Справа № 462/9054/24
08 квітня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О.Б., секретаря судового засідання Кмошик С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача недораховану заробітну плату за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2015 року в сумі 50 775 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в сумі 130 859,46 грн та судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 з 18.05.1998 і по даний час працює у ЛМКП «Львівтеплоенерго». 18.05.1998 р. він був прийняти машиністом котлів четвертої групи в котлотурбінний цех в порядку переведення з Львівських теплових мереж ДАЕК «Львівобленерго» згідно наказу №85 від 01.06.1998. 01.09.2007 був переведений в Теплоелектроцентраль-1 машиністом котлів четвертої групи котлотурбінного цеху згідно наказу №311-к від 31.08.2007. Згідно наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №185/к від 08.07.2024 ОСОБА_1 , машиніста котлів четвертої групи котлотурбінного цеху Теплоелектроцентральі-1, увільнено від роботи з 14.06.2024 у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період до лав Збройних сил України зі збереженням місця роботи та посади. Починаючи з 01.01.2010 по 30.09.2015 ЛМКП «Львівтеплоенерго» порушувало законодавство про працю, трудові права позивача, що призвело до недорахування та недоплати за вищевказаний період належної йому заробітної плати. При нарахуванні заробітної плати відповідач не дотримувався умов Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2010-2011 роки, Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014 роки, Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки та 2012-2013 роки. Відповідачем, всупереч вищезазначеним положенням законодавства, самостійно встановлювався розмір мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду з суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати, що призвело до недонарахування та, відповідно, виплати позивачу не в повному розмірі заробітної плати за спірний період. У зв'язку з наведеним ЛМКП «Львівтеплоенерго» недонарахувало та недоплатило позивачу заробітну плату в сумі 50 775 грн, яка включає суму недорахованої основної заробітної плати (тарифної ставки) за період з 01.01.2010 по 30.09.2015 та суми недорахованих доплат (за роботу у нічний час, за роботу у святкові дні, за шкідливі умови праці, за високу профмайстерність). Також з позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, яка станом на 01.11.2024 становить 130 859,46 грн. За наведеного, просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.11.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що встановити факт порушення підприємством трудових прав позивача можливо лише у випадку встановлення невідповідності законодавству наказів про зміни в оплаті праці працівників, а саме наказів «Про зміни в оплаті праці працівників» від 21.07.2010 р. №186, від 23.04.2012 р. № 150, від 29.04.2013 р. № 170, від 30.04.2014 р. № 176, від 27.06.2014 р. № 264 які є чинними, скасованими в установленому порядку не були. Зазначає, що згідно ч. 3 ст. 97 КЗпП України конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Накази про зміни в оплаті праці працівників (її підняття), видаються директором підприємства за погодженням з первинною профспілковою організацією. На виконання даних наказів, Відділом організації праці і заробітної плати ЛМКП «Львівтеплоенерго»: формується тарифна сітка (схема посадових окладів) на основі тарифної ставки робітника І розряду, з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок за видами робіт та кваліфікаційних коефіцієнтів, розробляється штатний розклад із врахуванням нової схеми посадових окладів (тарифної сітки) та подається на погодження в Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, нараховується та виплачується заробітна плата в терміни, встановлені наказом, у відповідності до затвердженого штатного розкладу. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, так як до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення ч.2 ст. 233 КЗпП України, які передбачають, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки факт порушення законодавства про працю стосовно позивача встановлено не було. Крім цього, ЛМКП «Львівтеплоенерго» здійснило власний контррозрахунок позовних вимог. Зокрема, у розрахунку позивача в окремих місяцях невірно визначено різницю недоплачених коштів за роботу у нічний час та у святкові дні, а також не враховано, що з травня 2015 року підприємством більше не виплачувалася доплата за надбавка за професійну майстерність, що відображено у розрахункових листках за ці місяці. Відповідно, розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати також є невірним, оскільки здійснений виходячи з помилкових вихідних даних щодо недоплаченого розміру заробітної плати. До того ж, він здійснений ще виходячи з ставки військового збору в розмірі 1,5%, тоді як з 01.12.2024 ставка військового збору становить 5%. ЛМКП «Львівтеплоенерго» здійснено контррозрахунок компенсації втрати частини заробітної плати, виходячи з розміру недоплаченої заробітної плати, скорегованого на кількість фактично відпрацьованих днів, а також із врахуванням 5% ставки військового збору, оскільки нарахування і виплата даної заробітної плати будуть здійснені після набрання чинності змінами до ПК України. Наголошує, що у платника податків існує обов'язок сплатити відповідні податки і збори з отриманої за рішенням суду заробітної плати, компенсації частини втрати доходів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування витрат на правову допомогу. Враховуючи вищенаведене, просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивач подав до суду відповідь на відзив в якому зазначив, що Конституційний Суд України у Рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 р. дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці був встановлений постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14.11.2013 р. по справі № 462/7893/13-п про притягнення директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення вимог законодавства про працю. Крім цього, Державна фінансова інспекція у Львівській області в І кварталі 2014 р. провела ревізію фінансово-господарської діяльності ЛМКП «Львівтеплоенерго» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 р., в ході проведення якої встановлено, що відповідач не враховував при встановленні розміру мінімальної тарифної ставки робітника І розряду розміри мінімальних заробітних плат, передбачених вищевказаними Законами України, про що було викладено у листі вих. № 06-16/3740 від 02.06.2014 р. Так як судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці, то ця обставина є підставою для задоволення позову, а з огляду на наведені приписи закону і роз'яснення Конституційного Суду України вимоги позивача про стягнення заробітної плати не обмежуються будь-яким строком. Причинно-наслідковий зв'язок між видачею ЛМКП «Львівтеплоенерго» наказів і нарахуванням заробітної плати працівнику у даному випадку не може бути підставою для відмови у позові згідно правил ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 96 КЗпП України системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.
Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, професійні стандарти та кваліфікаційні характеристики (за відсутності професійних стандартів).
Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України; міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.
Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). За відсутності професійних стандартів таке віднесення може здійснюватися згідно з кваліфікаційними характеристиками.
Колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці.
Статтею 97 КЗпП України передбачено, Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Судом встановлено, що 18.05.1998 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТЕЦ-1 ОДКП «Львівтеплокомуненерго» на роботу машиністом котлів четвертої групи в котлотурбінний цех в порядку переведення з Львівських теплових мереж ДАЕК «Львівобленерго» згідно наказу №85 від 01.06.1998. 01.09.2007 ОСОБА_1 переведений в Теплоелектроцентраль-1 машиністом котлів четвертої групи котлотурбінного цеху згідно наказу №311-к від 31.08.2007 /а.с. 17-19/.
Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 14.11.2013 директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, і накладено на нього стягнення - штраф у розмірі 510 /п'ятсот десять/ грн. Вказана постанова набрала законної сили і з такої вбачається, що директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.41 КУпАП, а саме за порушення вимог п.2.2 Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі “Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2013 роки, ст. ст. 96,97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України “Про оплату праці», тарифна ставка розраховувалась з 01.07.2010 р. по 30.04.2012 року, виходячи з мінімальної зарплати 744 грн. при встановленні Законом України “Про державний бюджет України на 2010 рік» мінімальної заробітної плати з 01.01.2010 р. - 907 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2012 р. по 30.04.2013 р., виходячи з мінімальної зарплати 869 грн., при встановленні Законом України “Про державний бюджет України на 2012 рік» мінімальної заробітної плати з 01.04.2012 р. - 1094 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2013 р. розрахована, виходячи з мінімальної заробітної плати 922 грн., при встановленні Законом України “Про державний бюджет України на 2013 рік» мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 р. - 1147 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. Виходячи з наведеного з 01.05.2013 р. годинна тарифна ставка машиніста берегових насосних станцій ІІ розряду становить 11,59 грн., годинна тарифна ставка старшого машиніста турбінного відділу 5 розряду - становить 16,53 грн., годинна тарифна ставка слюсаря з ремонту паро газотурбінного устаткування 5 розряду - становить 16,23 грн., посадовий оклад начальника зміни станції становить 4199 грн., старший майстер виробничої дільниці 1 гр. - 3986 грн., начальник цеху - 4214 грн., тобто при розробленні тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні тарифні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому ніж встановлений Галузевою угодою на 2010-2012 роки та в порушення вимог ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України “Про оплату праці», заробітна плата виплачується по мірі надходження коштів два рази на місяць, а не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата /а.с. 49-50/.
За наведеного встановлено, що на підприємстві мало місце порушення трудових прав щодо належного рівня оплати праці, в тому числі і до позивача.
Із долученої до матеріалів справи копії окремої ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 26.02.2015 вбачається, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дотримується умов колективного договору, а саме п. 16.1 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2013 роки, укладеного між адміністрацією ЛМКП «Львівтеплоенерго», Первинною профспілковою організацією ТЕЦ ЛМКП «Львівтеплоенерго» та Первинною профспілково. організацією ЛМКП «Львівтеплоенерго». Наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30.04.2014 року № 176 та 27.06.2014 року № 264 «Про зміну в оплаті праці працівників» встановлено, що з 01.05.2014 року мінімальна тарифна ставка робітника 1 розряду становить 1152 грн., а з 01.07.2014 року 1204,8 грн., що менше розміру мінімальної заробітної плати, яка з 01.01.2014 року згідно зі Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» становить 1218,00 грн. Вищевказане свідчить про те, що адміністрація ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дотримується умов колективного договору в частині оплати праці працівників підприємства, що призводить до грубого порушення трудових прав останніх /а.с. 100/.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, вищевказаними судовими рішеннями встановлено порушення відповідачем вимог законодавства про оплату праці в період 2010-2015 років в частині визначення розміру тарифної ставки. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення.
Як вбачається із відповідей Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області № 02-1175/04 від 17.03.2014р. та №06-16/3740 від 02.06.2014р. проведеними перевірками стану додержання вимог законодавства про працю на ЛМКП «Львівтеплоенерго» виявлено ряд порушень, зокрема факти порушення вимоги п. 2.2. Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 рр., ст.96, 97 КЗпП України та ч.3. ст. 6 Закону України «Про оплату праці» - тобто при розроблені тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому, ніж встановлено Галузевою угодою на 2010-2012рр., та порушено вимоги ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» якими передбачено проведення виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, окрім цього встановлене заниження розмірів окладів керівників, професіоналів, фахівців, службовців і робітників /а.с. 51-58/.
Крім того, в копії витягу з акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №13010061472 ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 08.10.2013р. зазначено детальний опис виявленого порушення п. 2.2. Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 роки, ст.ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці», яке полягає в тому, що тарифна ставка робітника 1 розряду була розрахована відповідачем з порушенням ст. 95 КЗпП України /а.с. 45-48/ .
Згідно пункту 4.3. Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 р., 2012-2013р. ЛМКП «Львівтеплоенерго» погодилося враховувати норми та положення генеральної, галузевої, регіональної та міської угод, а також ЗУ «Про Державний бюджет України» /а.с. 73-87/.
Відповідно до п. 1.1.3. Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 р. та п. 3.1.1. Галузевої угоди між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2013-2015 р. мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника І розряду - у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом /а.с. 61-72/.
Згідно з Тарифною частиною Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2010-2011 роки встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду у розмірі, передбаченому в Галузевій угоді між Міністерством ЖКГ України та ЦК профспілки працівників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2011 роки /а.с. 88-93/.
Додатком № 1 до Тарифної частини Регіональної угоди на 2010-2011 роки встановлено коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленого галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (групи кваліфікації). Для працівників, зайнятих на роботах по експлуатації устаткування ТЕЦ, даний коефіцієнт становить 1,62.
Додатком № 2 до Тарифної частини Регіональної угоди на 2010-2011 роки встановлено єдину сітку міжрозрядних тарифних коефіцієнтів по підгалузях житлово-комунального господарства, згідно з якою наведений коефіцієнт для робітників 4 розряду становить 1,35.
Додатком № 1 до Тарифної частини Територіальної угоди на 2012-2014 роки встановлено коефіціцієнт співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленого галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду для працівників, зайнятих на роботах по експлуатації устаткування ТЕЦ, даний коефіцієнт становить 1,62 /а.с. 94-99/.
Додатком № 2 до Тарифної частини Територіальної угоди на 2012-2014 роки встановлено єдину сітку міжрозрядних тарифних коефіцієнтів по підгалузях житлово-комунального господарства, згідно з якою наведений коефіцієнт для робітників 4 розряду становить 1,35.
Згідно з п. 16.2 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки та на 2012-2013 роки розміри тарифних ставок і схеми посадових окладів працівників встановлюються з урахуванням мінімальних гарантій, визначених галузевою (регіональною) угодою.
Також встановлено, що розміри мінімальної заробітної плати на 2010 - 2015 роки були встановлені Законами України: «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 р. № 2154-VI, «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 р. № 2857- VI, «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 р. № 4282-УІ, «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 р. № 5515-УІ, «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-УІІ, «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 р. № 80-УІІ, і становили: на 2010 рік: з 1 січня - 869,00 грн., з 1 квітня - 884,00 грн., з 1 липня - 888,00 грн., з 1 жовтня - 907,00 грн., з 1 грудня - 922,00 грн.; на 2011 рік: з 1 січня - 941,00 грн., з 1 квітня - 960,00 грн., з 1 жовтня - 985,00 грн., з 1 грудня - 1004,00 грн.; на 2012 рік: з 1 січня - 1073,00 грн., з 1 квітня - 1094,00 грн., з 1 липня - 1102,00 грн., з 1 жовтня - 1118,00 грн., з 1 грудня - 1134,00 грн.; на 2013 рік: з 1 січня - 1147,00 грн., з 1 грудня - 1218,00 грн.; на 2014 рік: 1218,00 грн.; на 2015 рік: з 1 січня - 1218,00 грн.; з 1 вересня - 1378,00 грн.
Статтею 9 ЗУ "Про колективні договори і угоди" визначено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЗУ "Про колективні договори і угоди" умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 ЗУ "Про колективні договори і угоди" галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.
Відповідно до ч.1 ст. 14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.
Частиною 1 ст. 15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Аналогічні положення містяться в ст. 97 КЗпП України.
За змістом зазначених норм встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов'язковим для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії угоди.
Згідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Як встановлено судом, в Територіальній угоді, а саме в додатку № 1 до тарифної частини угоди сторонами була визначена формула розрахунку місячної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт - мін. з/плата*1,2*Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт).
Відтак, застосування умов галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод є обов'язком відповідача й не залежить від наявності відповідних положень в колективному договорі, і має на меті забезпечення гарантій, встановлених для працівників законодавством.
Своє підтвердження вказане порушення трудового законодавства знайшло, як в ході перевірки, проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області, так і під час перевірки Державної фінансової інспекції у Львівській області.
Крім того, суд не приймає до уваги покликання представника відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки вказане суперечить ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013 дано офіційне тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці», які слід розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці, то ця обставина є підставою для задоволення позову, а з огляду на наведені вище приписи закону і роз'яснення Конституційного Суду України вимоги позивача про стягнення заробітної плати, яка не була своєчасно нарахована та виплачена роботодавцем, не обмежуються будь-яким строком.
З долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку суми недорахованої йому заробітної плати за період з 01.01.2010 по 30.09.2015, вбачається, що така становить 50 775 грн /а.с. 9-12/.
Однак, представником відповідача було надано свій розрахунок, який проведений провідним економістом відділу організації праці та заробітної плати ОСОБА_2 , згідно якого сума недоплаченої заробітної плати машиніста котлів 4 гр. ТЕЦ-1 ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 30.09.2015 становить 49 185 грн.
Вивчивши подані сторонами розрахунки, суд бере до уваги розрахунок відповідача, так як в розрахунку позивача врахована надбавка за професійну майстерність, яка з травня 2015 року підприємством не виплачувалась, що підтверджується поданими розрахунковими листками за відповідний період /а.с. 42-44/.
Разом з цим, п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За наведеного та враховуючи, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, а тому суд приходить до висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача необхідно стягнути невиплачену заробітну плату за період з 01.01.2010 по 30.09.2015 у розмірі 49 185 грн, без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно із ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
01 січня 2001 року набрав чинності Закон України № 2050-111 від 19.10.2000 р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Згідно із ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
З долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати станом на 01.11.2024, вбачається, що сума боргу становить 130 859,46 грн.
Натомість, згідно наданого представником відповідача розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків її виплати станом на 01.11.2024 така становить 121 560,41 грн.
Вивчивши подані сторонами розрахунки, суд бере до уваги розрахунок відповідача, так як саме в ньому використані вірні вихідні дані, які були використані для обчислення суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що у визначені законодавством строки ЛМКП «Львівтеплоенерго» не виплатило позивачу заробітну плату, що потягло за собою втрату частини його доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, відтак з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на корить ОСОБА_1 необхідно стягнути 49 185 грн невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2015 року та 121 560,41 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що разом становить 170 745,41 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
З метою документального підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано витяг з договору про надання правничої (правової) допомоги від 08.08.2024, додаткову угоду до вказаного договору від 08.08.2024, акт приймання-передачі до договору про надання правничої (правової) допомоги від 08.08.2024 на суму 5 000 грн, квитанцію до платіжної інструкції №70 від 16.10.2024 на суму 5 000 грн.
Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені частково, із відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4 700 грн.
На підставі та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, 12, 16, 82 ЦК України, 43 Конституції України, ст. 94, 96, 97, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» суд -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 49 185 грн (сорок дев'ять сто вісімдесят п'ять гривень) невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2015 року, без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів та 121 560,41 грн (сто двадцять одну тисячу п'ятсот шістдесят гривень сорок одну копійку) компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушення строків її виплати.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 4 700 грн (чотири тисячі сімсот гривень) витрат на правову допомогу.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» в дохід держави 1 138,59 грн (одну тисячу сто тридцять вісім гривень п'ятдесят дев'ять копійок) судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, знаходиться за адресою: 79040, м.Львів, вул. Д. Апостола, 1.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно. Оригінал рішення міститься в матеріалах справи № 462/9054/24. Рішення не набрало законної сили.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Копія виготовлена
Суддя: Постигач О.Б.