Справа № 199/11019/24
(2/199/1825/25)
іменем України
02.04.2025
м. Дніпро
справа №199/11019/24
провадження № 2/199/1825/25
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Подорець О.Б.
секретаря судового засідання Костючик В.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Дніпровська міська рада
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування, -
Позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є донькою та єдиним спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якій на праві власності належала 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_2 за заявою позивача державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. було заведено спадкову справу № 140/2022.
Постановою державного нотаріуса Четвертої державної дніпровської нотаріальної контори від 05 січня 2023 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії та видачі свідоцтва про право на спадщину щодо майна померлої ОСОБА_2 та відзначено, що свідоцтво про право на спадщину за законом, яке складається з прав на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , не може бути видане у зв'язку з тим, що право власності померлій належало на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 1997 року за реєстраційним номером 006/1318-Н, посвідченого Коган К.Ю., генеральним директором товарної біржі «Екатеринославская» м. Дніпропетровська, який не посвідчено нотаріально всупереч вимогам ст. 227 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), згідно якої договори купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладаються у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину, державний нотаріус відзначив, що вчинити нотаріальну дію, а саме видати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім'я позивача неможливо, адже вчинення такої дії суперечить законодавству України та відповідно до п. 1 ч. 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат» є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Витребувано з Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори завірену належним чином копію спадкової справи №140/2022 заведену після смерті ОСОБА_2 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
02 квітня 2025 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
У судове засідання позивач не з'явилася, її представником адвокатом Кім Г.В. надано заяву про розгляд справи за їх з позивачем відсутності, в якій вона підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, 11 лютого 2025 року надала заяву, в якій просила розглянути справу за відсутності представника Дніпровської міської ради та вирішити спір згідно вимог чинного законодавства України.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , мати позивача. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №00038034962 від 04.01.2023 року, копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 .
Відповідно до ч.1 ст.1218, ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається спадщина, до складу якої входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається з права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 1997 року за реєстраційним номером 006/1318-Н, посвідченого генеральним директором товарної біржі «Екатеринославская» м. Дніпропетровська Коган К.Ю.
Згідно реєстраційного посвідчення від 09 лютого 1998 року, право власності позивача та ОСОБА_2 на житловий будинок зареєстровано у Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу № 504 під реєстровим номером 122.
01 жовтня 1998 року позивачем було отримано державний акт на право приватної власності на землю, за яким на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 20 серпня 1998 року № 1639 у власність позивача передана земельна ділянка площею 0,15274 гектарів, з яких 0,1000 га передані для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а 0,0524 га - для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності за № 018931.
Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до вимог ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч.1 ст.1222 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч.1 ст.1261 ЦК України).
Такими чином спадкоємцем після померлої ОСОБА_2 , за законом першої черги є позивач, яка належним чином подала заяву про прийняття спадщини, за якою державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу № 140/2022.
Відповідно до чч. 1, 3 , 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно частини 1 статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Утім, постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори від 05 січня 2023 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину вказаного вище житлового будинку.
Як зазначено державним нотаріусом, свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з прав на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , не може бути видане у зв'язку з тим, що право власності померлій належало на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 1997 року за реєстраційним номером 006/1318-Н, посвідченого Коган К.Ю., генеральним директором товарної біржі «Екатеринославская» м. Дніпропетровська, який не посвідчено нотаріально всупереч вимогам ст. 227 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), згідно якої договори купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладаються у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до ч. 1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно, який, відповідно до вимог ст. 68 Закону України «Про нотаріат», при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
Отже, діючим законодавством України чітко визначений порядок отримання спадкоємцем документа, який посвідчує його право на успадковане майно - свідоцтва про право на спадщину, видачу якого, відповідно до норм цивільного законодавства та Закону України «Про нотаріат», покладено на нотаріальний орган. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Припиняється право власності, зокрема, у разі смерті власника (п. 11 ч. 1ст. 346 ЦК України).
Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку (п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року).
Верховний Суд України у постанові Пленуму № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» в п.23 роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Як підтверджується дослідженими судом доказами, згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26 грудня 1997 року, укладеного між позивачем та її матір'ю ОСОБА_2 як покупцями та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як продавцями, останні продали, а позивач та ОСОБА_2 придбали житловий будинок з будівлями та спорудами: літ. А - житловий будинок житловою площею 22,7 кв.м., літ. В - погріб, літ. Г - літня кухня, літ. Д - вбиральня, № 1-3 - споруди, розташовані на земельній ділянці площею 1440 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно реєстраційного посвідчення від 09 лютого 1998 року, право власності позивача та ОСОБА_2 на житловий будинок зареєстровано у Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу № 504 під реєстровим номером 122.
19 лютого 1998 року позивачем було зареєстровано місце проживання у придбаному будинку по АДРЕСА_1 .
01 жовтня 1998 року позивачем було отримано державний акт на право приватної власності на землю, за яким на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 20 серпня 1998 року № 1639 у власність позивача передана земельна ділянка площею 0,15274 гектарів, з яких 0,1000 га передані для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а 0,0524 га - для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності за № 018931.
Оцінюючи підстави для відмови у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину суд відзначає, що доводи про нікчемність укладеного договору купівлі-продажу суперечать вимогам чинного законодавства, яке діяло на день його укладення, та висновкам щодо застосування норм права, сформованим Верховним Судом та обов'язковим для застосування в силу положень частини 4 статті 389 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) щодо форми правочину, укладеного на товарній біржі, обміркувавши викладене в постанові Об'єднана палата зауважила, що:
за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв'язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19));
правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання;
саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору;
правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року;
на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів;
у частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі;
спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об'єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 488/1937/17 (провадження № 61-4994св19) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 490/5891/19 (провадження № 61-18668св21).
Враховуючи висновок Верховного Суду, набуття права власності на житловий будинок було здійснено правомірно, а договір купівлі-продажу від 26 грудня 1997 року є дійсним, тоді як доводи постанови державного нотаріуса від 05 січня 2023 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо нікчемності даного правочину - помилкові, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення поданого позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Оцінивши всі докази в сукупності, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними, законними, а тому позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.
Повний текст судового рішення складено 07 квітня 2025 року.
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_2 .
відповідач Дніпровська міська рада, ЄДРПОУ 26510514, місце знаходження - вул. Дмитра Яворницького, буд.75, м.Дніпро, 49000.
Суддя О.Б. Подорець