79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"01" квітня 2025 р. Справа №921/110/23(921/492/24)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Судді Матущак О.І.,
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання: Фарина Х.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Марчук Г.В.;
від відповідача 1: Сімонова Є.О.;
від відповідача 2: не з'явився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт проект плюс" б/н від 19.02.2025 (вх. №01-05/434/25 від 19.02.2025) та матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" б/н від 21.02.2025 (вх. №01-05/461/25 від 21.02.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 (повний текст рішення складено 31.01.2025)
у справі №921/110/23(921/492/24) (суддя Руденко О.В.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА"
до відповідача 1:Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"
відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт проект плюс"
про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу № 9080-AR-FL; визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу № 9081-AR-FL; визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу № 9082-AR-FL, укладених між ТОВ "ТІЕРРА", ТОВ "ОТП Лізинг", ТОВ "Експерт проект плюс"
в межах справи №921/110/23
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА"
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2023 відкрито провадження у справі №921/110/23 про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.
Постановою суду від 25.06.2024 ТОВ "ТІЕРРА" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Демчана О.І. На даний час провадження у справі №921/110/23 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.
До Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява ТОВ "ТІЕРРА" до ТОВ "ОТП Лізинг" та ТОВ "Експерт проект плюс" про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу № 9080-AR-FL; визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу № 9081-AR-FL; визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу № 9082-AR-FL, укладених між ТОВ "ТІЕРРА", ТОВ "ОТП Лізинг", ТОВ "Експерт проект плюс".
Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що ТОВ "ТІЕРРА", уклавши додаткові угоди до Договорів фінансового лізингу фактично безкоштовно відмовилося від активу, сплаченого в якості відшкодування вартості предметів лізингу, право на отримання у власність яких перейшла до ТОВ "Експерт проект плюс" без будь-яких зустрічних майнових дій від нового лізингоодержувача або лізингодавця.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 у справі №921/110/23(921/492/24) позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу №9080-AR-FL, укладену між ТОВ "ТІЕРРА", ТОВ "ОТП Лізинг", ТОВ "Експерт проект плюс". Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу №9081-AR-FL, укладену між ТОВ "ТІЕРРА", ТОВ "ОТП Лізинг", ТОВ "Експерт проект плюс". Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 01.11.2022 до Договору фінансового лізингу №9082-AR-FL, укладену між ТОВ "ТІЕРРА", ТОВ "ОТП Лізинг", ТОВ "Експерт проект плюс". Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА" 7 267,20 грн в повернення сплаченого судового збору. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт проект плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА" 7 267,20 грн в повернення сплаченого судового збору.
Рішення мотивовано тим, що у спірних правовідносинах боржник відмовився від власних майнових вимог, фактично зарахувавши сплачені ним лізингові платежі в сумі 1 159 996,62 грн в користь заінтересованої особи - відповідача 2. Внаслідок цього, ТОВ "Експерт проект плюс" набуло у власність майно, сплативши за нього значно меншу суму (788 683,95 грн) ніж вартість Предметів лізингу, що була передбачена умовами Договорів (1 898 175,92 грн), що, на думку місцевого господарського суду, підтверджує здійснення заінтересованими особами умисних, недобросовісних дій, які спрямовані на зловживання правом, що і є основною ознакою фраудаторного правочин.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" оскаржило таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 у справі №921/110/23(921/492/24) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Зазначає, що додаткові угоди до Договорів фінансового лізингу не є угодами про відчуження майна, а за своєю суттю є угодами про заміну боржника у зобов'язанні, у якого вже існувала заборгованість тривалістю більше тридцяти днів та вказує, що вказані спірні правочини не спричинили неплатоспроможності боржника, оскільки фактично передавалися зобов'язання позивача, а не майно чи грошові кошти.
Крім цього, вказує, що Ліквідатор на підтвердження позиції, щодо наявності заінтересованої особи між Позивачем та Відповідачем 2 у суді першої інстанції надав витяг з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сформований 28.11.2024 року, тобто після судового засідання, яке відбулось 11.11.2024 року, проте ним не зазначено у позовній заяві, який саме доказ і чому не може бути подано ним разом з позовною заявою та під час судового засідання 11.11.2024 також не заявлено клопотання про поновлення строку на подання такого доказу.
Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.02.2025 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Матущак О.І. та Скрипчук О.С.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" б/н від 21.02.2025 (вх. №01-05/461/25 від 21.02.2025) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 у справі №921/110/23(921/492/24).
Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експерт проект плюс" оскаржило таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 у справі №921/110/23(921/492/24) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Зазначає, що саме через порушення зобов'язання позивача відбулася заміна лізиногоодержувача з ТОВ "ТІЕРРА" на ТОВ "Експерт проект плюс", а укладені спірні Додаткові угоди не спричинили неплатоспроможності боржника, оскільки передано зобов'язання щодо сплати лізингових платежів іншій юридичній особі. Окрім того, відповідач 2 зазначає, що спірні додаткові угоди зі сторони ТОВ "Експерт проект плюс" виконано, що підтверджується Актами переходу у власність предметів лізингу від 05.01.2024 до Договорів фінансового лізингу.
Крім цього, вказує, що факт укладення додаткових угод із заінтересованою особою позивачем не доведений, оскільки ОСОБА_1. не впливав та не міг впливати жодним чином на ТОВ "Експерт проект плюс".
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт проект плюс" б/н від 19.02.2025 (вх. №01-05/434/25 від 19.02.2025) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 у справі №921/110/23(921/492/24) та об'єднано розгляд апеляційних скарг ТзОВ "ОТП Лізинг" та ТзОВ "Експерт проект плюс" здійснити в одному апеляційному проваджені.
Ухвалою суду від 17.03.2025 призначено розгляд справи на 01.04.2025.
20.03.2025 від ТзОВ "Тіерра" надійшов відзив б/н від 20.03.2025 (вх. №01-04/2197/25) в якому позивач зазначає, що спірні додаткові угоди до Договорів фінансового лізингу укладено ТОВ "ТІЕРРА" із заінтересованою особою, менше ніж за 5 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА" та у період, коли у боржника уже була наявна заборгованість перед кредиторами, що свідчить про уникнення звернення стягнення на предмети лізингу, які Товариство мало набути у майбутньому за Договорами фінансового лізингу.
Також, вказує, що навіть у випадку розірвання договорів фінансового лізингу, Товариство мало б право на повернення коштів, сплачених в якості відшкодування вартості предметів лізингу, за рахунок лізингодавця.
У судовому засідання 01.04.2025 представники відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній. Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідач 2 явку уповноваженого представника не забезпечив, про час, дату та місце розгляд справи був належним чином повідомлений.
У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:
22.03.2021 між ТОВ "ОТП Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "ТІЕРРА" (Лізингоодержувач) було укладено три Договори фінансового лізингу №№9080-AR-FL, 9081-AR-FL, 9082-AR-FL (далі-Договори), за умовами яких, Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність Лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (далі-Предмет лізингу), наведене у специфікації (Додаток №1 до Договору) (надалі-Специфікація), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цих Договорів.
Відповідно до п. 1.2 Договорів, строк користування Лізингоодержувачем Предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу згідно з Графіком сплати лізингових платежів (Додаток №2 до Договорів) та починається з дати підписання Сторонами акту приймання-передачі Предмета лізингу за формою, встановленою Лізингодавцем, та закінчується не раніше 1 (одного) року від дати підписання сторонами акту приймання-передачі Предмету лізингу.
Згідно з п. 5.1, 5.3 даних правочинів, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Договору, а також вартість послуг за організацію фінансування, яка зазначається в Додатку №2 до Договору, який є його невід'ємною частиною. Складову лізингових платежів, крім Першого Періодичного лізингового платежу, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з Додатком №2 до Договору, який є його невід'ємною частиною.
У випадку, настання будь-якої з "Події Невиконання зобов'язань" зазначених у підпунктах 6.1.1-6.1.10 цих Договорів, Лізингодавець надсилає Лізингоодержувачу повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) та /або вилучення Предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі Лізингодавцю в межах України. Підтвердженням отримання Лізингоодержувачем такого повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) є повідомлення про вручення цінного листа або відміткою поштової служби про відмову від прийняття цінного листа або закінчення терміну зберігання, або повідомлення про вручення листа службою кур'єрської доставки або розписки Лізингоодержувача (чи уповноваженої Лізингоодежувачем особи) на примірнику повідомлення Лізингодавця про вручення йому такого повідомлення. Договір вважається розірваним з дати, наведеної в такому повідомленні про відмову від Договору (його розірвання) та / або вилучення Предмета лізингу. Направлення повідомлення здійснюється Лізингодавцем на адресу, вказану Лізингоодержувачем в Договорах або в повідомленні про зміні місцезнаходження. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні, повернути Предмет лізингу Лізингодавцю. Незалежно від цього Лізингодавець має право вилучити Предмет лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) без будь-яких погоджень або дозволів Лізингоодержувача або в будь-яких інших осіб, з покладенням на Лізингоодержувача понесених при цьому витрат (п. 6.3.1 Договорів).
Предметами лізингу згідно Специфікації (Додаток №1 до Договорів є три автомобілі Renault Duster.
01.11.2022 між ТОВ "ОТП Лізинг" (Лізингодавець), ТОВ "ТІЕРРА" (Колишній Лізингоодержувач) та ТОВ "Експерт проект плюс" (Лізингоодержувач) було укладено три додаткові угоди №1 до Договорів фінансового лізингу №№9080-AR-FL, 9081-AR-FL, 9082-AR-FL від 22.03.2021(далі - Угоди), за умовами яких, керуючись статтями 520-522 Цивільного кодексу України, Сторони домовились замінити в Договорі Лізингоодержувача з ТОВ "ТІЕРРА" на ТОВ "Експерт проект плюс", на що Лізингодавець надає свою згоду шляхом укладення цієї Додаткової угоди.
Відповідно до п. 2, 3 спірних Угод, з моменту їх укладення ТОВ "Експерт проект плюс" стає Лізингоодержувачем за Договорами і до нього переходять всі права та обов'язки Лізингоодержувача, що передбачені Договорами, а у Лізингодавця виникають права вимоги за Договором до цього Лізингоодержувача. При цьому, Лізингоодержувач має право висунути проти вимог Лізингодавця всі заперечення, що ґрунтуються між Лізингодавцем та Колишнім Лізингоодержувачем за Договором. З моменту укладення даних додаткових Угод у Колишнього Лізингоодержувача припиняються усі права та обов'язки як Лізингоодержувача, що передбачені Договором, а у Лізингодавця припиняються усі права та вимоги за Договором до Колишнього Лізингоодержувача.
У пунктах 9 Угод їхні контрагенти домовилися викласти пункт 13.2 Договорів в наступній редакції: "13.2. Цей Договір, зміни та доповнення до нього є чинними та стають невід'ємною частиною цього Договору, якщо вони здійснені у письмовій (електронній) формі у вигляді додаткових угод до цього договору, які повинні бути підписані уповноваженими особами Сторін та скріплені печатками Сторін (за наявності). Документи в електронній формі повинні бути підписані уповноваженими особами Сторін з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису та кваліфікованої електронної печатки (за наявності) або удосконаленої електронної печатки (за наявності) Сторін у порядку, визначеному Законом України "Про електронні довірчі послуги."
Відтак, обґрунтовуючи заявлені вимоги ТОВ "ТІЕРРА" звертає увагу на те, що позивач уклавши додаткові Угоди погодився на умови, відповідно до яких новий Лізингоодержувач (відповідач 2) не взяв на себе зобов'язання компенсувати та/або сплатити винагороду Колишньому Лізингоодержувачу за частину сплачених ним коштів в сумі 1 159 996,62 грн. Як наслідок, позивач вважає, що спірні правочини суперечать його інтересам, укладені з порушенням принципів розумності та добросовісності за відсутності дотримання меж нормального господарського ризику, оскільки, уклавши їх із заінтересованою особою, ТОВ "ТІЕРРА" відмовилося від власних майнових вимог, що спричинило шкоду кредиторам позивача та свідчить про фраудаторність цих Угод.
Наведені обставини слугували підставою для звернення ТОВ "ТІЕРРА" до суду із відповідним позовом.
При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Згідно із частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Відповідно до вимог ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Пунктом 9 статті 44 КУзПБ розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.
Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) зазначила, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Згідно із матеріалами справи, 22.03.2021 між ТОВ "ОТП Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "ТІЕРРА" (Лізингоодержувач) було укладено три Договори фінансового лізингу №№9080-AR-FL, 9081-AR-FL, 9082-AR-FL, за умовами яких, Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність Лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, наведене у специфікації (Додаток №1 до Договору) , а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цих Договорів.
В подальшому, 01.11.2022 між ТОВ "ОТП Лізинг" (Лізингодавець), ТОВ "ТІЕРРА" (Колишній Лізингоодержувач) та ТОВ "Експерт проект плюс" (Лізингоодержувач) було укладено три додаткові угоди №1 до Договорів фінансового лізингу №№9080-AR-FL, 9081-AR-FL, 9082-AR-FL від 22.03.2021, за умовами яких, керуючись статтями 520-522 Цивільного кодексу України, Сторони домовились замінити в Договорі Лізингоодержувача з ТОВ "ТІЕРРА" на ТОВ "Експерт проект плюс", на що Лізингодавець надає свою згоду шляхом укладення цієї Додаткової угоди.
Частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» порядок та умови набуття лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об'єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу. Лізингоодержувач має право набути у власність об'єкт фінансового лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також (у разі виникнення) неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором.
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг маи?на.
Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупноі? плати за надання маи?на в маи?бутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Господарським судом Тернопільської області встановлено, що на виконання взятих на себе у Договорах зобов'язань, ТОВ "ТІЕРРА" як Лізингоодержувач, в якості відшкодування вартості предметів лізингу сплатило на користь ТОВ "ОТП Лізинг" 1 159 996,62 грн, з яких: 399 249,33 грн - за Договором №9080-AR-FL; 399 249,33 грн - за Договором №9081-AR-FL та 361 497,96 грн - за Договором №9082-AR-FL.
Однак, як правомірно зазначив місцевий господарський суд, у спірних Угодах контрагенти не врегулювали питання щодо відшкодування цих коштів Колишньому Лізингоодержувачу та, окрім цього, у третьому пункті додаткових Угод їхні учасники вказали про те, що у ТОВ "ТІЕРРА" припиняються усі права та обов'язки як Лізингоодержувача, що були передбачені Договором.
Отже, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що уклавши додаткові Угоди, позивач фактично відмовився від власних майнових вимог щодо раніше сплачених ним коштів за предмети лізингу, відповідно до умов Договорів.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що спірні додаткові угоди до Договорів фінансового лізингу №№9080-AR-FL, 9081-AR-FL, 9082-AR-FL від 22.03.2021, а саме 01.11.2022, (менше ніж за 5 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТІЕРРА»).
А також, як правомірно звернув увагу господарський суд, що Спірні додаткові Угоди з боку ТОВ "ТІЕРРА" були підписані ОСОБА_1 .
За даними листа ГУ ДПС у Тернопільській області №6602/6/19-00-04-05-06 від 04.04.2023 та витягів з ЄДРЮОФОПГФ№470230215075 від 02.01.2024, №339944758254 від 12.02.2024 слідує, що в період укладення цих правочинів ОСОБА_1 був керівником та одноосібним засновником ТОВ "ТІЕРРА".
Водночас, за даними витягів із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №434377455267 та №388994190060 від 28.11.2024, у період з 21.05.2020 по 10.05.2024 одноосібним засновником ТОВ "Експерт проект плюс" також був ОСОБА_1 .
Згідно із ч.2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
За абзацом шостим частини першої статті 1 Закону про банкрутство заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Подібне визначення заінтересованих осіб містить абзац шостий частини першої статті 1 КУзПБ, який до заінтересованих осіб стосовно боржника відносить юридичну особу, створену за участю боржника, юридичну особу, що здійснює контроль над боржником, юридичну або фізичну особу, контроль над якою здійснює боржник, юридичну особу, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власників (учасників, акціонерів) боржника, керівника боржника, осіб, які входять до складу органів управління боржника, головного бухгалтера (бухгалтера) боржника, у тому числі звільнених з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також осіб, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інших осіб, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Граматичне тлумачення наведених норм свідчить про те, що законодавцем шляхом застосування сполучника "також" сформовано три групи з ідентифікуючими ознаками щодо кваліфікації осіб як заінтересованих, а саме:
І група - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа (згідно КУзПБ), контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство;
ІІ група - особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки;
ІІІ група - інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Отже, положення статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУзПБ не містять вичерпного переліку заінтересованих осіб стосовно боржника та відносять до таких осіб інших осіб серед яких колишнє подружжя не є винятком, закріплюючи визначальним критерієм класифікації осіб як заінтересованих - наявність щодо них обґрунтованих підстав вважати їх заінтересованими.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у справі №904/1907/15 від 27.10.2022.
Щодо тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" про пропущення ліквідатором строку на подання доказу, а саме витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сформованого 28.11.2024, апеляційний господарським судом до уваги не беруться, оскільки ліквідатором подано дані додаткові пояснення 28.11.2024 та станом на дату подання останніх тривало підготовче провадження та підготовче засідання було не завершене.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах боржник відмовився від власних майнових вимог, фактично зарахувавши сплачені ним лізингові платежі в сумі 1 159 996,62 грн в користь заінтересованої особи - відповідача 2 та внаслідок цього, ТОВ "Експерт проект плюс" набуло у власність майно, сплативши за нього значно меншу суму (788 683,95 грн) ніж вартість Предметів лізингу, що була передбачена умовами Договорів (1 898 175,92 грн), а тому місцевий господарський суд правомірно задоволив позовні вимоги у повному обсязі.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 у справі №921/110/23(921/492/24) ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт проект плюс" б/н від 19.02.2025 (вх. №01-05/434/25 від 19.02.2025) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" б/н від 21.02.2025 (вх. №01-05/461/25 від 21.02.2025)- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.01.2025 у справі №921/110/23(921/492/24) - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повний текст постанови складено та підписано 09.04.2025.
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Суддя Матущак О.І.,
Скрипчук О.С.