вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2025 р. Справа№ 640/23856/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Мальченко А.О.
Яценко О.В.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Кирсенко Є.Б. самопредст.;
від відповідача: Буханистий О.В. самопредст.;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Управління справами Апарату Верховної Ради України
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 (повний текст складено 09.10.2024)
у справі №640/23856/21 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київська міська державна адміністрація
про визнання протиправним та скасування рішення,
У серпні 2021 року Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - позивач) звернулось в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, Київрада), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва" (далі - оспорюване рішення).
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення Київради від 10.07.2003 №638-28/798 позивачу було надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м.Києва, про що видано державний акт серії ЯЯ №389676 від 21.01.2005, однак у подальшому Київрада прийняла оспорюване рішення, яким припинила апарату Верховної Ради України право постійного користування вказаною земельною ділянкою і надало їй статус скверу. Про прийняття вказаного рішення позивачу стало відомо з мережі інтернет 13.08.2021, воно прийняте з порушенням норм статей 92, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та порушує права позивача на користування земельною ділянкою, оскільки позивач від земельної ділянки добровільно не відмовлявся і планує використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням (для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом), тому оспорюване рішення має бути визнаним недійсним на підставі статті 152 ЗК України.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вважав, що даний спір не має характер публічно-правового спору, оскільки фактично виник між позивачем та Міськрадою з приводу права користування спірною земельною ділянкою, тому провадження у справі підлягає закриттю.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 28.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023, позов задовольнив.
Постановою від 22.02.2024 Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу Київської міської ради, скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 у справі №640/23856/21, закрив провадження, повідомив, що справу може бути розглянуто в порядку господарського судочинства.
27.02.2024 до Верховного Суду надійшла заява Управління справами Апарату Верховної Ради України про передачу справи за підсудністю.
Ухвалою від 04.03.2024 Верховний Суд задовольнив заяву Управління справами Апарату Верховної Ради України про передачу справи за підсудністю, передав справу №640/23856/21 за позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до Господарського суду міста Києва, заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки оспорюване рішення від 08.10.2015 було прийняте Київрадою в межах повноважень, відповідно до визначеної законом компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства. Спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, при прийнятті оспорюваного рішення Київрада керувалась статтею 19 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.7, 51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженими наказом Мінбуду від 19.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень, а також враховуючи численні звернення громадян. Позивач не приступив до використання земельної ділянки з моменту видачі державного акту на право постійного користування і до прийняття оспорюваного рішення Київради, і оскільки земельна ділянка за типологічними ознаками відповідала території зелених насаджень, останній було надано статус скверу та включено до переліку скверів Шевченківського району м.Києва. Також відповідачем було заявлено про застосування позовної давності, оскільки рішення було прийняте 08.10.2015 та опубліковане в газеті "Хрещатик" 2015, 12, №164, тому строк звернення до суду із позовною заявою завершився 08.12.2018, в той час, як позовна заява надійшла до суду в серпні 2021 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведена протиправність оспорюваного рішення Київради, однак без поважних причин пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Управління справами Апарату Верховної Ради України подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності з поважних причин, а саме: позивач не відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою і планував використовувати її за цільовим призначенням; Київрада не направляла позивачу оспорюване рішення від 08.10.2015, а лист від виконавчого органу Київради 18.03.2021 та акт обстеження земельної ділянки від 10.03.2021 не містять жодної інформації, що спірну ділянку було вилучено у позивача на підставі оспорюваного рішення, навпаки зазначено, що вона була надана позивачу у постійне користування; позивач не міг дізнатися про існування оспорюваного рішення Київради з газети "Хрещатик", оскільки позивачу надана земельна ділянка за адресою вул. Тропініна, 3-5, а в рішенні вказана адреса вул. Тропініна, 3/5, а це не тотожні адреси; в оспорюваному рішенні земельна ділянка по вул. Тропініна, 3/5, вилучається у Апарату Верховної Ради України, водночас рішення Київради від 10.07.2023 земельна ділянка надана Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, а це різні юридичні особи. За таких обставин позивач не мав жодної можливості дізнатися про існування оспорюваного рішення, а відтак зволікати зі зверненням до суду за захистом своїх прав у межах позовної давності, тому строк позовної давності пропущений з поважних причин і порушене право позивача підлягає захисту.
Від третьої особи надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника Київської міської державної адміністрації з урахуванням наявних в матеріалах справи документів та в межах позовних вимог.
Клопотання третьої особи про розгляд справи без участі її представника задоволено судом.
Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на недоведеність позивачем поважності причин пропуску строку позовної давності.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено матеріалами справи, у 2003 році ТОВ "ТОПОС" на замовлення Управління справами Апарату Верховної Ради України було виготовлено "Проект відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування жилого будинку з підземним паркінгом Управлінню справами Апарату Верховної Ради України на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м.Києва".
Рішенням Київської міської Ради від 10.07.2003 №638-28/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 "Про земельну реформу", Закону України "Про оренду землі" та враховуючи матеріали інвентаризації земель, вирішено, зокрема:
- затвердити проект відведення земельної ділянки Управлінню справами Апарату Верховної Ради України для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м.Києв;
- надати Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, за умови виконання пункту 1.1 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м. Києв за рахунок земель міської забудови.
На підставі вказаного рішення Київради від 10.07.2003 Управлінням справами Апарату Верховної Ради України було отримано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 21.01.2005, серії ЯЯ №389676 (в матеріалах справи наявний дублікат, виданий 21.11.2011, замість №080616 серії ЯЯ), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м. Києв для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-9-00030.
08.10.2015 IV сесія VII скликання Київради прийняла рішення №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва", яким, відповідно до ст.19 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.7, ст.ст.51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження земельних насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також враховуючи численні звернення громадян, вирішено:
1. Припинити апарату Верховної Ради України право постійногокористування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798.
2. Надати статус скверу земельній ділянці (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва згідно з додатками до цього рішення.
3. Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста на період до 2015 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2009 року №714/2783 (таблиця 2 "Озеленені території загального користування м. Києва, що відповідають топологічним ознакам та планувальним вимогам"), додавши сквер згідно з пунктом 2 цього рішення до переліку скверів Шевченківського району м. Києва.
4. Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва.
5. Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення та благоустрою земельної ділянки (91:075:0002) площею 0,1676 на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва.
Згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-80000934242019 від 05.04.2019 право постійного користування земельною ділянкою (8000000000:91:075:0002), площею 0,1676 га на вул.Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м. Києва зареєстровано за Управлінням справами Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120), дата державної реєстрації земельної ділянки - 21.01.2005, форма власності - державна, власник Київська міська державна адміністрація.
Згідно Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19.01.2021 №30-к, Управління справами є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України, до відому якого входять питання фінансового, матеріально-технічного, соціально-побутового та іншого забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. Управління справами є юридичною особою, має самостійний баланс, має печатку із Зображенням Державного Герба України, є бюджетною установою і фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Листом від 23.02.2021 позивач звернувся до голови Київської міської державної адміністрації з листом, у якому вказав, що на переданій йому за рішенням від 10.07.2003 у постійне користування земельній ділянці встановлено 5 металевих та 12 цегляних гаражів, а також металеві двоярусні бокси, що унеможливлює проведення будівельних робіт, тому просив надати інформацію щодо правомірності їх розміщення, а у разі самовільного встановлення просить вжити необхідних заходів щодо вивільнення території земельної ділянки по вул. Тропініна, 3-5, для забезпечення можливості проведення підготовчих будівельних робіт з освоєння цієї земельної ділянки для будівництва житлового будинку.
Листом від 18.03.2021 виконавчий орган Київради (Київська міська державна адміністрація) повідомила позивачу, що вказану земельну ділянку було надано Управлінню справами у постійне користування для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом, у матеріалах землеустрою міститься гарантійний лист Управління справами, яким гарантовано провести компенсаційні виплати або забезпечити парковочними місцями всіх власників гаражних боксів, які встановлені на законних підставах, крім того, згідно п.1.1.3 рішення від 10.07.2003 Управління справами зобов'язано вирішувати питання майнових відносин в установленому порядку. Також вказано, що працівниками Департаменту земельних ресурсів було проведено обстеження земельної ділянки по вул. Тропініна, 3-5, та встановлено, що вона не використовується, будівництво житлового будинку не розпочато, на земельній ділянці розташовані індивідуальні гаражі та споруди невстановленого призначення.
До листа був доданий Акт обстеження земельної ділянки №21-0190/10 від 10.03.2021, згідно якого: вид документа на користування: державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 21.01.2005 №01-9-00030, вид користування: для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом.
Згідно довідки позивача від 15.09.2021 у період з 08.10.2015 і до цього часу до Управління справами від Київради не надходило рішення від 08.10.2015 №119/2022.
Згідно довідки Головного управління документального забезпечення Апарату Верховної Ради України від 15.09.2021 у період з 08.10.2015 і по теперішній час в системі електронного документообігу Верховної Ради України не зареєстровано рішення сесії Київради від 08.10.2015 №119/2022.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив визнати протиправним і скасувати рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва", посилаючись на те, що про прийняття вказаного рішення позивачу стало відомо з мережі інтернет 13.08.2021 (з сайту http://consultant.parus.ua), воно прийняте з порушенням норм статей 92, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та порушує права позивача на користування земельною ділянкою, оскільки позивач від земельної ділянки добровільно не відмовлявся і планує використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням (для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом), відповідачем також змінено цільове призначення земельної ділянки (на землі рекреаційного призначення) всупереч вимог законодавства (без розроблення і затвердження проекту землеустрою щодо зміни категорії цільового призначення), тому оспорюване рішення має бути визнаним недійсним.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, Київрада посилалась на те, що реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:075:0002 в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена 10.01.2019 за заявою позивача без належних для того правових підстав.
Також відповідач вказував, що спірна земельна ділянка передавалась в постійне користування за рахунок земель комунальної власності; рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-28/798 та дублікат Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 21.11.2011 не містять вказівки про перехід спірної земельної ділянки до державної власності у зв'язку з передачею останньої в постійне користування позивачеві. Спірна земельна ділянка не вибувала із власності територіальної громади міста Києва, а отже залишалась землями комунальної власності.
Відповідач вважає, що оспорюване рішення Київради від 08.10.2015 №119/2022 прийняте в межах повноважень, відповідно до визначеної законом компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, а посилання позивача, як на підставу позову, на приписи статті 141 ЗК України та висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №906/392/18 (постанова від 05.11.2019) є необґрунтованими, оскільки при прийнятті вказаного рішення Київрадою положення статті 141 ЗК України не застосовувались і згідно преамбули зазначеного рішення останнє прийнято відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні ", статті 7, статей 51 - 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також враховуючи численні звернення громадян.
Відповідач вказував, що на Київраду, як на орган місцевого самоврядування, покладено обов'язок раціонального використання земель комунальної власності та забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-28/798 підтверджується, що на спірній земельній ділянці росли зелені насадження, відновлюючу вартість яких позивач повинен був відшкодувати у разі використання земельної ділянки згідно мети договору, тобто здійснення будівництва; до використання земельної ділянки позивач не приступив впродовж десяти років (з моменту видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою до прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради). Оскільки земельна ділянка за типологічними ознаками відповідала території зелених насаджень, останній надано статус скверу та включено до переліку скверів Шевченківського району м. Києва.
Також відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що рішення було прийняте 08.10.2015 та опубліковане в газеті "Хрещатик" 2015, 12, №164, тому строк звернення до суду із позовною заявою завершився 08.12.2018, в той час як позовна заява надійшла до суду у серпні 2021 року.
До відзиву відповідачем було надано копію газети "Хрещатик" №164 (4760) за 08.12.2015, в якій було опубліковане рішення Київради від 08.10.2015 №119/2022; копію заяви позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права) від 10.01.2019; лист Держархбудінспекції України від 03.07.2013, адресований Салашному П.М. (для інформування мешканців) щодо анулювання дозволу на виконання будівельних робіт по вул.Тропініна, 3-5, у м.Києві.
Також до відзиву відповідачем надано Інформацію з Державного реєстру речових прав від 18.40.2024 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:075:0002, згідно якого вона має цільове призначення: для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом, адреса: м.Київ, вул.Тропініна, земельна ділянка 3-5, тип речового права - право власності, дата та час державної реєстрації 10.01.2019, власники - держава, орган державної влади - Київська міська державна адміністрація; інше речове право - право постійного користування, правокористувач - Управління справами Верховної Ради України, документи, подані для державної реєстрації - державний акт на право постійного користування, дублікат виданий 21.11.2011 замість №080616 (бланк серії ЯЯ №389676).
Згідно Інформації Державного земельного кадастру від 28.06.2023 нормативна грошова оцніка земельної ділянки становить 4 859 743,01 грн (дата оцінки 24.01.2023), власник Київська міська державна адміністрація, право постійного користування - Управління справами Верховної Ради України.
Заперечуючи проти доводів відповідача про пропуск позовної давності, позивач у заяві від 20.08.2024 стверджував, що не знав і не міг знати про наміри відповідача змінити цільове призначення земельної ділянки на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м. Києва та вилучити її у належного землекористувача, на підтвердження чого посилається на наступні обставини:
- відсутність представників Управління справами при прийнятті Київрадою рішення №119/2022 від 08.10.2015 року, що мали бути присутніми на пленарному засіданні з урахуванням положень пункту 5 статті 28 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 № 351/351 (чинного на момент прийняття оспорюваного рішення);
- не направленням спірного рішення відповідачем Управлінню справами;
- у відповіді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 002-384 від 18.03.2021 та акті обстеження земельної ділянки від 10.03.2021 №21-0190/10 не міститься жодної інформації, що спірну ділянку було вилучено в Управління справами оспорюваним рішенням Київради та відсутнє посилання на зазначене рішення, натомість, у вказаних листі та акті зазначено, що користувачем земельної ділянки на підставі державного акту на право постійного користування №01-9-00030 від 21 січня 2005 року є Управління справами, а цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку.
За таких обставин позивач стверджував, що не мав жодної можливості дізнатися про існування рішення №119/2022 від 08.10.2015 року та вказані обставини об'єктивно перешкоджали позивачу звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, а на підтвердження дати ознайомлення із вказаним рішенням позивач надав у матеріали справи роздруківку з сайту http://consultant.parus.ua від 13.08.2021 з текстом оспорюваного рішення.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право та визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 119/2022 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведена протиправність оспорюваного рішення Київради, однак не доведено наявності поважних причин пропуску строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у позові.
Проте, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини сторін врегульовані положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Земельного Кодексу України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
За приписами статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно частини 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
У заявленому позові позивач стверджує про порушення свого права постійного користування земельною ділянкою на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м. Києва, яке є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, визначених статтею 141 Земельного кодексу України, однак позивач від права постійного користування земельною ділянкою добровільно не відмовлявся.
Так, згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключною компетенцією пленарних засідань сільської, селищної, міської ради є питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Оспорюване рішення Київради про припинення позивачу права постійного користування та надання земельній ділянці статусу скверу, як зазначено у його преамбулі, прийнято Київською міською радою на підставі ст.19 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.7, ст.ст.51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження земельних насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також враховуючи численні звернення громадян.
Зі змісту рішення Київради від 08.10.2015 №119/2020 вбачається припинення Апарату Верховної Ради України права постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропіна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798, у зв'язку із вилученням її в Апарату Верховної Ради України для суспільних потреб.
Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно із статтею 141 ЗК України (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Водночас, частина 1 статті 149 ЗК України передбачає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частина 2 статті 149 ЗК України).
Згідно із частиною 7 статті 149 ЗК України Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.
У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч.10 ст.149 ЗК України).
Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності можуть вилучатися, серед іншого на підставі рішень місцевих державних адміністрацій для суспільних та інших потреб в порядку встановленому ЗК України.
У той же час, за правилами ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів, а у разі відсутності його згоди у судовому порядку.
Таким чином, з наведених положень Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка яка була надана у постійне користування землекористувачу із земель державної та комунальної власності може бути вилучена на підставі рішення місцевої державної адміністрації в двох випадках: безпосередньо за згодою землекористувача або за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 надала правовий висновок, згідно із яким право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №920/590/17 зазначено, що передача (вилучення) земельних ділянок державної власності за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні, відбувається шляхом прийняття відповідного рішення власника землі за погодженням із користувачем.
Вирішуючи спори, в яких спірним є припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це у порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18 та у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 927/135/22, від 07.10.2020 у справі № 922/2751/19.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано належних доказів на підтвердження того, що станом на час прийняття оспорюваного рішення Київрадою було отримано згоду землекористувача - Управління справами Апарату Верховної Ради України на вилучення земельної ділянки площею 0,1676 га на вул. Тропіна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва.
Натомість з доказів, наявних у матеріалах справи, вбачається, що належне позивачу право постійного користування земельною ділянкою не припинено у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Також у матеріалах справи відсутні докази вирішення питання про вилучення земельної ділянки у землекористувача (позивача) для суспільних потреб у судовому порядку згідно із положеннями частини 10 статті 149 ЗК України.
Таким чином є вірний висновок суду першої інстанції про те, що Київрада приймаючи спірне рішення про припинення позивачу права постійного користування та надання статусу скверу земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Управління справами Апарату Верховної Ради України, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила позивачу право постійного користування земельною ділянкою.
Вказані обставини відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.
Доводи відповідача про те, що оскаржуване рішення не містить посилань на статтю 141 ЗК України, позивач не приступив до використання земельної ділянки, а земельна ділянка за типологічними ознаками відповідала території зелених насаджень, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки вказані доводи не нівелюють обов'язку органу місцевого самоврядування приймати рішення про припинення права користування земелекористувача (позивача) земельною ділянкою у порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.
У преамбулі оскаржуваного рішення також міститься посилання на ст.7, 51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", однак, норми вказаного Закону встановлюють порядок розгляду клопотань про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду та прийняття рішення про створення чи оголошення територій, об'єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон та не регулюють порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Такі правові висновки сформовані у пункті 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 і підтримані сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 09.10.2024 у справі №904/205/23.
За встановлених обставин, з огляду на приписи статей 141, 149, 152 ЗК України, статей 15, 16, 393, 396 ЦК України, частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" є обґрунтованою і правомірною.
Однак, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки оспорюване рішення було опубліковане в газеті "Хрещатик" 08.12.2015, тому строк позовної давності сплив 08.12.2018, а з позовом позивач звернувся до суду лише у серпні 2021 року.
Згідно приписів статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Згідно частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).
Позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Європейський суд з прав людини наголошував, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 року).
Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції погодився із доводами відповідача про те, що позивач міг дізнатися про оскаржуване рішення Київради з 08.12.2015, оскільки оспорюване рішення було опубліковано у газеті "Хрещатик" випуск № 164 від 08 грудня 2015 року, тому строк позовної давності сплив 08.12.2018 і позивачем не наведено достатніх обґрунтувань неможливості подати позов у межах строку позовної давності.
Однак, при цьому судом першої інстанції не було надано належної оцінки наданим сторонами доказам.
Так, згідно рішення Київради від 10.07.2003 №638-28/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" було надано Управлінню справами Апарату Верховної Ради України у постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м. Києві за рахунок земель міської забудови і на підставі вказаного рішення позивачем було отримано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 21.01.2005, серії ЯЯ №389676, площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3-5, у Шевченківському районі м. Києві.
У той же час, оспорюваним рішенням Київради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва" припинено Апарату Верховної Ради України право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798.
З матеріалів справи вбачається, що Управління справами Апарату Верховної Ради України, якому надано у постійне користування спірну земельну ділянку, та Апарат Верховної Ради України, якому припинено право користування земельною ділянкою за адресою: вул. Тропініна, 3/5, у Шевченківському районі м. Києва, не є однією й тією ж юридичною особою.
Крім того, адреса земельної ділянки, яка зазначена в рішенні від 10.07.2003 і державному акті - "вул. Тропініна, 3-5 " відрізняється написанням адреси, яка зазначена в рішенні від 08.10.2025 - "вул. Тропініна, 3/5".
Вказані відмінності у зазначенні назви особи, якій припинено право постійного користування земельною ділянкою, та в адресі цієї земельної ділянки, що в м.Києві в силу історичної сукупності причин могло означати різні споруди, на думку суду апеляційної інстанції, вочевидь могли вплинули на сприйняття позивачем вказаної інформації як такої, що його не стосується, а відповідно, на наявність у позивача можливості своєчасно дізнатись про припинення йому права постійного користування земельною ділянкою та звернутись до суду з позовом про скасування вказаного рішення Київради в межах 3-річного строку з моменту прийняття спірного рішення чи публікації про його прийняття в газеті «Хрещатик».
Також у матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу запрошення для участі у сесії Київради з розгляду питання щодо припинення йому права постійного користування земельною ділянко, відсутні докази направлення (вручення) копії оспорюваного рішення, відсутні докази внесення до Реєстру речових прав запису про припинення позивачу права постійного користування спірною земельною ділянкою, відсутня письмова згода чи незгода позивача на припинення права користування спірною земельною ділянкою, що, на думку Північного апеляційного господарського суду, безумовно свідчить про непоінформованість позивача про розгляд відповідачем питання щодо спірної земельної ділянки, натомість, з листа від 18.03.2021 виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) та акту №21-0190/10 від 10.03.2021 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) вбачається, що позивачу було повідомлено про те, що вказану земельну ділянку було надано Управлінню справами у постійне користування для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом і не повідомлялось про припинення цього права.
Отже, навіть уповноважений підрозділ місцевого самоврядування ні від відповідача, ні з наведеного оголошення, опублікованого в газеті «Хрещатик», ні з відповідного Реєстру не дізнався і не міг дізнатися станом принаймні на 18.03.2021 року про припинення позивачу права землекористування спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими і доведеними доводи позивача про те, що він ознайомився із текстом оспорюваного рішення Київради лише 13.08.2021 на сайті http://consultant.parus.ua, що підтверджується відповідною роздруківкою із вказаного сайту і відповідачем належними доказами це не спростовано.
Застосовуючи наведені вище положення ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, а також, принцип справедливості, добросовісності і розумності, керуючись засадами здійснення господарського судочинства, виходячи з фактичних обставин справи та наявних у справі доказів, апеляційний господарський суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та необхідність захисту порушеного права позивача.
Також Північний апеляційний господарський з урахуванням усіх обставин справи приходить до висновку, що позивач у даному випадку обрав ефективний спосіб захисту свого порушеного відповідачем права постійного землекористування, а саме, правомочностей щодо володіння та користування спірною земельною ділянкою комунальної форми власності.
З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2024 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям рішення про задоволення позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги та, відповідно, позову, понесені позивачем судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Управління справами Апарату Верховної Ради України задовольнити.
2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2024 року.
3. Позов задовольнити.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва".
5. Стягнути з Київської міської ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Управління справами Апарату Верховної Ради України (м.Київ, вул. Грушевського Михайла, 5, ідентифікаційний код 20064120) - 2379,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3568,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
7. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 09.04.2025.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді А.О. Мальченко
О.В. Яценко