Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7999/24
Провадження № 2/711/210/25
08 квітня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі - Буйновській А.П.
за участю представника
позивача адвоката Орленка В.В.
представників відповідачів
за довіреністю Кващук А.М., Колєснік Н.І., Яроша С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Орленка В.В., звернувся до суду з позовом до Держави Україна і особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що протягом 2013-2024 років в провадженні слідчих міліції, а потім поліції Черкаського регіону перебувало кримінальне провадження № 12013250040002242 від 04.06.2013, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Так, 04.06.2013 слідчим Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області Андріяша Р.П. до ЄРДР за № 12013250040002242 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України, за заявою ОСОБА_1 (потерпілий).
В ході проведення досудового розслідування, внаслідок змін в законодавстві, неодноразово змінювалася назва (міліція, поліція) та структурна форма органу досудового розслідування (Соснівський РВ УМВС України в Черкаській області, Черкаський РВП в ГУНП в Черкаській області, Черкаське РУП ГУНП в Черкаській області) та органу прокуратури, співробітники якого здійснюють процесуальне керівництво в даному провадженні (прокуратура міста Черкаси, Черкаська місцева прокуратура, Черкаська окружна прокуратура).
Останнім органом досудового розслідування, що проводить досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, являється слідчий відділ Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області. Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснюють прокурори Черкаської окружної прокуратури. Потерпілим в даному кримінальному провадженні визнано ОСОБА_1 (позивача).
Досудове розслідування проводиться слідчими поліції з приводу таких обставин: ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3 , умисно, з корисливих мотивів, в період часу з 22.09.2009 року до квітня 2010 року, шляхом обману заволоділи грошовими коштами потерпілого ОСОБА_1 в загальній сумі 35 500 доларів США, маскуючи свої дії оформленням фіктивного договору від імені ТОВ «Компанія Еверест» з потерпілим на продаж квартири АДРЕСА_1 , достовірно знаючи про відсутність в них та в ТОВ «Компанія Еверест» будь-яких прав на цю квартиру.
Вказане підтверджується зібраними в ході кримінального провадження доказами, зокрема - показами потерплого, свідків, документами (в т. ч. відповіддю компанії - забудовника вищевказаного будинку, що ТОВ «Компанія Еверест» не придбавала дану квартиру), висновком економічної експертизи (про те, що надходження грошових коштів від потерпілого на рахунки вказаного товариства документально не підтверджується).
З незрозумілих, як вказує позивач, причин досудове розслідування до цього часу не завершено, обвинувальний акт до суду не скеровано, при цьому: відповідне кримінальне правопорушення вчинене в умовах очевидності; вищевказане кримінальне провадження є нескладним, з точки зору, тактики та стратегії слідства; для стороннього спостерігача очевидна злочинність дій осіб, які вчинили дане кримінальне правопорушення; особи, які його вчинили ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) відомі як потерпілому, так і слідству та прокурору, відомо їхнє місцезнаходження; вказані особи визнають факт незаконного заволодіння коштами потерпілого та обставини, при яких це було скоєно; навіть неодноразово обіцяли потерпілому (позивачу) повернути зазначені кошти, однак до цього часу цього не зробили, не повернувши нічого; мало місце складання слідчим та погодження прокурором повідомлення про підозру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яке в подальшому було скасовано керівником Черкаської окружної прокуратури.
У зв'язку із заволодінням шахрайським шляхом коштами потерпілого (позивача), які останній частково позичав у своїх знайомих та поверненням цих боргів, позивач на даний час залишився без коштів та без власного житла, тому, з метою заробітку коштів на прожиття, позивач регулярно перебуває за межами України за кордоном, де працює на підробітках.
У зв'язку з тяганиною та неприйняттям рішенням у кримінальному провадженні, потерпілий та його представник неодноразово направляли численні письмові звернення (близько сорока скарг і звернень лише за останні сім років) до Президента України, депутатів Верховної Ради України, начальника Черкаської ОВА, керівництва державних правоохоронних органів (Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, слідчого управління ГУНП в Черкаській області, Черкаського відділу поліції, потім - Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області, Генеральної прокуратури України, потім - Офісу Генерального прокурора, прокуратури Черкаської області, потім - Черкаської обласної прокуратури, Черкаської місцевої прокуратури, потім Черкаської окружної прокуратури тощо) з метою проведення відповідними посадовими особами органів поліції та прокуратури повного, швидкого й неупередженого досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12013250040002242 від 04.06.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.190 КК України, в якому позивача було визнано потерпілим, оскільки з моменту вчинення кримінальних правопорушень минуло більше чотирнадцяти років, а досудове розслідування триває понад одинадцять років.
Однак, незважаючи на посади адресатів та кількість звернень, до теперішнього часу письмові звернення позивача та його представника не дали результату, відповіді на них носять або формальний характер, або навіть взагалі не мають відношення до змісту звернень чи скарг.
Крім того, як вказує у позові позивач, незважаючи на наведені вище обставини, що підтверджують очевидний факт злочину стосовно потерпілого (позивача), 29.06.2024 слідчий СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області Сергієнко А.М. виніс постанову про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Основним мотивом такого рішення послугував висновок слідчого про те, що в даному випадку, мають місце цивільно-правові відносини.
Не погодившись з вказаним висновком, дана постанова була оскаржена до слідчого судді, вважаючи, що висновки слідчого є явно помилковими та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки в діях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України.
Позивач вважає, що в кримінальному провадженні достовірно встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечують факт отримання грошових коштів у готівці в доларах США від потерпілого під вигаданими ними ж приводом продажу квартири, яка, начебто, належала товариству, хоча в дійсності ні товариство, ні вказані особи жодних прав на цю квартиру ніколи не мали.
Також позивач просить врахувати, що до цього часу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не вжили жодних реальних заходів для повернення потерпілому отриманих від нього коштів, що є додатковим доказом того, що вказані особи вже на час укладання договору не мали наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, а їхній умисел був спрямований на корисливе заволодіння грошима потерпілого, шляхом обману.
За результатами розгляду скарги на постанову про закриття кримінального провадження слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/8733/24, виніс постанову від 26.07.2024, якою скаргу задоволено, а оскаржувану постанову про закриття кримінального провадження - скасовано.
Під час розгляду вказаної скарги встановлено, що постанова від 29.06.2024 не вмотивована належним чином, оскільки не містить висновків слідчого, зроблених у співставленні з результатами проведених слідчих дій, про те, що особа, яка заволоділа коштами потерпілого, в момент заволодіння цим майном мала намір та реальну можливість належно виконати взяте на себе зобов'язання. Тобто, слідчим висновок про відсутність об'єктивної сторони складу шахрайства не обґрунтований у контексті наявності чи відсутності обману або зловживання довірою з боку особи, яка заволоділа коштами потерпілого.
Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя дійшов висновку, що спірна постанова про закриття кримінального провадження винесена передчасно, а тому підлягає скасуванню.
Після скасування постанови про закриття кримінального провадження - жодних слідчих, чи процесуальних дій по ньому не проводиться.
Як вказує позивач у позовній заяві, вказане в своїй сукупності свідчить про те, що слідство по кримінальному провадженню, в якому позивач ОСОБА_1 визнаний потерпілим, взагалі не проводиться, слідчими Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області за сприяння процесуальних керівників з числа прокурорів Черкаської окружної прокуратури, порушуються вимоги КПК України щодо повного і об'єктивного розслідування та розумні строки, встановлені для досудового розслідування, свідомо ігноруються права позивача як потерпілого, рішення суду, що набрало законної сили, тобто спостерігається умисне ухилення від виконання останніми своїх службових обов'язків, які прямо передбачені кримінально-процесуальним законодавством України.
Позивач вважає належним способом захисту своїх конституційних прав, які порушуються протиправною бездіяльністю з боку посадових осіб органу досудового розслідування та місцевої прокуратури, звернення до суду з даним позовом. Предметом спору у даному позові є вимога позивача про стягнення з держави моральної шкоди, заподіяної незаконною бездіяльністю посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури, які протягом тривалого часу не спромоглися завершити розслідування у кримінальному провадженні незначної складності, щодо притягнення винних осіб до відповідальності, чим завдали позивачу моральної шкоди.
Крім того, позивач вважає, що наявні підстави для покладення на державу обов'язку відшкодувати завдану йому моральну шкоду у зв'язку з неефективністю та довготривалістю ведення досудового розслідування кримінальних проваджень, у яких позивач є потерпілим, оскільки держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Враховуючи наведені обставини, позивач вважає, що існують фактичні обставини, які свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, розслідування триває з червня 2013 року, що на дату звернення до суду позивача з даною позовною заявою становить більше 11 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.
Незаконна бездіяльність посадових осіб органу поліції та прокуратури триває понад 11 років, проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні є неефективним, а останнім часом - взагалі не здійснюється, оскільки винні особи й досі не притягнуті до відповідальності; слідчі, які здійснюють досудове розслідування у вищевказаних кримінальних провадженнях внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків протягом невиправдано тривалого часу, не з'ясовують фактичні обставини справи, а посадові особи прокуратури не здійснюють належний контроль. На момент звернення до суду з даним позовом у кримінальному провадженні, внесених до ЄРДР № 12013250040002242 від 04.06.2013, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, обвинувальні акти слідчими не складено, прокурором не затверджено, підозрюваним особам не вручено, а справи до суду не направлені, а, відтак, винні особи уникли відповідальності. Зазначене, як на думку позивача, поза розумним сумнівом негативно впливає на його моральний стан, завдаючи йому моральної шкоди. Наявні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, зумовлених тривалим та неефективним досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні. В результаті вказаної протиправної бездіяльності посадових осіб органів поліції та прокуратури позивачу, як ним вказано, завдано моральної шкоди, що виразилася у позбавленні права на проведення повноцінного досудового розслідування щодо факту вчинення проти нього кримінального правопорушення та порушення його конституційних прав і свобод. Вважає, що у даній справі надмірна тривалість кримінального провадження призвела позивача до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.
Вважає, що системною протиправною бездіяльністю посадових осіб Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області та за відсутності відповідного належного контролю з боку прокурорів Черкаської окружної прокуратури позивачу, як потерпілому у вищевказаному кримінальному провадженні, завдано моральну шкоду, компенсацію якої позивач оцінює у розмірі 1 500 000,00 грн., оскільки він та його представники були змушені тривалий час докладати додаткові зусилля для можливості подолання негативних наслідків протиправної поведінки стосовно позивача (направляти велику кількість письмових звернень до державних і правоохоронних органів з вимогою виконання службових обов'язків посадовими особами органів досудового розслідування, відстоювати у суді свої порушені права і законні інтереси тощо).
Заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди полягає у психологічних та фізичних стражданнях; психоемоційних навантаженнях; відчуттях невизначеності, невпевненості, незахищеності, розчарування; порушенні звичного способу життя, спричинена позивачу моральна шкода безпосередньо пов'язана з надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке виснажує позивача, завдають душевних страждань, викликають у нього стрес, знервованість, дискомфорт, почуття безперспективності витрачених зусиль, часу і фінансових коштів, зневіру в законності дій органу досудового розслідування та прокуратури, які безпідставно зволікають з прийняттям за його заявами відповідного рішення, підривають авторитет державних правоохоронних органів та довіру громадянина України.
Таким чином, позивач просить суд, - стягнути Державного бюджету України на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 500 000,00 грн., витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції в сумі 40 000 грн., а судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідачів.
Ухвалою суду від 15.10.2024 прийнято, відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 27.11.2024 відмовлено у задоволенні усної заяви представника позивача адвоката Орленка В.В. про відвід судді Позарецької С.М.
Ухвалою суду від 27.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Відповідачем Державною казначейською службою України, через представника за довіреністю Яроша С.В., подано відзив на позов, який прийнятий судом. Зазначено, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди в загальному розмірі 1 500 000,00 грн. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Виключно на позивача покладається обов'язок доведення наявності завдання останньому моральної та матеріальної шкоди, як наслідок протиправної поведінки працівників органів Національної поліції та прокуратури. Звернуто увагу суду на те, що у справі відсутні документи медичних закладів, які б підтверджували виникнення у позивача моральних страждань, душевних переживань, тощо. Крім того, відсутні підстави стверджувати, що встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, довічно - пов'язане з діями органів Національної поліції та прокуратури.
Зазначено, що твердження позивача про те, що винесення незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов'язаних з невиконанням своїх посадових обов'язків, не вчинення дій, передбачених КПК України є безумовною підставою для відшкодування шкоди - суперечить правовим висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду. Твердження позивача про те, що сам по собі факт постановлення судом ухвали в кримінальному провадженні в порядку судового контролю за досудовим розслідуванням є підставою для відшкодування шкоди, не відповідає правовим висновкам постанов Верховного Суду. Стосовно порушених прав позивача в кримінальному провадженні (не вчинення дій посадовими особами, необґрунтоване зволікання з вчиненням відповідних дій, тощо), то відповідач вважає, що ці права можуть бути захищені в порядку оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому КПК і рішення, прийняті в порядку судового контролю є справедливим відшкодуванням позивачу.
Казначейство вважає, що порушені права позивача в кримінальних провадженнях не можуть захищатись в порядку цивільного судочинства. Казначейство вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача, у разі задоволення судом його позовних вимог, буде стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача визначеної судом суми шкоди. Отже, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області, через представника за довіреністю Колєснік Н.І., подано відзив на позов, який прийнятий судом. Зазначено, що досудове розслідування здійснює СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області у кримінальному провадженні № 12013250040002242 від 04.06.2013 за ч. 3 ст. 190 КК України, де потерпілим є ОСОБА_1 . Під час здійснення досудового розслідування проведено ряд слідчих дій: допитано потерпілого та свідків, долучено ряд письмових доказів, проведена експертиза, тощо. Органами прокуратури надавалися вказівки, які виконувалися органом досудового розслідування, слідчим вчинялися ряд процесуальних дій та приймалися відповідні рішення. Звертає увагу суду на те, що позивачем не надано як доказ - рішення суду, яке вступило в законну силу, яким би було визнано дії ГУНП в Черкаській області протиправними щодо порушення прав позивача. Виключно на позивача покладається обов'язок доведення наявності завдання останньому моральної та матеріальної шкоди, як наслідок протиправної поведінки працівників органів Національної поліції та прокуратури. Вважає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів щодо завдання йому моральної шкоди. Також позивачем не зазначено, в чому конкретно виразились його моральні страждання та, з чого він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди саме в сумі 1 500 000,00 грн. Звертає увагу суду на те, що у справі відсутні документи медичних закладів, які б підтверджували виникнення у позивача моральних страждань, душевних переживань, тощо. Крім того, відсутні підстави стверджувати, що встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, довічно - пов'язане з діями органів Національної поліції та прокуратури. Твердження позивача, що винесення незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов'язаних з невиконанням своїх посадових обов'язків, не вчинення дій, передбачених КПК України є безумовною підставою для відшкодування шкоди - суперечить правовим висновкам ВС.
Крім того, стосовно порушених прав позивача в кримінальному провадженні, зазначає, що ці права можуть бути захищені в порядку оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування, яке на даний час триває, у порядку, встановленому КПК і рішення прийняті в порядку судового контролю є справедливим відшкодуванням позивачу. Зважаючи на це порушені права позивача в кримінальних провадженнях не можуть захищатись в порядку цивільного судочинства. Отже, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідачем Черкаською обласною прокуратурою, через представника за довіреністю Кващук А.М., подано відзив на позов, який прийнятий судом. Зазначено, що здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, за яким потерпілим є ОСОБА_1 . Слідчим здійснюється ряд слідчих дій: допитано потерпілого та свідків, зібрані ряд письмових доказів тощо. Повідомлення про підозру нікому вручено не було. Прокурорами неодноразово надавалися вказівки органу досудового розслідування щодо активізації досудового розслідування вказаного кримінального провадження, приймалися рішення про зміну групи слідчих та прокурорів, тощо. Слідчим приймались рішення про закриття кримінального провадження, які були скасовані слідчими суддями.
Відповідач вважає, що позивачем не наведено обставин, що свідчили б про необхідність застосування ст. 1176 ЦК України, за якою визначено, що при вирішенні даного спору про стягнення моральної шкоди слід встановити наявність загальних підстав для стягнення моральної шкоди, а саме: факту заподіяння позивачу шкоди, суть якої повинна полягати у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з порушенням його прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України), на що посилався позивач, як на підставу позовних вимог; протиправність діяння відповідача (відповідачів); наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів).
У даній справі позивач пов'язує завдання йому моральних страждань, зокрема, із незаконною систематичною бездіяльністю посадових осіб органів прокуратури, їх неналежним реагуванням на його численні звернення, скарги та клопотання. Вказане спростовується наступними фактами: з метою активізації досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, процесуальним прокурором у порядку ст. 36 КПК України слідчим надавалися письмові вказівки, які перебувають на виконанні. Загалом під час досудового розслідування прокурорами надано 15 вказівок. Крім того, в рамках указаного кримінального провадження органами прокуратури надано 9 вимог та 8 доручень, які скеровано для виконання до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області. На адресу Черкаської окружної прокуратури від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в сукупності надійшло 30 звернень, скарг, заяв щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні. За результатами їх розгляду заявникам своєчасно надано ґрунтовні відповіді.
Крім того, зазначено, що до прокуратури Черкаської області неодноразово надходили, у тому числі з Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора, звернення як ОСОБА_1 , так і в його інтересах від батька - ОСОБА_4 та народних депутатів України, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо стану досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні. Під час розгляду звернень матеріали кримінального провадження неодноразово вивчались працівниками обласної прокуратури, та, як наслідок, до Черкаської місцевої прокуратури та ГУНП в Черкаській області скеровувались листи-зауваження щодо усунення порушень кримінального процесуального законодавства, допущених під час досудового розслідування.
Досудове розслідування триває, вживаються заходи, спрямовані на всебічне, повне і неупереджене дослідження всіх обставин та прийняття відповідних процесуальних рішень у розумні строки. Отже, як на думку відповідача, на час розгляду справи немає підстав вважати, що має місце незаконна бездіяльність посадових осіб органів прокуратури, їх неналежне реагування на звернення, скарги та клопотання позивача.
Вважає, що у даній справі позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, завданою протиправною бездіяльністю (неналежного контролю) органів прокуратури та причинного зв'язку між бездіяльністю органів прокуратури і завданою шкодою. При цьому, позивачем не надано доказів, у розумінні ст. 81 ЦПК України, які підтверджують, що інвалідність йому встановлена у зв'язку з перенесеними душевними стражданнями, та необхідність її відшкодування. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб, сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої та, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди, оскільки не підтверджує заподіяння моральної шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача у межах кримінального провадження із шкодою, яка, на його думку, настала.
У даній справі розмір моральної шкоди є недоведеним та необґрунтовано завищеним, що суперечить положенням чинного законодавства, не відповідає принципам розумності та справедливості, що призведе до незаконного збагачення позивача за рахунок коштів держави Україна, яка перебуває в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим зазнає колосальних фінансових збитків. За викладених вище обставин, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань внаслідок бездіяльності органів прокуратури, механізму їх спричинення, відповідних причинно-наслідкових зв'язків, обґрунтування розрахунків завданої шкоди тощо, підстави для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди відсутні. Отже, просить відмовити у задоволенні позову.
Позивачем відповідь на відзиви подана не була.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомив.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Орленко В.В. повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, враховуючи доводи позовної заяви та наявні докази. Крім того, просив стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 40000грн. 00коп., враховуючи доводи заяви від 13.03.2025 про розподіл судових витрат.
В судовому засіданні представники відповідачів Казначейської служби України за довіреністю Ярош С.В., ГУ НП в Черкаській області за довіреністю Колєснік Н.І., Черкаської обласної прокуратури за довіреністю Кващук А.М. просили відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю на недоведеністю, а також просили відмовити у задоволенні заяви про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката, враховуючи доводи, які викладені у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за таких підстав:
встановлено, що СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013250040002242 від 04.06.2013 за ч. 3 ст. 190 КК України. Зазначене кримінальне провадження розпочато СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області за заявою ОСОБА_1 про те, що директор ТОВ «Компанія Еверест» Заболотній С.В. за попередньою змовою з ОСОБА_3 в період часу з 02.09.2009 по квітень 2010 року уклали з заявником завідомо фіктивний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , достовірно знаючи, що вказана квартира ТОВ «Компанія Еверест» не належить, та умисно, шляхом обману заволоділи коштами ОСОБА_1 в сумі 35 500 доларів США, що в перерахунку на національну валюту станом на 22.09.2009 складало 282 000 грн., чим спричинили збитки останньому на вказану суму. ОСОБА_1 є потерпілим за вказаним кримінальним провадженням.
Встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером і отримує пенсію по інвалідності (3 група довічно), про що свідчить пенсійне посвідчення серія НОМЕР_1 , яке видане Пенсійним фондом України 09.01.2018.
Встановлено, що під час здійснення досудового розслідування ОСОБА_1 допитаний як потерпілий, слідчим проведено ряд допитів певних осіб як свідків, про що свідчать відповідні протоколи їхніх допитів, проведена судово-економічна експертиза, за результатами якої надано висновок експерта, зібрані письмові докази, які приєднані до матеріалів кримінального провадження тощо. Також слідчим здійснювалися й інші процесуальні дії, приймалися рішення, в тому числі постанови про закриття кримінального провадження від 29.06.2024 та від 15.11.2024, які скасовані ухвалою слідчого судді від 26.07.2024 та постановою прокурора від 23.01.2025, відповідно і, відновлене досудове розслідування за вказаним кримінальним провадженням, яке на цей час не завершене. Повідомлення про підозру жодним особам пред'явлено не було.
Також під час розгляду справи судом встановлено, що протягом здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження, неодноразово прокурорами надавалися органу досудового розслідування вказівки, відповідно до ст. 36 КПК України, приймалися рішення про зміну групи слідчих і прокурорів, зверталася увага на необхідність активізації досудового розслідування, зокрема щодо встановлення осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення. Крім того, стан досудового розслідування кримінального провадження обговорювався на оперативних нарадах у керівництва окружної прокуратури тощо.
На ряд звернень ОСОБА_1 до органів національної поліції та органів прокуратури, а також до різних державних органів і посадових осіб щодо здійснення досудового розслідування, йому надавалися відповіді.
Крім того, судом досліджені ряд звернень до органів поліції, прокуратури та інших органів і їхніх посадових ОСОБА_4 , як зазначив в судовому засіданні представник позивача, батька позивача, щодо стану досудового розслідування кримінального провадження та неефективності його провадження. Між тим, суд не вважає такі звернення та відповіді на них належними та допустимими доказами щодо обґрунтування позовних вимог позивача ОСОБА_1 , оскільки жодним чином не доведено статус ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні, наявність у нього повноважень представляти ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, враховуючи норми ст. 58 КПК України, як і відсутні докази родинних відносин цих осіб.
Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України).
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).
Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 Цивільного Кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України). А також: стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ про моральну шкоду).
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду від 13.11.2019 в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на статті 1166, 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в)причинний зв'язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вина заподіювача шкоди. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна та/або орган державної влади.
В даному випадку, відповідачі ГУНП в Черкаській області (код ЄДРПОУ 40108667) та Черкаська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02911119) є юридичними особами, органом державної влади. При цьому, Черкаське РУП ГУ НП в Черкаській області юридичною особою не є.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27.09.1999 у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви №33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява №21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява №66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги як фактами бездіяльності слідчих органів та органів прокуратури у межах кримінального провадження, так і неефективністю, безвідповідальністю досудового розслідування в цілому, оскільки протягом часу з 04.06.2013 (дата внесення відомостей до ЄРДР) і на цей час, не було вчинено ряду слідчих (розшукової) дій, направлених на встановлення об'єктивної істини за порушеним кримінальним провадженням; органами прокуратури визнавався факт неефективного досудового розслідування, про що ОСОБА_1 повідомлявся; постанови слідчого про закриття кримінального провадження, - в подальшому скасовувались слідчими суддями та процесуальним прокурором прокуратури; не всі вказівки, які були надані органу досудового розслідування, виконані у повному обсязі. Внаслідок такої ситуації кримінальне провадження на даний час є чинним.
Позивач вказує, що йому завдана моральна шкода, яка полягає у стражданнях, приниженні, розчаруванні, стресі, напрузі, погіршенні стану здоров'я, побоюванні за майбутній стан здоров'я, відчутті несправедливості, тривалої невизначеності, відчуття психологічного дискомфорту, доводилось прикладати додаткових вольових та психологічних зусиль задля поновлення своїх порушених прав та інтересів, тощо.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).
У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 по справі №752/17832/14-ц вказано, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Таким чином, як на думку суду, відповідачами (органами поліції та прокуратури) через бездіяльність не були виконані завдання кримінального провадження, що передбачені ст. 2 КПК України. Зміст та форма кримінального провадження не відповідають загальним засадам кримінального провадження, відповідно до ст. 7 КПК України. Крім того, відповідачами не виконано одну із засад - законність, зважаючи на те, що за нормами ч.2 ст. 9 КПК, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Суд вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що позивачу ОСОБА_1 завдано моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю неодноразово звертатися до органів досудового розслідування, прокурора та слідчого судді щодо зобов'язання посадових осіб виконати покладені на них КПК України обов'язки; протягом тривалого часу неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленні того, що винні особи встановлені не будуть, його порушені права та майнові інтереси захищені не будуть. Судом встановлено, що з боку посадових осіб органів досудового розслідування внаслідок їхньої бездіяльності позивачу завдано моральної шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.
Суд вважає, що внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення у цій справі, позивач, вочевидь, зазнав страждань, і таку шкоду не може бути виправлено самим лише встановленням факту порушення.
Безпідставними є доводи представника відповідача ГУ НП в Черкаській області про те, що позивачем у даній справі не доведено судовими рішеннями неправомірної бездіяльності слідчих, з огляду на викладені вище обставини.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року в справі «Stankov v. Bulgaria, заява №68490/01).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує практику ЄСПЛ, принципи розумності, виваженості та справедливості, і вважає обґрунтованим розмір 15000 грн. 00 коп.
При цьому, суд погоджується із доводами представників відповідачів про те, що відсутні підстави для визначення розміру моральної шкоди 1500000 грн. 00 коп., як просить позивач, оскільки такий розмір є явно завищеним.
Слід зазначити, що за результатами розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що погіршився стан його здоров'я саме з-за бездіяльності відповідачів. Крім того, не знайшли свого підтвердження й доводи позивача про те, що третя група інвалідності йому встановлена з-за погіршення стану здоров'я, як наслідок прояву бездіяльності органів поліції та прокуратури у зв'язку із неефективним розслідуванням кримінального провадження.
Також слід зазначити, що позивач не скористався правом та ним не було надано висновок психологічної експертизи, здійсненої на замовлення учасника справи щодо визначення факту моральних страждань, їх глибини, зокрема і розміру моральної шкоди, як і не було подане до суду відповідне клопотання про призначення такої експертизи.
Суд звертає також увагу, що судово-психологічна експертиза щодо встановлення факту моральних страждань та орієнтовного розміру відшкодування моральної шкоди замовляється у атестованого судового експерта психолога згідно із нормами ст. 106 ЦПК України учасником справи самостійно на етапі як подання позову до суду, так і під час судового засідання. При цьому, позивачем не було надано й розрахунок розміру моральної шкоди, а тому не надання розрахунку призводить до оцінки судом на власне переконання розміру відшкодування моральної шкоди за позивача без врахування експертної думки.
Слід зазначити, що конкретний розмір моральної шкоди, завданої бездіяльністю, зокрема органів поліції та прокуратури, у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Він має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, наявні підстави для покладення на державу в особі органу державної влади - ГУ НП в Черкаській області та Черкаську обласну прокуратуру обов'язку відшкодувати позивачу завдану йому моральну шкоду у зв'язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінального провадження, у якому позивач є потерпілим. Підставою для відшкодування шкоди у цій справі є бездіяльність посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури в частині невиконання своїх службових обов'язків.
При вирішенні спору, судом враховані висновки Верховного Суду, відповідно до яких держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати.
Слід зазначити, що у цій справі підставою відшкодування позивачу моральної шкоди є не сам факт скасування слідчим суддею та прокурором прийнятих уповноваженими особами відповідача ГУ НП в Черкаській області процесуальних рішень, а встановлена незаконність цих рішень, систематична протиправна бездіяльність згаданих осіб відносно розслідування кримінального провадження, предметом якого, зокрема є завдання позивачу матеріальних збитків та тривалість досудового розслідування кримінального провадження.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади Головне управління Національної поліції у Черкаській області та Черкаську обласну прокуратуру. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
При цьому, відсутні підстави для задоволення позову в частині позовних вимог, пред'явлених до Державної казначейської служби України, яка не є належним відповідачем при вирішенні цього спору.
Таким чином, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00коп. В іншій частині позову необхідно відмовити. Визначений позивачем розмір моральної шкоди (1500000 грн. 00 коп.) не обґрунтований належним чином.
При вирішенні спору судом враховувались висновки ВС, що викладені у постановах від 02.09.2020р. (справа № 607/8203/18), від 27.05.2020р. (справа № 585/724/19).
Судові витрати у вигляді судового збору компенсувати за рахунок державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Крім того, позивачем у заяві про розподіл судових витрат заявлено про стягнення з відповідачів витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги адвоката у розмірі 40000грн. 00коп. Слід зазначити, що і у позовній заяві зазначено про орієнтовний розрахунок таких витрат. Також судом досліджені дані докази: свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю адвокатом Орленком В.В. від 16.07.2018, ордер серія СА №1099868 від 09.10.2024, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від й15.07.2024, попередній розрахунок суми судових витрат від 09.10.2024 на суму 40000грн. 00коп., договір про надання правничої допомоги від 15.07.2024, додаткову угоду №1 до цього договору від 12.03.2025, акт №1 виконаних робіт від 12.03.2025. Ці докази суд вважає належними та допустимими.
Враховуючи норми п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судом частково задоволені позовні вимоги (на 1%), а тому до стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягають витрати, пов'язані із наданням йому правничої допомоги адвоката у розмірі 400грн. 00коп.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-83, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 15000грн. 00коп., а також витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 400грн. 00коп., а всього - 15400 грн. 00 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору компенсувати за рахунок державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 08.04.2025.
Головуючий суддя С. М. Позарецька