вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" березня 2025 р. Справа№ 910/11598/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Слівінський І. О.
від відповідача: Подрез О. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "СЕНС БАНК"
на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2024 (повний текст рішення складено 04.12.2024)
у справі № 910/11598/23 (суддя І.О. Андреїшина)
за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк"
до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
про зобов'язання вчинити дії
В липні 2023 року Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі за текстом - АТ "Сенс Банк"; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - ФІРМА "Т.М.М."-ТОВ; відповідач) про зобов'язання відповідача звільнити квартиру № 111 загальною площею 359,3 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Провіантська, 3.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після зміни власника і на момент подання позову відповідач без будь-якої правової підстави та без дозволу власника безоплатно користується спірним нерухомим майном, у результаті чого позивач, як законний власник даної квартири, фактично позбавлений доступу до своєї власності та зазнає збитків.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/11598/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 касаційну скаргу АТ "Сенс Банк" у справі №910/11598/23 задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 та рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою для скасування судових рішень та направлення даної справи на новий розгляд став висновок суду касаційної інстанції про те, що судами не було надано належної правової оцінки поведінці відповідача з огляду на судові рішення в інших справах (№ 910/1580/18, 826/11311/19, 910/6567/20).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
За результатом нового розгляду справи № 910/11598/23 рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2024 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що висновки суду у даній справі свідчать про відсутність вчинення відповідачем перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей та відсутність спірного матеріального правовідношення, за захистом якого звернувся позивач, що є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів. Позиції інших учасників справи.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/11598/23, АТ "Сенс Банк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 129 Конституції України, ст.ст. 316, 321, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 5, 13, 14, 73, 74, 79, 236 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Зокрема, скаржник зазначає, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо припинення неправомірного користування чужим майном та звільнення спірної квартири. На думку скаржника, надані ним докази є більш вірогідними, ніж докази відповідача.
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів, які підтверджують факти завдання відповідачем йому перешкод у користуванні спірним майном.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 (колегія суддів у складі: головуючої Ходаківської І.П., суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "СЕНС БАНК" на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/11598/23 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.02.2025.
У судовому засіданні 19.02.2025 протокольно оголошено перерву до 26.03.2025.
Присутній у судовому засіданні 26.03.2025 представник АТ "СЕНС БАНК" підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 26.03.2025 представник ФІРМИ "Т.М.М."-ТОВ заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржуване рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, Акціонерне товариство "Сенс банк" є власником квартири № 111, за адресою: вул. Провіантська (Галі Тимофєєвої), 3, у м. Києві.
Право власності на наведену квартиру було набуто позивачем в результаті звернення стягнення на нежитлові приміщення на підставі виконавчого напису нотаріуса № 7858, зокрема і квартиру № 111, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Провіантська, 3, які належали на праві власності Фірмі "Т.М.М." - ТОВ та перебували в іпотеці стягувача - Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (у подальшому найменування змінено на AT "Альфа-Банк", AT "Сенс банк"). Після проведення арешту і опису майна квартиру було передано для реалізації на публічні торги ДП "Сетам".
У зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів з реалізації вказаного вище майна (лот № 356927), які мали місце 21.04.2021, останні визнано такими, що не відбулися, а тому 22.04.2021 AT "Альфа-банк" на підставі ч. 1 ст. 49 Закону України "Про іпотеку" зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру на підставі протоколу та акту про реалізацію предмета іпотеки, що підтверджується свідоцтвом від 22.04.2021, виданим приватним нотаріусом КМНО Куксовою М.С., реєстровий номер 1594, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 254005497.
30.11.2022 найменування позивача було змінено з AT "Альфа-Банк" на AT "Сенс банк", про що внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилався на те, що станом на дату проведення державної реєстрації права власності позивача на спірне майно відповідач користувався цією квартирою. Після зміни власника і на момент подання позову відповідач, без будь-якої правової підстави, без дозволу власника безоплатно користується даним нерухомим майном, у результаті чого позивач, як законний власник даної квартири, фактично позбавлений доступу до своєї власності та зазнає збитків.
Листом від 28.02.2023 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу щодо припинення неправомірного користування чужим майном та звільнення квартири, яка була вручена адресату 01.03.2023, що підтверджується витягом по трек номеру 0315079258033.
20.06.2023 позивачем повторно направлено відповідачу вимогу щодо припинення неправомірного користування чужим майном та звільнення квартири, що було отримано 26.06.2023, що підтверджується витягом по трек номеру 0315079942759.
Вказані вимоги залишились без відповіді та задоволення.
Також, представниками позивача було складено акт від 25.09.2023 про недопуск до квартири № 111, розташованої за адресою: вул. Провіантська (Галі Тимофєєвої), 3, у м. Києві.
Позивач вказав, що з приводу спірної квартири існує ряд судових рішень, позови у який ініційовано відповідачем, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі №910/1580/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовів Фірми "Т.М.М." - ТОВ та ТОВ "ТММ- Будкомплект" про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду від 06.11.2018 у цій справі касаційні скарги ТОВ "ТММ-Будкомплект" та Фірми "Т.М.М." - ТОВ залишено без задоволення.
Також, на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 826/11311/19 за позовом Фірма "Т.М.М." - ТОВ до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича, треті особи: Акціонерне товариство "Альфа-Банк", ТОВ "Приватна експертна служба", про визнання протиправною та скасування постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні та визнання неправомірними результатів визначення вартості та оцінки майна. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2021 та постановою Верховного Суду від 09.09.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/6567/20, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволені позову Фірми "Т.М.М." - ТОВ про визнання недійсним виконавчого напису № 7858, визнання недійсними електронних торгів та їх результатів.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 та від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.
Право власності як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 викладено висновок про те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
Наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду свідчать про те, що позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном. Водночас умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими способами.
При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
При цьому статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником квартири № 111, за адресою: вул. Провіантська (Галі Тимофєєвої), 3, у м. Києві.
Спірна квартира належала на праві власності Фірмі "Т.М.М." - ТОВ та перебувала в іпотеці стягувача - Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (у подальшому найменування змінено на AT "Альфа-Банк", AT "Сенс банк"). Після проведення арешту і опису майна квартиру було передано для реалізації на публічні торги ДП "Сетам" і за результатами торгів право власності на останню було зареєстровано за позивачем.
На підтвердження своїх доводів щодо позбавлення його відповідачем доступу до спірної власності позивач надав суду акт від 25.09.2023 про недопуск до квартири № 111, розташованої за адресою: вул. Провіантська (Галі Тимофєєвої), 3, у м. Києві.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не враховано наведений акт як належний доказ, оскільки складений без участі представника відповідача і з нього неможливо дійти висновку, що відповідач користується зазначеною квартирою і вчиняє протиправні дії щодо перешкоджання позивачу у користуванні нею.
При цьому судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги те, що відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що спірна квартира використовувалась ним як службове житло для працівників і після того, як позивач зареєстрував за собою право власності на дане майно, відповідач перестав користуватись квартирою та ключів від неї не має.
Доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано.
Суд апеляційної інстанції зважає на те, що обов'язок з доведення обставин, на які він посилається покладено саме на позивача, в той же час, обставин перебування майна відповідача або його працівників у спірній квартирі, а також створення реальних перешкод у користуванні нею, окрім судових спорів, ініційованих відповідачем, позивачем не доведено.
З огляду на викладене, правомірним є висновок суду про відмову в позові.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11598/23 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 07.04.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко