Справа №639/1625/25
Провадження №2/639/965/25
09 квітня 2025 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Труханович В.В. розглянувши матеріали цивільної справи №639/1625/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
У березні 2025 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернулась ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Пшеничної Тетяни Миколаївни, з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, згідно якої просила суд: стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі1/4 від отриманого доходу, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з березня 2025 року і до повноліття дитини.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишено без руху. Надано строк для усунення вказаних недоліків.
26 березня 2025 року від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишено без руху. Надано строк для усунення вказаних недоліків.
08 квітня 2025 року від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вищезазначену цивільну справу необхідно передати до іншого суду у зв'язку з наступним.
За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Процесуальним законодавством передбачено наступні види підсудності: загальна (стаття 27 ЦПК України), альтернативна (стаття 28 ЦПК України), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (стаття 29 ЦПК України) та виключна (стаття 30 ЦПК України).
Відповідно до правил загальної підсудності, які встановлені в статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Так, представник позивача у позовній заяві зазначає місце проживання позивача як: АДРЕСА_1 .
Разом з цим, до позовної заяви долучено Довідку про місце колективного проживання Міської ради м. Тарасони від 28 березня 2025 року з якої вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають дозвіл на проживання в м. Тарасона (Іспанія).
Отже, на день звернення до суду зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування позивача ОСОБА_1 є м. Тарасона (Іспанія).
Разом з тим, згідно Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 09.04.2025, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , яке відповідно до адміністративно-територіального поділу м. Харкова належить до Холодногірського району м. Харкова.
Отже, даний спір може бути розглянутий за загальним правилом підсудності, тобто за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом територіальності.
Вирішуючи питання можливості розгляду цієї позовної заяви Жовтневим районним судом м. Харкова, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, як порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких правил підсудності, встановлених ЦПК.
За усталеною практикою ЄСПЛ, термін право на «суд, встановлений законом», охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність, у тому числі всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення ЄСПЛ у справі Leo ZAND v. Austria, заява № 7360/76, § 68). Якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом» (рішення ЄСПЛ у справах Jorgic v. Germany, заява 74613/01, § 64).
У рішенні ЄСПЛ "Сокуренко і Стригун проти України" суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні раніше згадуваної справи "Занд проти Австрії", зазначено, що термін "судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати провадження щодо конкретної справи. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна справа розглядалася і вирішувалася законним, компетентним, незалежним і неупередженим судом до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом. Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Враховуючи те, що зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача територіально відноситься до Холодногірського району м. Харкова та відповідно до юрисдикції Ленінського районного суду м. Харкова.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
У відповідності до положень ч. 1 і ч. 2 статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Таким чином, суд приходить до висновку, що справа не підсудна Жовтневомурайонному суду м. Харкова і передає її для розгляду до Ленінського районного суду м. Харкова - за зареєстрованим місцем проживання відповідача.
Керуючись ст. ст. 27, 31, 187ЦПК України, суд, -
Цивільну справу №639/1625/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів до Ленінського районного суду м. Харкова.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 09.04.2025
Суддя В.В. Труханович