Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
Іменем України
19.12.2007
Справа №2-23/11974-2007А
за адміністративним позовом Науково-виробничого підприємства «Пластополімер» ЛТД, (97571, АР Крим, Сімферопольський район, с. Андрусове, вул.Лісова,1),
до відповідача Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим, (95000, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул. Бєлова,2),
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Суддя Г.М.Іщенко
при секретарі Лауман Ю.С.,
представники:
Від позивача - Кульський Л.С.- юрисконсульт, дов. від 01.10.2007р.,
Від відповідача - Зуєва О.В. - державний податковий інспектор юридичного відділу, дов. від 26.02.2007р. №425/9/10-0,
Суть спору: Науково-виробниче підприємство «Пластополімер» ЛТД звернулось до господарського суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим про скасування податкових повідомлень - рішень:
- №0000742302/0 від 16.08.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 82604,00грн., у тому числі: основний платіж - 55069,00грн., штрафні санкції -27535,00грн.;
- №0000782302/0 від 16.08.2007р. про застосування штрафних санкцій в сумі 771,25грн.;
- №0001061701/0 від 16.08.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 1203,12грн., утому числі: основний платіж - 401,04грн., штрафні санкції - 802,08грн.
При цьому позивач вважає, що висновки акту перевірки не ґрунтуються на фактичних даних його бухгалтерського обліку, та протирічать діючому законодавству.
Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у запереченнях на позов, (аркуш справи 54).
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані сторонами докази, суд
встановив:
Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку Науково-виробничого підприємства «Пластополімер» ЛТД з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005р. по 31.12.2006р., за результатами якої складено акт №622/23-2/25135942, (аркуш справи 67).
На підставі неіснуючого номеру акта №622/23-02/25135942 відповідачем 16.08.2007р. були прийняти податкові повідомлення-рішення:
- №0000742302/0 від 16.08.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 82604,00грн., у тому числі: основний платіж - 55069,00грн., штрафні санкції -27535,00грн.;
- №0000782302/0 від 16.08.2007р. про застосування штрафних санкцій в сумі 771,25грн.;
- №0001061701/0 від 16.08.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 1203,12грн., утому числі: основний платіж - 401,04грн., штрафні санкції - 802,08грн.
Підставою для застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 771,25грн. стали наступні обставини.
Суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із акту перевірки відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме: про одержання підзвітними особами грошових коштів на загальну суму 3084,98грн. без повного звіту про раніше видані грошові кошти.
Однак, Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі АР Крим поза увагою залишився той факт, що авансовими звітами підзвітних осіб підтверджено витрачання всіх раніше отриманих ними грошових коштів, що є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 16.08.2007р. №0000782302/0 про застосування штрафних санкцій в сумі 771,25грн.
Підставою для нарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 55069,00грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 27535,00грн. стали наступні обставини.
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3- 5.8 цієї статті.
Підпунктом 1.32 статті 1 зазначеного Закону визначено, що господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно статтям 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.
Діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та за метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Матеріали справи свідчать, що між позивачем і приватним підприємцем Петрусевичем А.В., який є пов'язаною особою для підприємства, були укладені договори про надання маркетингових послуг від 01.07.2005р. та від 01.07.2006р. При цьому до вказаних договорів укладалися додаткові угоди.
Як вбачається із акту перевірки відповідач зробив висновок про завищення валових витрат підприємства на загальну суму 227617,00грн. внаслідок необґрунтованого віднесення до валових витрат вартості маркетингових послуг, придбаних у пов'язаної особи за цінами вище звичайних, що є порушенням підпункту 7. 4.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Однак, Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі АР Крим не прийнято до уваги, що у додаткових угодах до договорів від 01.09.2005р. та від 01.07.2006р. вказано, що ціна на маркетингові послуги, що надаються, є звичайною.
Посилання відповідача на укладений договір на аналогічні послуги з товариством з обмеженою відповідальністю «АРТІ» є необґрунтованими, оскільки цей договір був укладений 03.01.2006р. на один квартал, а договори з приватним підприємцем Петрусевичем А.В. укладалися на 4-й квартал 2006р. і на період з квітня по грудень 2006р.Тобто, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах (підпункт 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Суд приходить до висновку, що на перший квартал 2006р. договорів на маркетингові послуги з приватним підприємцем Петрусевичем А.В. не існувало, і співставлення розмірі винагороди Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТІ» (10%) з розміром винагороди приватного підприємця Петрусевича А.В.( 20%) не ґрунтується на нормах підпункту 1.20.2 Закону України«Про оподаткування прибутку підприємств».
Як свідчать матеріали справи, згідно договору оренди нежилого приміщення від 31.01.2006р. закрите акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз» (орендодавець) передало, а позивач (орендатор) прийняв у тимчасове платне користування приміщення загальною площею 300кв.м.,розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул.Будьонова,32.
Відповідач прийшов до висновку про необґрунтоване віднесення до складу витрат на поліпшення основних фондів 3-го кварталу 2006р. вартості робочого проекту, оскільки такий об'єкт основних засобів був відсутній в обліку підприємства.
Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі, витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує десять відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду(підпункт 8.7.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Матеріалами справи підтверджено, що робочий проект (технологічна частина) був виконаний, про що свідчить акт виконаних робіт від 03.07.2006р., робочий проект переданий замовнику згідно накладної №59 від 14.07.2006р.
Акт виконаних робіт відповідає умовам договору і повністю узгоджується з вимогами Положення про документальне забезпечення запису у бухгалтерському звіті, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, згідно якому первісні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції. Тому вартість робочого проекту в сумі 30910,00грн. правомірно віднесена до валових витрат на поліпшення орендованих основних фондів 3-го кварталу 2006р.
Державна податкова інспекція в Сімферопольському районі АР Крим прийшла до висновку про завищення валових витрат на придбання ПММ на загальну суму 3058,98грн. працівниками, що знаходилися у відрядженнях за кордоном України за підтверджуючими документами, які не мають відношення до таких відряджень.
Однак, підпункт 5.4.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платник а податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, плату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги, найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-яки збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.
Тобто, суд приходить до висновку, що до валових витрат відносяться всі фактично понесені працівником витрати на проїзд, будь-яких обмежень витрат на ПММ стосовно тих чи інших маршрутів руху Закон не містить. Отже, висновки, викладені в акті перевірки не ґрунтуються на фактичних даних бухгалтерського та податкового обліку, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 16.08.2007р. №0000742302/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 82604,00грн.
Підставою для нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 401,04грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 802,08грн. стали наступні обставини.
Із акту перевірки вбачається, що позивач надмірно витратив кошти в сумі 3084,98грн., отримані на відрядження або під звіт та не повернув у встановлені законодавством строки, що є порушенням підпункту 4.2.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що стало підставою для донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 401,04грн.
Однак, поза увагою державної податкової служби залишився той факт, що надмірне витрачання підзвітних коштів на придбання ПММ у відрядженнях не мало місця.
Суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Матеріали справи свідчать, що акт виконаних робіт відповідає умовам договору і повністю узгоджується з вимогами Положення про документальне забезпечення запису у бухгалтерському звіті, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, згідно якому первісні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції. Наявність первісних документів, які підтверджують витрати, відповідно з підпунктом 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є достатньою підставою для відображення операції у податковому звіті, за умовами, що витрати зв'язані з господарською діяльністю платника податків.
Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 27535,00грн. та з податку з доходів найманих працівників в сумі 802,08грн. суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов'язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішень про застосування штрафних санкцій у зазначених сумах, податкові зобов'язання не були узгодженими. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях є неправомірним.
Суд приходить до висновку, що визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 82604,00грн., з податку з доходів найманих працівників в сумі 1203,12грн., штрафних санкцій в сумі 771,25грн. згідно спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним і висновки акту перевірки від 31.07.2007р. №622/23-2/25135942 згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327,(зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/112050) зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.
Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.
Відповідно до вказаного наказу податкові повідомлення-рішення приймаються протягом трьох робочих днів від дня підписання акту документальної перевірки.
Проте, як вбачається з копії акту перевірки від 31.07.2007р.№622/23-2/25135942 (на бланку №089778), він не був підписаний позивачем. Також вказаний акт перевірки не містить відомості про те, що позивач з обов'язками, правами, відповідальністю та порядком оскарження рішень і дій посадових осіб державних податкових органів ознайомлений, що один примірник акта він отримав, (аркуш справи 120).
Більш того, акт перевірки не містить відомостей про те, що позивач з висновками перевірки та (або) фактами та даними, викладеними в акті перевірки, не згоден, протягом трьох робочих днів від дня отримання примірника акта перевірки будуть подані до органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки. Не зважаючи на це, відповідачем 16.08.2007р. були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податкових зобов'язань.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що акт перевірки від 31.07.2007р. №622/23-2/25135942, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.
Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 31.07.2007р. №622/23-2/25135942, як доказ встановлення фактів порушення позивачем: Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні.
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушень, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факти вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.
Статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань: з податку на прибуток, податку з доходів найманих працівників, штрафних санкцій відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки від 31.07.2007р. №622/23-2/25135942, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 82604,00грн., з податку з доходів найманих працівників в сумі 1203,12грн., штрафних санкцій в сумі 771,25грн. згідно спірним податковим повідомленням-рішенням неправомірно.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог Науково-виробничого підприємства «Пластополімер» ЛТД в повному обсязі.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 19 грудня 2007року.
У повному обсязі постанову складено 24 грудня 2007 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0000742302/0 від 16.08.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 82604,00грн., у тому числі: основний платіж - 55069,00грн., штрафні санкції -27535,00грн.
3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0000782302/0 від 16.08.2007р. про застосування штрафних санкцій в сумі 771,25грн.
4. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0001061701/0 від 16.08.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 1203,12грн., у тому числі: основний платіж - 401,04грн., штрафні санкції - 802,08грн.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Науково-виробничого підприємства «Пластополімер» ЛТД, (97571, АР Крим, Сімферопольський район, с. Андрусове, вул.Лісова,1, рахунок 26002257399001 в КРУ КБ Приватбанк, м. Сімферополь, МФО 384436, ідентифікаційний код 25135942) 3,40грн. судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.