоспів та інших підприємств. Разом з тим Відповідач констатував, що 22 лютого 1996 року зареєстровано Позивача як суб'єкт господарювання, власником якого є держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 20 березня 2025 року в справі №918/1098/23 проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 2 квітня 2025 року о 14:00 год.
В судовому засіданні від 2 квітня 2025 року, представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Зазначивши, що в матеріалах справи відсутні докази передачі Фондом державного майна України для Міністерство енергетики і електрифікації України будь-якого майна, в т.ч. і спірної ТП-116, відповідно до пункту Указу Президента України від 4 квітня 1995 року "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", так, само і відсутні докази щодо включення до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства Рівнеобленерго, відомостей про вартісні показники спірної ТП-116, як невід'ємної частин майнового комплексу, про наявність якого суд апеляційної інстанції вказує у своїй постанові. Представник Позивача зазначив, що у переліку нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ДАЕК «Рівнеобленерго» під час корпоратизації, що затверджений 28 листопада 2002 року відсутня згадка про трансформаторну підстанцію саме за адресою по вул. Київській, 92 у м. Рівному, так само як відсутній інвентаризаційний опис майна, який мав би складатися комісією з корпоратизації під час проведення оцінки цілісного майнового комплексу. Представник Позивача вказав, що саме Позивач володіє будівлею трансформаторної підстанції, а за Відповідачем визнано право саме на електричне обладнання а не нерухоме майно в цілому.
В судовому засіданні від 2 квітня 2025 року, представник Відповідача заперечив доводи, наведені в апеляційній скарзі Позивача, просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначивши, що відповідно до Переліку нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ДАЕК "Рівнеобленерго" під час корпоратизації 1995 року, визначено перелік нерухомого майна, яке приватизовано у складі цілісного майнового комплексу по Рівненському міському РЕМ станом на 1 липня 1995 року. Представник Відповідача вказав, що відповідно по Переліку нерухомого майна, яке приватизовано у складі цілісного майнового комплексу по Рівненському міському РЕМ станом на 1 липня 1995 року, визначено право власності Відповідача на об'єкт нерухомості - ТП -116 по вул. Київська у м. Рівне, Рівненської області.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Як слідує з встановлених обставин справи, Позивач з 22 лютого 1996 року є суб'єктом господарювання, який зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій, власником якого є держава в особі Регіонального відділення фонду Державного майна України по Рівненській області.
З метою забезпечення господарської діяльності Позивача Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській області на підставі наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна по Рівненській області №386 від 11 липня 2000 року передано у власність ряд будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Рівне, вул. Київська, № 92, про що КП “Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» видано Реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 23 серпня 2000 року за реєстровим №1-19-489 (том 1, а.с. 10).
Згідно з Додатком до наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна по Рівненській області № 386 від 11 липня 2000 року “Перелік нерухомого майна, що додається у власність Позивача, у складі будівель та споруд у власність Позивача також передано підстанцію трансформаторну, що розташована по вул. Київській, 92 у м. Рівному (том 1, а.с. 8-9).
На підставі вказаного наказу Позивачем прийнято ТП-116, що знаходиться за адресою: вул. Київська, 92, м. Рівне, Рівненська область, на баланс товариства.
7 вересня 2023 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності Позивача на підстанцію трансформаторну, площею 46,9 кв. м, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 92, на підставі реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, виданого 23 серпня 2000 року Рівненським міським бюро технічної інвентаризації, номер відомостей про речове право 51676181 (том 1, а.с. 13).
Як стверджує Позивач, під час здійснення господарської діяльності його працівниками виявлено виконання робіт із технічного обслуговування, пов'язаного із підключенням нових споживачів, на трансформаторній підстанції з боку працівників Відповідача без відповідного дозволу з боку Позивача.
З метою з'ясування правових підстав для виконання таких робіт представником Позивача надіслано адвокатський запит до Відповідача з проханням про надання інформації про балансоутримувача трансформаторної підстанції, у відповідь на що останній листом №28/5701І від 25 липня 2023 року повідомив, що трансформаторна підстанція перебуває на балансі Відповідача, оскільки зазначена у переліку нерухомого майна, що ввійшло до статутного фонду ДАЕК “Рівнеобленерго» під час корпоратизації, що підтверджується витягом з переліку нерухомого майна ДАЕК “Рівнеобленерго», затвердженого 28 листопада 2002 року.
Позивач зауважує, що Відповідач, вчиняючи дії щодо розпорядження та користування спірним об'єктом шляхом здійснення робіт щодо підключення нових споживачів до трансформаторної підстанції, фактично порушує право власності Позивача на таке майно, адже такі дії провадяться без відповідної на те згоди Позивача, як власника майна.
Зважаючи на викладене, Позивач звернувся в суд з позовом за захистом порушеного, на його думку права, до Відповідача про визнання права власності на нерухоме майно - трансформаторної підстанції № 116, що знаходиться за адресою: вул. Київська, буд. 92, м. Рівне, Рівненської області, та про встановлення заборони для підключення нових споживачів до розподільчих потужностей трансформаторної підстанції без відповідного попереднього погодження.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За нормами Цивільного кодексу України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.
Підстави виникнення права власності поділяються на первісні (тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно) та похідні (за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при похідних підставах виникнення права власності на річ завжди необхідно враховувати можливість існування прав на дану річ у її відчужувача. У цьому відношенні діє принцип права: "Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має".
Так, до похідних способів набуття права власності належить набуття цього права у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності.
Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки.
Стаття 392 Цивільного кодексу України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.
Зважаючи на вищеописані норми матеріального права, з якими закон пов'язує набуття права власності на нерухоме майно, враховуючи докази, долучені до матеріалів справи на підтвердження обставин набуття права власності на спірний об'єкт, подані зі сторони Позивача та зі сторони Відповідача, колегія суддів, досліджуючи обставини справи на предмет порушеного права, зазначає наступне.
Відповідач зазначає, що Відповідач є новим найменуванням ПАТ АЕС "Рівнеобленерго", яке було правонаступником ЗAT "Ей-І-Ес Рівнеенерго", яке було створено шляхом реорганізації ВАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 січня 2004 року.
ВАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" створене шляхом перейменування ДАЕК "Рівнеобленерго» відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 14 листопада 2001 року.
ДАЕК "Рівнеобленерго" створена шляхом перетворення ДП "Рівненське обласне підприємство електричних мереж" відповідно до Указу Президента України від 4 квітня 1995 року № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31 липня 1995 року № 137, що також зазначено у пункті 1.1 Статуту Позивача (том 1, а.с. 125-137).
ДП "Рівненське обласне підприємство електричних мереж" виробничого об'єднання Львівенерго набуло статусу юридичної особи з моменту затвердження Статуту вказаного підприємства Міністерством енергетики та електрифікації УРСР, а саме 21 квітня 1978 року.
Згідно з пунктом 4 Статуту (в редакції 1978 року) одним із завдань підприємства було забезпечення прийняття на свій баланс трансформаторних підстанцій колгоспів, радгоспів та інших підприємств.
Відповідно до Указу Президента України від 4 квітня 1995 року № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" доручено:
1) Міністерству енергетики та електрифікації України створити державні акціонерні енергетичні компанії згідно з переліком (додаток № 2 до Указу);
2) Фонду державного майна України передати Міністерству енергетики і електрифікації управління частками (паями, акціями) майна державних акціонерних компаній, що створюються відповідно до даного Указу.
Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 31 липня 1995 року № 137 створено ДАЕК "Рівнеобленерго", яка визнана правонаступником ДП "Рівненське обласне підприємство електричних мереж".
За пунктом 3.3 Статуту ДАЕК "Рівнеобленерго", реєстраційний № 1197, що затверджений розпорядженням Рівненського міського виконавчого комітету від 31 серпня 1995 року, компанія є правонаступником ДП "Рівненське обласне підприємство електричних мереж" виробничого об'єднання Львівенерго Міністерства енергетики та електрифікації України, до складу якої входить, зокрема, Рівненський район електричних мереж.
Майно компанії складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображена на балансі компанії. Компанія є власником майна, переданого засновником у власність (пункти 3.4 - 3.5 Статуту ДАЕК" Рівнеобленерго").
Пунктом 4.1.1 Статуту ДАЕК "Рівнеобленерго" передбачено, що засновником компанії є держава в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.
Відповідно до Переліку нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ДАЕК "Рівнеобленерго" під час корпоратизації 1995 року, визначено перелік нерухомого майна, яке приватизовано у складі цілісного майнового комплексу по Рівненському міському РЕМ станом на 1 липня 1995 року.
Так, відповідно по Переліку нерухомого майна, яке приватизовано у складі цілісного майнового комплексу по Рівненському міському РЕМ станом на 1 липня 1995 року, визначено право власності Відповідача на об'єкт нерухомості - ТП -116 по вул. Київська у м. Рівне, Рівненської області (том 1, а.с. 146-147).
Згідно з довідкою Відповідача від 6 листопада 2023 року № 44-28/7953 станом на 31 жовтня 2023 року будівля ЗТП № 116 обліковується на його балансі у складі таких основних засобів: Будівля ЗТП № 116: інвентарний номер - 30016799, дата прийняття на баланс - 1 червня 1963 року, первісна вартість - 53 375 грн 52 коп., балансова вартість станом на 31 жовтня 2023 року - 12589 грн 60 коп. Електрообладнання ЗТП 10/0,4 № 116: інвентарний номер - 400007574, дата прийняття на баланс - 1 січня 1964 року, первісна вартість - 36 863 грн 35 коп., балансова вартість станом на 31 жовтня 2023 року - 9 945 грн 46 коп..
Відтак, колегія апеляційного господасрького суду оцінивши все вищеописане доходить до висновку про те, що оскільки станом на 1995 рік власником спірного майна був Відповідач, приймаючи наказ від 11 липня 2000 року № 386 про передачу у власність Позивача трансформаторної підстанції, Регіональне відділення діяло не у спосіб, передбачений законом, адже у Фонду державного майна України станом на 2000 рік були відсутні правомочності власника щодо ТП-116 у зв'язку з його відчуженням ще у 1995 році на користь Відповідача.
Окрім того, колегія звертає увагу на те, що (зважаючи на спірні правовідносини сторін щодо того, хто ж є власником нерухомого майна - ТП-116) Відповідач звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Позивача, Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про: визнання протиправним та нечинним з моменту винесення наказу Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській області від 11 липня 2000 року № 386 “Про передачу нерухомого майна у власність ВАТ “ПМК-65» в частині передачі у власність Позивачу нерухомого майна - ТП-116, що знаходиться за адресою: вул. Київська, 92, м. Рівне, Рівненська область; витребування із чужого незаконного володіння Відповідача до Позивача нерухомого майна: ТП-116, що знаходиться за адресою: вул. Київська, 92, м. Рівне, Рівненська область; визнання права власності за Позивачем на нерухоме майно: ТП -116, що знаходиться за адресою: вул. Київська, 92, м. Рівне, Рівненська область.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 березня 2024 року в справі № 918/1158/23, з підстав вказаних у цьому рішенні, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2024 року, з підстав зазначених у даному судовому рішенні, рішення від 20 березня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 листопада 2024 року в справі № 918/1158/23 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинним наказу про передачу нерухомого майна та про визнання права власності скасовано, а рішення Господарського суду Рівненської області від 20 березня 2024 року в цій частині змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про витребування нерухомого майна з чужого володіння залишено без змін.
В той же час, з огляду на усе описане вище, колегія суддів резюмує, що Позивачем не долучено доказів котрі б свідчили про його право власності на спірне майно, адже наказ Регіонального відділення від 11 липня 2000 року № 386, на який Позивач посилається як на підставу заявлених позовних вимог, є нікчемним та таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Відтак, відсутність у Регіонального відділення під час прийняття наказу права розпоряджатися спірним майном виключає можливість набуття Позивачем права власності на ТП-116.
Вказані обставини встановлені, як зазначалося, у постановах Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2024 року, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 листопада 2024 року в справі № 918/1158/23.
Також у постанові суду касаційної інстанції у справі № 918/1158/23 зазначено, що оскільки Відповідач прагне повернення спірного нерухомого майна у своє володіння, то єдиною належною та ефективною позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна від Позивача на користь Відповідача, яка і підлягає до задоволення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року в справі "Совтрансавто-Холдінг проти України" від 28 жовтня 1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (подібний правовий висновок викладено також і Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року в справі № 916/495/21, від 3 листопада 2020 року в справі № 909/948/18).
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Відтак обставини, встановлені постановами Північно-західного апеляційного господарського суду, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі № 918/1158/23повинні бути враховані як преюдиційні при розгляді цієї справи.
У свою чергу, визнання вказаними постановами наказу Регіонального відділення від 11 липня 2000 року № 386, на який Позивач посилається як на підставу заявлених позовних вимог у цій справі, нікчемним та таким, що не створює жодних юридичних наслідків (зокрема відсутність у Регіонального відділення під час прийняття вказаного наказу права розпоряджатися спірним майном) по суті виключає можливість набуття Позивачем права власності на ТП-116, а в цілому виключає можливість задоволення вимоги Позивача про визнання права власності на ТП -116.
При цьому, покликання Позивача в апеляційній скарзі на те, що у переліку нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ДАЕК «Рівнеобленерго» під час корпоратизації, що затверджена 28 листопада 2002 року, відсутня згадка про трансформаторну підстанцію саме за адресою по вул. Київська, 92 так як і відсутній інвентаризаційний опис майна, спростовується доказами, наявними в матеріалах справи. Зокрема, Позивачем залишається поза увагою та обставина, що станом на 1995 рік власником спірного майна був Відповідач, дана обставина є преюдиційною, яка встановлена в судових актах по справі №918/1158/23. Відтак, враховуючи те, що Відповідач є новим найменуванням ПАТ АЕС "Рівнеобленерго", яке було правонаступником ЗAT "Ей-І-Ес Рівнеенерго", яке було створено шляхом реорганізації ВАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго", що не спростовано Позивачем, то саме Відповідач як належний правонаступник і є власником усього нерухомого майна своїх попередників.
При цьому, Позивачем не спростовано, що в процесі правонаступництва спірне майно, яке увійшло до статутного фонду ДАЕК "Рівнеобленерго" під час корпоратизації 1995 року, було десь втрачене чи передане іншій юридичній особі (в тому числі Позивачу).
Поміж тим, покликаючись в апеляційній скарзі на те, що Позивачу спірне майно передано його власником Фондом державного майна України, Позивачем не долучено будь-яких доказів котрі б також вказували про те, що саме Фонд державного майна України, а не Міністерство Палива та Енергетики України є власником спірного майна.
Окрім того, в листі Міністерства Палива та Енергетики України від 28 листопада 2002 року зазначено, що під час корпоратизації згідно Указу Президента України від 15 червня 1993 року до статутного фонду державної акціонерної енергопостачальної компанії «Рівнеобленерго» увійшло спірне майно, доказом чого є перелік нерухомого майна станом на 1 липня 1995 року на 338 аркушів (том 1, а.с. 143-145).
Поміж тим, 1 січня 2022 року між орендодавцем (Рівненською міською радою) та орендарем (Відповідачем) укладено договір оренди землі, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 5610100000:01:037:0025, площею 0,0107 Га у тому числі: забудовані землі, які використовуються для обслуговування об'єктів розподілу та транспортування електроенергії до користувачів площею 0,0107 Га, згідно рішень Рівненської міської ради від 20 лютого 2003 року № 244 та від 24 червня 2021 року № 852. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна: трансформаторна підстанція (ТП). Договір оренди землі зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 червня 2022 року номер запису 47089628.
Поряд з тим, Позивач вважаючи себе власником майна ще з 2022 року не оформивши при цьому речового права на земельну ділянку під належним, як вважає Позивач, йому нерухомим майном.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що Позивачу належить сама будівля трансформаторної підстанції, а не обладнання яке там є, оскільки в усіх документах чітко зазначено саме трансформаторна підстанція (а не обладнання, яке знаходиться в будівлі трансформаторної підстанції). Окрім того, судом враховано і факт того, що постановою апеляційного господарського суду витребувано із чужого незаконного володіння Позивача на користь Відповідача нерухоме майно - ТП-116, що знаходиться за адресою: вул. Київська, буд. 92, м. Рівне, Рівненської області.
Відтак, зважаючи на предмет та підставу позовних вимог, в розрізі доказів на підтвердження та спростування заявлених позовних вимог в контексті встановлених преюдиційних обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що позовні вимоги Позивача про визнання права власності не підлягають до задоволення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів відмовляє в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Дане рішення прийнято і судом апеляційної інстанції.
Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.
Щодо вимоги про встановлення заборони для підключення нових споживачів до розподільчих потужностей трансформаторної підстанції без відповідного попереднього погодження із Позивача, як власника трансформаторної підстанції, то судова колегія зазначає таке.
Оскільки вказана позовна вимога є похідною від основної вимоги про визнання права власності, зважаючи, що підстав для задоволення останньої немає, відтак відсутні підстави для задоволення похідної вимоги.
Отже, враховуючи те, що Відповідач є належним власником ТП- 116, як встановлено вище в даній постанові, відтак Відповідач має право на безперешкодне користування та розпорядження належним йому на праві власності нерухомим майном, а також на підключення споживачів до розподільних потужностей ТП - 116, як власник ТП -116, без погодження з іншими особами, зокрема і без погодження з Позивачем.
Відтак апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні і цієї (похідної) вимоги.
Дане рішення в цій частині й прийнято місцевим господарським судом, а тому суд апеляційної інстанції залишає оскаржуване рішення і в цій частині без змін.
Щодо заяви про застосування позовної давності, то колегія суду зауважує, що відповідно до статтей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 стаття 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з частиною 1 статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому суд апеляційної інстанції констатує, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц.
Відтак, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, суд апеляційної інстанції не застосовує строки позовної давності та наслідків її спливу.
В силу дії пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються на Позивача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 65" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року в справі №918/1098/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року в справі №918/1098/23 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №918/1098/23 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 8 квітня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.