Справа № 527/1276/24
провадження 2/527/36/25
08 квітня 2025 року м.Глобине
Глобинський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Свістєльнік Ю.М.,
з участю секретаря судових засідань - Бородіної Д.С.,
в режимі відеоконференції представника позивачів - Лобача І.А.,
представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Глобине цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який поданий представником позивачів - адвокатом Лобачем Ігорем Анатолійовичем до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_6 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Глобинської міської ради, як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Глобинської міської ради, приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанна Миколаївна про визнання недійсними договорів дарування (як таких, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) та повернення відповідного майна боржнику,-
03 травня 2024 року представник позивачів звернувся до суду з позовом до відповідачів, який в хлді судового розгляду справи уточнив, про визнання недійсними договорів дарування (як таких, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) та повернення відповідного майна боржнику. В обґрунтування позову представник зазначив, що ОСОБА_1 , будучи боржником за договорами позики у погоджені строки взяті на себе майнові зобов'язання не виконав, а саме не повернув кредиторам позикові грошові кошти та з метою недопущення звернення стягнення на власне майно, безоплатно відчужив його на свою доньку ОСОБА_6 .
Так, 27.12.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 2Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 136612,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 5000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 27.12.2023 року.
08.01.2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 5Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 207150,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 7500,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 08.01.2024 року.
Проте, в порушення умов договорів, ОСОБА_1 у встановлені договорами строки позики не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Окрім вказаних договорів, ОСОБА_1 має зобов'язання перед третіми особами за 30 договорами позики на загальну суму 324600,00 доларів США та 20000,00 Євро.
Після настання строку повернення коштів та навіть після подання перших позовів до суду, ОСОБА_1 основну частину належному йому майна відчужив на членів власної родини, знайомих та підконтрольних йому осіб, зокрема на підставі трьох договорів дарування від 30.01.2024 року безоплатно відчужив своїй неповнолітній доньці ОСОБА_6 наступні об'єкти нерухомого майна: будівлю телятника літ.А,а, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; будівлю корівника літ.А,а, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; будівлю гусятника, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Вищевказані договори даруванння мають очевидні ознаки фраудаторності, оскільки вчинені боржником з метою приховання власного майна та недопущення у майбутньому звернення на нього стягнення шляхом примусової реалізації для задоволення грошових вимог кредиторів. Оспорювані правочини не відповідають таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність та недопустимість зловживання правом, суперечать ч. 3 ст. 509 ЦК України та грубо порушують ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому повинні бути визнані недійсними на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України.
Посилаючись на викладене, представник позивача просив суд визнати недійсними правочини, на підставі яких 30.01.2024 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 об'єкти будівництва, а саме будівлі телятника, корівника, гусятника; повернути вищевказане майно боржнику ОСОБА_1 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.
27 травня 2024 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є безпідставними, необґрунтованими, не підкріпленими належними доказами, які ґрунтуються виключно на припущеннях позивачів, без належного врахування всіх суттєвих обставин, що мають значення для вирішення спору, тому не підлягають до задоволення судом першої інстанції виходячи з такого. Так, 30.01.2024 року він подарував своїй неповнолітній доньці ОСОБА_6 нежитлові будівлі, що розташовані у с. Велики Кринки Кременчуцького району Полтавської області, а саме: будівлю телятника, будівлю корівника, будівлю гусятника, що належали йому на підставі особистої приватної власності, так як мав повне право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, і ніяким чином своїми діями чи бездіяльністю не порушував права та інтереси інших осіб. Рішенням виконавчого комітету Глобинської міської ради «Про надання дозволу на вчинення правочину щодо нерухомого майна гр. ОСОБА_1 » від 30.01.2024 року №27 було надано ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_6 дозвіл на укладення договору дарування майна, а саме: будівлю телятника, будівлю корівника, будівлю гусятника. На час укладення оспорюваних договорів дарування не було винесено рішення щодо стягнення заборгованості на користь позивачів. Відомості про відповідача ОСОБА_1 , як боржника, не були включені до Єдиного реєстру боржників. Договори дарування нежитлових будівель було укладено до звернення позивачів до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами позики і відкриття провадження по справі та, відповідно, до ухвалення рішення судом. Отже, до того, як між сторонами виник спір стосовно повернення коштів за договорами позики. Даний факт підтверджується ухвалами Глобинського районного суду Полтавської області. При укладанні спірних договорів між відповідачем ОСОБА_1 та позивачами не розглядалися справи, пов'язані із захистом, відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав в межах цивільного, господарського, адміністративного чи кримінального законодавства України. Оспорювані договори дарування укладено у письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договори підписані обома сторонами, що підтверджує їх відповідність внутрішній волі сторін та вимогам законодавства. Символом дарунку спірних правочинів є договори дарування, технічні паспорта на нежитлові будівлі, які прийняті обдарованою ОСОБА_6 в день укладення угод. На момент укладення спірних договорів подароване майно під забороною (арештом) не знаходилося, не надано в іпотеку, не було предметом обтяження, права третіх осіб щодо нежитлових будівель відсутні, питання права власності на нежитлові будівлі не були предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначених нежитлових будівель відсутні, нежитлові будівлі не були внесені до статутного капіталу юридичних осіб, а наявність зобов'язання ОСОБА_1 перед позивачами не є безумовною підставою для обмеження розпорядження належним йому нерухомим майном. Внаслідок дарування права та законні інтереси інших осіб порушеня не були. Також позивачі не є стороною оскаржуваних ними договорів дарування нежитлових будівель. Лише наявність у боржника непогашених грошових зобов'язань не є безумовною підставою для обмеження розпорядження належним йому нерухомим майном та не дає кредитору достатніх підстав оскаржувати будь - які вчинені боржником правочини, отже правові підстави для визнання договорів дарування недійсними та повернення майна боржнику відсутні.
11 червня 2024 року представник позивачів подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та уточнену позовну заяву, в якій просив суд визнати недійсними договори дарування від 30.01.2024 року, на підставі яких ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 об'єкти будівництва: будівлюі телятника літ.А, АДРЕСА_1 ; будівлю корівника літ.А, АДРЕСА_1 ; будівлю гусятника, АДРЕСА_1 .
14 серпня 2024 року представник третьої особи яка не заявляєь самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Глобинської міської ради подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 30.01.2024 року на засіданні виконавчого комітету Глобинської міської ради прийнято рішення №27 «Про надання дозволу на вчинення правочину щодо нерухомого майна гр. ОСОБА_1 », яким надано дозвіл ОСОБА_1 на укладення договору дарування майна ОСОБА_6 . Надаючи дозвіл на дарування майна неповнолітній доньці ОСОБА_1 , Виконавчий комітет Глобинської міської ради діяв у порядку та у спосіб визначений законом. Скасування договорів дарування суперечить правам та інтересам дитини, а тому у задоволенні заявлених позовних вимог позивачів прохав відмовити у повному обсязі.
02 вересня 2024 року від представника позивачів надійшла до суду відповідь на відзив третьої особи, у якій представник зазначив, що не погоджується з доводами Виконавчого комітету Глобинської міської ради та вважає їх помилковими. Рішення виконавчого комітету Глобинської міської ради №27 від 30.01.2024 року вважає протиправним, оскільки воно суперечить Закону та прийнято з перевищенням повноважень відповідного органу місцевого самоврядування. Прохав заявлені позовні вимоги задовольнити.
04.09.2024 року представник позивачів подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд визнати недійсними наступні правочини: Договір дарування від 30.01.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрований у реєстрі за №95, на підставі якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 об'єкт будівництва - будівля телятника літ.А,а, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; Договір дарування від 30.01.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрований у реєстрі за №97, на підставі якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 об'єкт будівництва - будівля корівника літ.А,а, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; Договір дарування від 30.01.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрований у реєстрі за №99, на підставі якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 об'єкт будівництва - будівля гусятника, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Скасувати державну реєстрацію прав на об'єкти будівлі телятника, корівника, гусятника за ОСОБА_6 .
22 січня 2025 року від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люби Жанни Миколаївни надійшли письмові пояснення на позовну заяву, у яких зазначила, що Договори дарування були укладені та посвідчені 30.01.2024 року за реєстровим №№ 95, 97, 99 в письмовій формі з додержанням вимог чинного законодавства України щодо нотаріального посвідчення.
У судовому засіданні представник позивачів - адвокат Лобач І.А. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, прохав позов задовольнити, послався на обставини, викладені у позовній заяві.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та треті особи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, подані сторонами документи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Тобто, вказаними нормами матеріального та процесуального права визначено, що особа може звертатися саме за захистом свого цивільного права, а не за захистом права третіх осіб.
Представник позивача, в обґрунтування позову зокрема зазначив, що ОСОБА_1 має зобов'язання перед третіми особами за 30 договорами позики на загальну суму 324600,00 доларів США та 20000,00 Євро та здійснював відчуження належного йому майна різним особам.
Разом з тим, у справі яка розглядається судом, з позовом до суду звернулися саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , предметом спору у даній справі є договори дарування нежитлових приміщень.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приймаючи до уваги те, що представник позивачів обґрунтовує позовні вимоги правовідносинами, які склалися між третіми особами, які не є позивачами у даній справі, а також правочинами, які не є предметом позову, суд визнає подані ним докази (т.1 а.с.74-201) неналежними, оскільки вони не місять інформацію щодо предмета доказування.
Натомість суд надає оцінку доказам та правовідносинам, які склалися між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_1 в межах заявлених позивачами позовних вимог, які стосуються договорів дарування нежитлових приміщень, а також, які виникли на підставі Договору позики № 2Т від 27.12.2021 року та Договору позики № 5Т від 08.01.2022 року.
Так, судом встановлено, що на підставі Договорів дарування від 30.01.2024 року, посвідчених приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрованих у реєстрі за №№ 95, 97, 99, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 об'єкти будівництва: будівля телятника, будівля корівника, будівля гусятника, що знаходяться в с. Велики Кринки Кременчуцького району Полтавської області.
Представник позивачів обгрунтовуючи визнання вказаних правочинів недійсними зазначив, що вони є фраудаторними, оскільки їх укладено з метою ухилення від виконання зобов'язань за договорами позики та з метою недопущення звернення стягнення на майно.
Надаючи правову оцінку вказаним твердженням представника позивачів, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу та договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20 (провадження № 61-7390св22).
Необхідно розмежувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість» доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою поза конкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 904/4567/18, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним.
До обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать: 1) момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів); 2) контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори; 3) ціна в оспорюваних договорах; 4) боржник, який відчужує транспортний засіб на користь свого учасника після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Судом встановлено, що 27.12.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 2Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 136612,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 5000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 27.12.2023 року (т.1 а.с.27-32).
Згідно інформації з Єдиного Державного Реєстру Судових рішень встановлено, що Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/381/24 від 14 лютого 2024 відкрито провадження по справі за позовом представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором позики.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/381/24 від 20.06.2024 року, яке набрало законної сили 25.09.2024 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за Договором позики № 2Т від 27.12.2021 в розмірі 171133,00 грн.
08.01.2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 5Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 207150,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 7500,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 08.01.2024 року (т.1 а.с.33-38).
Згідно інформації з Єдиного Державного Реєстру Судових рішень встановлено, що Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/379/24 від 08 лютого 2024 відкрито провадження по справі за позовом представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором позики.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/379/24 від 23.09.2024 року, яке набрало законної сили 31.10.2024 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за Договором позики № 5Т від 08.01.2022 року в розмірі 268 282,00 грн.
З ухвал та рішень суду встановлено, що позивачі звернулися з позовами до суду про стягнення заборгованості за Договором позики № 2Т від 27.12.2021 року та про стягнення заборгованості за Договором позики № 5Т від 08.01.2022 року - 02 лютого 2024 року.
Тобто, судом встановлено, що на момент укладення Договорів дарування від 30.01.2024 року, якими ОСОБА_1 було подаровано своїй доньці ОСОБА_6 нежитлові приміщення, у ОСОБА_1 хоча і існували правовідносини з приводу договорів позики, проте позивачі з позовами до суду про стягнення заборгованості не звернулися, отже ОСОБА_1 на момент укладення оскаржуваних договорів дарування не мав статусу відповідача, з нього не було стягнуто заборгованість за рішенням суду та він не мав статусу боржника за судовими рішеннями. Заборгованість за договорами позики на момент укладення договорів дарування була не визначеною та спірною з огляду на обставини встановлені рішеннями судів.
Тобто, встановлені судом обставини не дають суду підстави кваліфікувати оспорювані Договори дарування нежитлових приміщень від 30.01.2024 року як фраудаторні з огляду на правову позицію викладену у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 904/4567/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як зазначено в ч.ч.1,2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною 3 ст. 41 Конституції України, регламентовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналізуючи зазначені норми матеріального права, суд зауважує, що непорушність права власності означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. Право власності може бути обмежено лише у вийняткових випадках, на підставах та у порядку передбаченому законом. Так, законом, договором, рішенням суду можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Так, судом встановлено, що на момент укладення Договорів дарування нежитлових приміщень від 30.01.2024 року, ОСОБА_1 був власником нежитлових будівель, будь яких обмежень, щодо реалізації відповідачем свого права власності, зокрема відчуження нежитлових будівель на момент укладення договорів не існувало, що дозволяло йому реалізували своє конституційне право без будь-яких обмежень.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що суд дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини не дають суду підстави кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, відсутність підстав для недійсності правочинів, відсутністю у власника будь-яких обмежень, щодо реалізації ним свого права власності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а тому позов до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81,141, 223, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який поданий представником позивачів - адвокатом Лобачем Ігорем Анатолійовичем до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_6 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Глобинської міської ради, як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Глобинської міської ради, приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанна Миколаївна про визнання недійсними договорів дарування (як таких, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) та повернення відповідного майна боржнику - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_1 ).
Позивач: ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , рнокпп: НОМЕР_2 ).
Представник позивачів: ОСОБА_8 (адреса: АДРЕСА_4 ).
Відповідач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_5 , рнокпп: НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_5 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_5 , рнокпп: НОМЕР_4 ).
Представник відповідача: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_6 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Глобинської міської ради, як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Глобинської міської ради (місцезнаходження: 39000, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Глобине, вул. Центральна, 285).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанна Миколаївна (адреса: 39000, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Глобине, вул. Центральна, 206).
Суддя Ю. М. Свістєльнік