ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4930/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року м. Одесі, суддя першої інстанції Литвинова В.В., повний текст складено та підписано 06.01.2025 року
у справі №916/4930/24
за позовом: Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області
до відповідача: Громадської організації «Організація інвалідів «Без обмежень», м. Чорноморськ
про стягнення 143 987 грн. 73 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У листопаді 2024 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області до Громадської організації «Організація інвалідів «Без обмежень», м.Чорноморськ про стягнення 143 987 грн 73 коп., з яких - 125 105 грн 41 коп. безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5110800000:02:015:0058 за період 01.04.2021 - 31.03.2024, 15 129 грн. 16 грн. інфляційних втрат та 3 753 грн 16 коп. 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Громадська організація «Організація інвалідів «Без обмежень», м. Чорноморськ користується земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення договірних відносин з Чорноморською міською радою Одеського району Одеської області. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, на думку позивача, відповідно до розрахунку, сума безпідставно збережених коштів, які має сплатити відповідач за період користування вищезазначеною земельною ділянкою з 01.04.2021 року по 29.02.2024 року, складає: 125 105 грн. 41 коп.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року у справі №916/4930/24 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Громадської організації «Організація інвалідів «Без обмежень», м. Чорноморськ на користь Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в сумі 455 грн 44 коп. та 9 грн 58 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд заначив, що позивач розраховує орендну плату, в тому числі, і за період до 28.03.2024 року, тобто, за період, коли ще не існувало нормативної грошової оцінки землі від 28.03.2024. Доказів, які б свідчили про існування іншої нормативної грошової оцінки станом до 28.03.2024, позивач не надав. Також судом першої інстанції вказано, що позивач і не зазначає про наявність такої нормативної грошової оцінки, здійсненої у період до 28.03.2024. Навпаки, в своєму розрахунку позивач виходить тільки із нормативної грошової оцінки, яка датована 28.03.2024, тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за період з 28.03.2024 по 31.03.2024 в сумі 455 грн. 44 коп.
Крім того, суд першої інстанції перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, встановив, що він виконаний неправильно. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що самостійно здійснити розрахунок 3% та інфляційних втрат суд не може, оскільки не має права виходити за межі періоду, у який, на думку позивача, мало місце прострочення оплати.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Чорноморська міська ради Одеського району Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодилася, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року у справі № 916/4930/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, за доводами апеляційної скарги зазначив, що судом встановлено факт користування земельною ділянкою Громадською організацією «Організація інвалідів без обмежень» площею 0,0294 га, розташованою за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Чорноморськ, вулиця Парусна, 16-Б, яка належить Чорноморській міській раді Одеського району Одеської області, з 28.09.2020.
Отже, на думку позивача, відповідач умисно намагається уникнути обов'язку оформити договірні відносини з Чорноморською міською радою Одеського району Одеської області і відповідно сплати орендної плати за земельну ділянку, якою користується з 12.09.2020 року.
Крім того, скаржник, посилаючись на ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» , зазначає, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Рішенням Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 08.06.2018 № 344-VII “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чорноморська (у тому числі: сел. Олександрівка, с. Малодолинське, с. Бурлача Балка) в межах Чорноморської міської ради Одеської області» введена в дію з 01 січня 2019 року нова нормативна грошова оцінка, термін дії якої спливає 31 грудня 2025 року.
Таким чином, скаржник вважає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0294 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Чорноморськ, вулиця Парусна, 16-Б, розрахована на підставі чинного рішення Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 08.06.2018 № 344-VII, яке не зазнавало змін з цього часу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2025 року
прийнято апеляційну скаргу Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року у справі №916/4930/24 до свого провадження колегією суддів у новому складі та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року у справі №916/4930/24, вирішено розглянути апеляційну скаргу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028грн. 00 коп.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/4930/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 143 987 грн 73 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06 січня 2025 року у справі №916/4930/24 не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Так, з матеріалів господарської справи вбачається, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 06.09.2019 засновано Громадську організацію «Організація інвалідів «Без обмежень», м.Чорноморськ код 43215988, керівник - ОСОБА_1
16.11.2023 року до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області звернулась Громадська організація «Організація «Інвалідів без обмежень» в особі представника Кириченко В.В. з заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0294 га в оренду на 49 років, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ., цільове призначення: код КВЦПЗ 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
28.11.2023 року Чорноморською міською радою прийнято відповідне рішення № 498/1-VIII про надання дозволу Громадській організації «Організація «Інвалідів без обмежень» на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,0294 га за адресою: АДРЕСА_2 .
01.02.2024 року до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області надійшла заява № 1749 Громадської організації «Організація «Інвалідів без обмежень» в особі представника Кириченко В.В. про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0294 га (кадастровий номер 5110800000:02:015:0058) в оренду на 49 років, цільове призначення: 03.10 - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Управлінням комунальної власності та земельних відносин Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області було визначено розмір безпідставно збережених коштів через несплату Громадською організацією «Організація інвалідів «Без обмежень» податку на майно (в частині плати за землю) за період використання зазначеної земельної ділянки без правовстановлюючих документів упродовж 3-ьох останніх років, що становить 125 105 грн 41 коп.
04.04.2024 року до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області надійшла заява громадської організації «Організація інвалідів «Без обмежень» в особі представника Кириченко В.В. про залишення заяви № 1749 від 01.02.2024 без розгляду та повернення наданих документів на доопрацювання.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 397845122 від 04.10.2024) за Громадською організацією «Організація інвалідів «Без обмежень» було зареєстроване право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21911895) загальною площею 362 кв.м. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1529, 1530, виданого 28.09.2020, видавник: Приватний нотаріус ОМНО Жосан Т.І.; протоколу № 1 загальних зборів Громадської організації «Організація інвалідів «Без обмежень» серія та номер: 1525, 1526, виданого 28.09.2020, видавник: Приватний нотаріус ОМНО Жосан Т.І.; реєстраційного посвідчення, серія та номер: 95, виданого 23.06.1999, видавник БТІ і приватизації житлового фонду м. Іллічівська; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18.02.1010, видавник КП «БТІ» м. Іллічівськ.
З Інформації Державного земельного кадастру від 04.10.2024 та витягу від 04.10.2024 № НВ-9949974122024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, кадастровий номер 5110800000:02:015:0058 за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що нормативна грошова оцінка ділянки складає 1389106 грн 99 коп, дата оцінки ділянки 28.03.2024.
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5110800000:02:015:0058 за період 01.04.2021 - 31.03.2024 в розмірі 125 105 грн 41 коп., 15 129 грн 16 коп. інфляційних втрат та 3 753 грн 16 коп. 3% річних.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі та погодився з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно зі ст. 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Так, правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Принцип платного використання землі передбачено й статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Так, відповідно до приписів частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Тобто, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
В такий спосіб положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 2.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 11.12.2024 року №916/3879/23.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
При цьому, Верховний Суд наголосив, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати:
1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;
2) площу земельної ділянки;
3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки);
4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Як зазначено вище, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04.10.2024 вбачається, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу. Зазначене право власності відповідача на нерухомість зареєстровано 12.10.2020.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.10.2024 та Інформаціі Державного земельного кадастру від 04.10.2024 речове право на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:015:0058, не зареєстровано.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що в постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зробив висновок, що "за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема, з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов'язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об'єкт нерухомості".
Отже, оскільки земельна ділянка 5110800000:02:015:0058 знаходиться в межах міста Чорноморськ за адресою: АДРЕСА_3 , а також враховуючи відсутність доказів приватної або державної власності на неї, то є правильним висновок про те, що земельна ділянка перебуває в комунальній власності.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та застосувавши вищенаведену практику Верховного Суду колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Громадська організація «Організація інвалідів «Без обмежень», м. Чорноморськ, як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 5110800000:02:015:0058, на якій розміщений зареєстрований за нею на праві власності об'єкт нерухомості, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування земельною ділянкою, що є підставою для повернення цих коштів власнику спірної земельної ділянки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, тобто, з 12.10.2020, відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Одночасно з цим, слід зауважити, що саме на позивача покладений обов'язок при зверненні до суду надати разом з позовною заявою всі належні та допустимі докази на підтвердження обставин, які перелічені вище за текстом постанови.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Так, як вбачається з матеріалів справи та тексту позовної заяви, позивачем не надано суду першої інстанції доказів існування іншої нормативної грошової оцінки землі в період, що визначений ним в якості того, коли відповідач зберіг безпідставно грошові кошти. Тому висновок суду першої інстанції про те, що правильним буде часткове задоволення позовних вимог, виходячи тільки з тих доказів та розрахунку, що маються в справі, є вірним.
Щодо доводів скаржника колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Частинами першою, третьою статті 23 цього ж Закону визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою, а витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
При цьому, згідно із частиною другою статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5- 7 років.
За змістом пунктів 87, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, витяг з Державного земельного кадастру формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відомості з якого є актуальними на дату та час формування документів.
Отож, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік. За таких умов технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 та Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 вказали, що як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
У справі № 905/979/20 Верховний Суд підтвердив раніше висловлені правові висновки про те, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (правова позиція з постанов Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).
Як встановив суд першої інстанції, позивач до позовної заяви надав довідку із Державного земельного кадастру від 04.10.2024 та витяг від 04.10.2024 № НВ-9949974122024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, кадастровий номер 5110800000:02:015:0058 за адресою: АДРЕСА_1 , з якої вбачається, що нормативна грошова оцінка ділянки складає 1389106 грн 99 коп., дата оцінки ділянки 28.03.2024.
Позивач розрахував та подав до суду суму безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельної ділянки, виходячи із того, що за один рік орендна плата за землю становить 3% від нормативної грошової оцінки землі, тобто 3% х 1389106 грн. 99коп. = 41673 грн 21 коп.
Отже, за розрахунком позивача за період з 01.04.2021 по 31.03.2024 орендна плата нібито становила 125 105 грн. 41 коп., тобто, позивач розрахував орендну плату, в тому числі і за період до 28.03.2024 року, коли ще не існувало нормативної грошової оцінки землі від 28.03.2024 року, які він сам самостійно визначив як основу та доказ свого розрахунку..
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому стягненню, а саме за період з 28.03.2024 року по 31.03.2024 року в сумі 455 грн 44 коп. (41673 грн 21 коп: 366 днів в 2024 році*4 дні).
Посилання апелянта на те, що в спірний період діяла інша нормативна грошова оцінка (2018 року) судовою колегією відхиляються, оскільки за нормами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. В даному випадку апелянт взагалі не звертався до суду апеляційної інстанції з будь-яким клопотанням про залучення до справи нових доказів, які могли б бути предметом розгляду у даній справі. До того ж, як вже було зазначено вище, іншого розрахунку суми позову матеріали справи не містять.
Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Досліджуючи підстави обґрунтованості вимог щодо нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення безпідставно отриманих коштів у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/3831/22 від 07.02.2024.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Отже, передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, зроблений позивачем, погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що суми нарахованих 3% річних у розмірі 3 753 грн.16 коп., та інфляційних втрат у розмірі 15 129 грн. 16 коп., за період прострочки з 01.04.2021 по 31.12.2021 в частині визначення періоду не є вірними, тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають частковому стягненню з відповідача на користь позивача, а саме, інфляційні втрати у розмірі 455 грн. 44 коп. за період з 28.03.2024 року по 31.03.2024 року.
Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставини того, що відповідачем було безпідставно збережено без належних на те правових підстав грошові кошти у розмірі 125 105 грн. 41 коп., є такими, що не відповідають таким стандартам, а позивачем у даному випадку ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не доведено наявності правових підстав для задоволення позову в повному обсязі про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених останнім коштів у визначеному ст. 1212 Цивільного кодексу України порядку та у відповідному розмірі.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Тобто, відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, мотиви та доводи, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, з огляду на що апеляційна скарга Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року у справі №916/4930/24 відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а тому скасування або зміни не потребує.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року у справі №916/4930/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 року у справі №916/4930/24 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09.04.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький