вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2025 р. Справа№ 911/658/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Литвин П.В.;
від відповідача: Гавкалюк В.В.,
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 року (повний текст рішення складено 16.09.2024)
у справі № 911/658/24 (суддя - Шевчук Н.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
про стягнення 1 150 144 926, 55 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», з урахуванням зменшення суми основного боргу за заявою від 26.06.2024, про стягнення заборгованості за двостороннім договором № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022 у загальному розмірі 1 150 144 926, 55 грн, з яких: 660 384 626, 42 грн основного боргу; 255 885 133, 07 грн процентів за користування коштами (20 %);
164 701 161, 76 грн пені; 25 839 394, 04 грн 3 % річних; 43 334 611, 26 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов вказаного договору, ним, як покупцем, протягом двох банківських днів з дати укладання договору здійснено оплату за електричну енергію шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача в розмірі 100 % вартості обсягу електричної енергії у загальній сумі 660 451 746, 90 грн, однак відповідач належним чином не виконано взятих на себе зобов'язань за означеним договором в частині відпуску електричної енергії в Об'єднану Енергосистему України згідно графіку відпуску / відбору електричної енергії, погодженого у додатку № 1 до договору.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 660 384 626, 42 грн основного боргу, 255 523 130, 88 грн - 20% річних за користування коштами, 43 334 611, 26 грн втрат від інфляції та 721 681, 41 грн витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/658/24 в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення пені у сумі 164 701 161, 76 грн, 3% річних у сумі 25 839 394, 04 грн та 20% річних у сумі 362 002, 19 грн та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рекомендаційний характер постанови НКРЕКП № 332, яка є підзаконним актом, не може змінювати та нівелювати надане нормами ЦК України та ГК України (законом) право однієї сторони на застосування заходів відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, апелянт зазначив, що у спірних правовідносинах договором встановлений обов'язок відповідача сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Нарахування передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є відсотками за користування чужими грошима у розумінні ст. 536 ЦК України, а є гарантією належного виконання грошового зобов'язання, тобто мають самостійну правову природу. Одночасне стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України та процентів річних, розрахованих відповідано до ст. 625 ЦК України, не суперечить діючому законодавству та умовам договору.
Також, скаржник вказує, що позивач не погоджується з ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2024 в частині залишення без задоволення заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та призначено до розгляду на 11.12.2024.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулося до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення в частині стягнення 20% річних за користування коштами у сумі 255 523 130, 88 грн та прийнти нове, яким відмовити у задоволенні позову у вказаній частині.
Мотиви і доводи апеляційної скарги зводять до того, що належне виконання відповідачем зобов'язання виявилось неможливим через дію непереборної сили (форс-мажору) - ракетні обстріли енергетичної системи України зумовили зупинку та генерацію електроенергії. Діючи сумлінно і добросовісно, відповідач згідно умов договору повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин. Відповідачем не було порушено взятого на себе зобов'язання із відпуску електроенергії у визначені дати, тому узгоджена в п. 4.2 договору міра відповідальності з нарахування відсотків за користування чужими коштами не може бути застосована до відповідача після розірвання договору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та призначено до розгляду на 11.12.2024. Об'єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/658/24 в одне апеляційне провадження.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій він просив відмовити у задоволенні цієї скарги, а рішення суду в оскаржуваній позивачем частині залишити без змін. На обґрунтування доводів відзиву відповідачем зазначається, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення пені прийнято у відповідності до висновків судової практики Верховного Суду з аналогічних спорів про необхідність застосування до правовідносин сторін, що виникли на підставі ЗУ «Про ринок електричної енергії» положень постанови НКРЕКР від 25.02.2022 № 332 (зі змінами).
Крім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 23.05.2018 у справі № 90/1238/17, позивач мав право нарахувати 20% річних лише до дати невиконання вимоги про повернення коштів або до моменту дострокового розірвання договору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 оголошена перерва до 22.01.2025.
Судове засідання, призначене на 22.01.2025 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді ОСОБА_1. у відпустці з 06.01.2025 по 30.01.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025, розгляд справи № 911/658/24 призначено на 19.02.2025.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 20.02.2025 № 302/0/15-25 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_1.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 24.02.2025 визначено наступний склад колегії суддів: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025, справу № 911/658/24 прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено до розгляду на 02.04.2025.
31.03.2025 від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи судової практики Верховного Суду по аналогічним справам.
Представник позивача у судовому засіданні 02.04.2025 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти апеляційної скарги відповідача заперечив.
Представник відповідача у судовому засіданні 02.04.2025 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, проти апеляційної скарги позивача заперечував.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.02.2022 року між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (надалі - покупець) укладено двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/22-03-РДД (далі - договір).
Предметом договору є купівля-продаж електричної енергії, при цьому продавець зобов'язувався відпустити електричну енергію в Об'єднану Енергосистему України, а покупець зобов'язувався відібрати електричну енергію з об'єднаної Енергосистеми України згідно графіку відпуску / відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1 до договору (розділ 2 договору).
Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу та загальна її вартість за договором визначаються у додатку № 1 до договору про що зазначено у пункті 3.1 договору.
За умовами пункту 3.2 договору оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості 100 % всього обсягу електричної енергії передбаченої цим договором протягом 2-х банківських днів з дня укладення договору.
Згідно додатку № 1 до договору, копія якого долучена до позовної заяви, сторони погодили, що обсяг електроенергії за договором становить 367 030 МВт*год; ціна за 1 МВт*год 1 500, 00 грн; загальна вартість електроенергії 660 654 000, 00 грн разом з ПДВ; графік відпуску / відбору електричної з 01.01.2023 по 31.03.2023.
Пунктом 3.3 договору визначено період відпуску / відбору електричної енергії, який складається з таких етапів:
1 етап відпуску / відбору: з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року;
2 етап відпуску / відбору: з 01 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року;
З етап відпуску / відбору: з 01 березня 2023 року по 31 березня 2023 року.
Позивач зазначив, що на виконання умов договору, ним здійснено оплату за електричну енергію шляхом перерахування на користь відповідача грошових коштів в розмірі 100 % вартості обсягу електричної енергії за договором у сумі 660 654 000, 00 грн, а саме відповідно до платіжної інструкції № 13967 (#927682928801) від 22.02.2022 339 502 750, 00 грн, відповідно до платіжної інструкції № 60283494 від 22.02.2022 - 321 151 250, 00 грн.
Згідно із пунктом 2.1.2 договору продавець залишає за собою право в односторонньому порядку відмовитись від погоджених додатком № 1 обсягів електричної енергії, в тому числі відмовитись від 100 % обсягів, шляхом одностороннього розірвання договору за умови письмового повідомлення про це покупця не менш як за 90 днів до 1 етапу періоду відпуску / відбору передбаченого пунктом 3.3 договору.
За умови дотримання порядку встановленого цим пунктом, продавець зобов'язаний у строк, що не перевищує 7 банківських днів від дати надсилання покупцю повідомлення про одностороннє розірвання договору, повернути на розрахунковий рахунок покупця, зазначений у розділі 10 цього договору, 100 % вартості всього обсягу електричної енергії, що були сплачені покупцем в порядку п. 3.2 договору. Продавець зобов'язаний сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховується за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).
У випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявного прострочення.
Як випливає з обставин справи, відповідач листом № 24/2406 від 29.09.2022 з посиланням на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 повідомив позивача про одностороннє розірвання двостороннього договору № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022. Зазначений лист направлено позивачу 29.09.2022, що вбачається з долученої до справи копії опису вкладення у цінний лист, на якому наявна печатка поштового оператора АТ «Укрпошта».
Позивач зазначає, що з 29.09.2022, з урахуванням умов пункту 2.1.2 договору, у відповідача виник обов'язок повернути, протягом 7 банківських днів від дати надсилання позивачу такого повідомлення, грошові кошти сплачені позивачем за обсяг невідпущеної електричної енергії за договором.
Оскільки відповідач не повернув позивачу кошти, останній звернувся до відповідача з листом від 11.10.2022 № 119/07-16969-2022, в якому просив повернути грошові кошти у розмірі 660 654 000, 00 грн, сплачені позивачем на користь відповідача за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску / відбору та сплатити позивачу за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).
Однак, вказана вимога позивача про повернення грошових коштів відповідачем не виконана, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду.
Водночас пунктом 4.2 договору передбачено, що для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором продавець після укладання договору зобов'язується укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання з рахунків продавця, на який надходять кошти в оплату за електричну енергію.
На виконаннями вимог вказаного пункту договору, ПАТ «Центренерго» 09.05.2022 уклав з АТ «Ощадбанк» за участю ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» договір про договірне списання № 684, за умовами якого банк та відповідач домовилися, що останній надає банку право здійснювати договірне списання коштів на рахунок позивача для проведення розрахунків між сторонами за двостороннім договором № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022.
Звертаючись до суду з означеним позовом позивач вказав, що згідно даних бухгалтерського обліку, що підтверджується інформацією отриманою від АТ «Ощадбанк» про надходження коштів на рахунки позивача в рахунок погашення боргу за договором купівлі-продажу електричної енергії на підставі договору про договірне списання з рахунків відповідача у період з 05.12.2022 по 29.01.2024 на користь позивача зараховано 202 253, 10 грн.
Крім того, під час розгляду справи, позивачем підтверджено викладені відповідачем обставини про часткове погашення основної заборгованості, зокрема, у період з 29.01.2024 по 14.05.2024 відповідачем погашено заборгованість у розмірі 67 120, 48 грн, що також підтверджується листом АТ «Ощадбанк» від 21.05.2024 № 16/2-09/60259/2024. Враховуючи викладене, суд першої інстанції ухвалою від 08.08.2024 прийняв зменшення позовних вимог в частині основної суми заборгованості, у зв'язку із чим основна сума заборгованості заявлена позивачем до стягнення становить 660 384 626, 42 грн.
Судом першої інстанції задоволенні позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості у сумі 660 384 626, 42 грн.
Разом з тим, оскільки вказана вимога не є предметом розгляду апеляційних скарг позивача та відповідача, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, на підставі ст. 269 ГПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Водночас, враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань із повернення грошових коштів позивачу за договором, останнім також нараховано та заявлено до стягнення 255 885 133, 07 грн процентів за користування коштами на підставі статті 536 Цивільного кодексу України, 164 701 161, 76 грн пені, 25 839 394, 04 грн 3 % річних та 43 334 611, 26 грн інфляційних втрат.
Крім того, позивачем в суді першої інстанції було подано заяву, відповідно до якої збільшено розмір позовних вимог в частині стягнення 20%, пені, 3% річних та збитків від інфляції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі № 911/658/24, суд залишив без задоволення заяву позивача в частині збільшення розміру позовних вимог від 27.06.2024.
Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що позивач подав оновлений розрахунок інфляційних втрат, 3% річних, процентів та пені, згідно якого донарахував вказані позовні вимоги станом на 16.05.2024. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновкау, що змінено не лише заявлені до стягнення суми - предмет позову, а і зазначені нові періоди нарахування заборгованості - підстави позову. Тобто позивач змінює не тільки підстави але й предмет позову.
Однак, колегія суддів погоджується із доводами позивача, що в даному випадку не відбулася зміна підстав та предмету позову, оскільки підстави позову, а саме обставини, на яких ґрунтується вимога позивача не змінилися. За таких обставин, місцевий господарський суд безпідставно залишив без задоволення заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Разом з тим, беручи до уваги те, що на підставі ч. 1 ст. 269 ГПК України, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» просило задовольнити позовні вимоги в межах заявлених у позовній заяві вимог, колегія суддів переглядає дану справу без урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Предметом апеляційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині висновків щодо позовних вимог про стягнення 20 % річних за користування чужими грошовими коштами, пені та 3 % річних. В іншій частині рішення суду, зокрема, щодо стягнення основного боргу та інфляційних втрат жодною із сторін не оскаржувалось.
У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Щодо позовних вимог про стягнення 20% за користування чужими коштами, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Правову позицію щодо застосування наведених вище норм викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, до якої вважає за необхідне звернутися колегія суддів при вирішенні цього спору.
Зокрема, в постанові зазначається, що передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 ЦК України проценти виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.
При цьому до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування.
Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним.
У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
Це ж правило застосовується й у випадку дострокового розірвання договору до нарахування договірних санкцій, оскільки у такому випадку зобов'язання сторін за договором припиняються і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 911/627/24).
Як зазначалося вище, відповідач листом № 24/2406 від 29.09.2022 з посиланням на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 повідомив позивача про одностороннє розірвання двостороннього договору № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022. Зазначений лист направлено позивачу 29.09.2022, що вбачається з долученої до справи копії опису вкладення у цінний лист, на якому наявна печатка поштового оператора АТ «Укрпошта». Сторонами не заперечується даний факт.
Отже, з 29.09.2022, у урахуванням умов п. 2.1.2 договору, у відповідача виник обов'язок повернути, протягом 7 банківських днів від дати надсилання позивачу його повідомлення, грошові кошти сплачені позивачем за обсяг невідпущеної електричної енергії за договором. Тобто вказаний обов'язок відповідач повинен був виконати у строк до 10.10.2022 включно.
Відтак, заявлена позивачем вимога про стягнення 20 % річних, нарахованих за період з дати отримання відповідачем коштів до 29.01.2024, не може бути задоволена судом в повному обсязі. Позаяк обґрунтованим нарахуванням цих відсотків, за встановлених у даній обставин справи, є період з моменту отримання відповідачем коштів і до 10.10.2022.
Довід апелянта-позивача про правомірність нараховування ним річних до моменту повернення коштів відхиляється за викладених вище висновків суду.
Таким чином, за перерахунком колегії суддів 20% за користування становлять 83 226 555, 66 із розрахунку 660 384 626, 42 грн * 20% * 230 (з 23.02.2022 по 10.10.2022) /365 та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.
Беручи до уваги те, що судом першої інстанції невірно визначено період нарахування процентів за користування чужими коштами, то оскаржуване рішення в частині вирішення цих позовних вимог підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - частковому задоволенню.
Одночасно, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що за змістом абз. 1 п. 4.2 договору нарахування річних здійснюється за наявності факту невиконання продавцем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії. При цьому в договорі відсутня умова, яка б визначала перелік причин, за наявності яких продавець звільнявся від сплати процентів за користування чужими коштами.
Отже достатнім для виникнення у позивача права на нарахування відсотків за користування чужими коштами є факт отримання продавцем попередньої оплати та невиконання ним зобов'язання.
За матеріалами даної справи факт отримання відповідачем коштів підтверджено належними засобами доказування (платіжними інструкціями), а неналежного виконання - підтверджено самим відповідачем в надісланому ним листі № 24/2406 від 29.09.2022 де констатовано неможливість виконання продавцем своїх зобов'язань з відпуску електроенергії у визначені в договорі строки. При цьому направлення такого листа до дати початку строку виконання зобов'язання не спростовує факту невиконання відповідачем свого обов'язку з поставки (відпуску) електроенергії позивачу, який розраховував на її отримання за наслідком укладення договору.
В контексті наведеного колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апелянта-відповідача про відсутність підстав для застосування до нього такої міри відповідальності як нарахування відсотків за користування чужими коштами через те, що відповідачем не було порушено взятого на себе зобов'язання здійснити відпуск електроенергії у визначені в договорі дати.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що у разі зменшення оплаченого обсягу відпуску/відбору електричної енергії та за відсутності обґрунтованих претензій до покупця по будь-яким договірним зобов'язанням між сторонами, продавець зобов'язується повернути суму переплати покупцю протягом 7-ми банківських днів з дати отримання обґрунтованої письмової вимоги про таке від покупця.
Як вже зазначалось, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» не здійснило повернення сплачених покупцем коштів за договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що період їх нарахування перекликається із періодом нарахування 20% річних за користування коштами, а тому є неможливим одночасне нарахування процентів як за правомірне, так і за неправомірне користування грошовими коштами.
Однак, як зазначалося вище, після пред'явлення вимоги покупцем за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплти у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених ч. 3 ст. 693 ЦК України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, що нараховуються внаслідокпрострочення боржником грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача колегія суддів встановила, що він є арифметично вірним. Тож позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» розмірі, а саме в сумі 25 839 394, 04 грн 3 % річних.
Відповідно, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, підлягає скасуванню.
Щодо заявленої пені у розмірі 164 701 161, 76 грн, нарахованої за період з 11.10.2022 по 03.04.2023,апеляційний суд зазначає таке.
В силу статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно частини другої статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.
Як визначено частиною першою статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами договору передбачено, що у випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявного прострочення.
Однак, як вірно взято до уваги відповідачем та судом першої інстнації, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) постановою від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» надано настанови учасникам ринку електричної енергії, які є обов'язковими для застосування.
Зокрема, повноваження НКРЕКП визначені Законом України «Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Згідно частини першої статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Пунктом 3 частини другої статті 14 Закону визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 вказаного Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
З наведених норм права слідує, що Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави; забезпечує енергетичнубезпеку; приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (доповненим згідно постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
В подальшому в редакції постанови НКРЕКП № 413 від 26.04.2022 замінено пункти постанови № 332 пунктом 1, який доповнено підпунктом 16 такого змісту: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії на період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року.
Станом на момент ухвалення рішення, відповідними Указами Президента України, зокрема від 23.07.2024 № 469/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX, строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжено до 09.11.2024.
Отже, положення постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 (у редакції постанови № 413 від 26.04.2022) мають застосовуватися до спірних правовідносин, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Заперечуючи проти викладеного, апелянт-позивач зазначає, що в даному випадку НКРЕКП постановою № 332 не припинила дію умов укладеного договору, зокрема в частині нарахування штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання, а рекомендувала позивачу та відповідачу яу учасникам ринку електричної енергії зупинити нарахування та стягнення таких штрафних санкцій на відповідний період.
Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом і забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, прийнята об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанова у справі № 911/1359/22 покликана усунути розбіжності у застосуванні норм Постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022, учасниками ринку електричної енергії під час вирішення існуючих спорів за договірними відносинами і її дія також розповсюджується на правовідносини сторі, які виникли у даній справі.
Враховуючи зазначене, доводи апелянта - позивача щодо рекомендаційного характеру Постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 є безпідставними.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 164 701 161, 76 грн.
Посилання відповідача на неможливість належного виконання своїх зобов'язань перед позивачем внаслідок обставин непереборної сили, спричиненої військової діями, про що відповідач повідомляв позивача листом № 24/2406 від 29.09.2024 є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5.2 договору купівлі-продажу сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, а згідно з пунктом 5.3 даного договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
У статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Також в ній визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) це документ, за затвердженими президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.
Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 зазначеного Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та / чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та / чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Враховуючи наведене, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Таким чином, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
Водночас, матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов'язань відповідача за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/22-03-РДД від 21.02.2022.
Посилання відповідача на лист від 25.04.2022 № 24/959, яким він повідомляв позивача про неможливість виконання зобов'язань за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/22-03-РДД від 21.02.2022 з підстав введення на території України воєнного стану, оскільки такий лист не є тим документом, який засвідчує настання форс-мажорних обставин.
Таким чином, відповідач не надав достатніх доказів, що підтверджували б наявність підстав для застосування наслідків настання для нього форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.
Щодо заявленого клопотання про зменшення 20%, 3% річних та збитків від інфляції, то колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, що чинним законодавством не передбачено можливості для зменшення розміру заявлених до стягнення 20% та 3% річних, та відзначає наступне.
Згідно ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має парво зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 року у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 року у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 року у справі №' 922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
При цьому, у постанові від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що переглядається, апеляційний господарський суд, з огляду на встановлені фактичні обставини та розмір задоволених 20% та 3% річних, не вбачає підстав розцінювати їх розмір як такий, що порушує принципи розумності, справедливості та пропорційності. Тобто суд апеляційної інстанції не встановив винятковий випадок (порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності) для зменшення відсотків річних.
Відтак, з огляду на конкретні обставини цієї справи, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення 20 % та 3% річних, нарахованих відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене. Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи скаржників частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим оскаржене рішення суду підлягає частковому скасуванню, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - частковому задоволенню.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно судове рішення в частині стягнення судового збору підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України. Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 91 1/658/24 задовольнити частково.
2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/658/24 задовольни™ частково.
3. Рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/658/24 скасувати частково та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю «Центренерго» (0871 1, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул.. Рудиківська, 49; код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 40121452) 660 384 626, 42 грн основного боргу, 83 226 555, 66 грн 20% річних за користування коштами, 25 839 394, 04 грн 3% річних, 43 334 611, 26 грн збитків від інфляції та 658 517, 33 гри судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська. 49; код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 40121452) 172 196, 30 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 40121452) на користь Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49; код ЄДРПОУ 22927045) 858 310, 82 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
6. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.
7. Матеріали справи № 911/658/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата підписання 09.04.2025