08 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7816/24 пров. № А/857/33162/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я.,
Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі №140/7816/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Плахтій Н.Б., у м. Луцьку у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії по втраті годувальника, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї загиблого, померлого військовослужбовця, відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі також - Закон № 3551-XII);
- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї загиблого, померлого військовослужбовця, відповідно до Закону № 3551-XII, починаючи з 29.01.2024 (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) по дату набрання рішенням суду законної сили.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права, вказує, що відсутні підстави для перегляду розміру підвищення позивачу, як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни з 29 січня 2024 року, оскільки зміни до статті 15 Закону № 3551-XII у встановленому порядку неконституційними не визнавалися.
Позивач не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей померлих ветеранів війни.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ як одержувач пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі також - Закон № 2262-ХІІ) з 01.12.2005, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ від 04.05.2020 №127.
11.06.2024 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсійного забезпечення з урахуванням підвищення на 150% мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця відповідно до статті 39 Закону № 2262-XII та частини четвертої статті 15 Закон України від 23 листопада 1995 року № 458/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У листі від 09.07.2024 відповідач повідомив позивача, що статтею 15 Закону № 3551-XII визначено, що членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. До розміру пенсії встановлено підвищення як члену сім'ї загиблих (померлих) ветеранів війни в сумі 590,25 грн (2361 х 25%). Враховуючи викладене, підстави для перегляду згаданого підвищення відсутні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулась до суду з відповідними позовними вимогами.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що підвищення до її пенсії, передбачене статтею 15 Закону № 3551-XII, повинне становити 150 процентів мінімальної пенсії за віком, як це було передбачено станом на момент призначення пенсії у разі втрати годувальника.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ.
Так, згідно зі статтею 39 Закону № 2262-ХІІ (в редакції станом на момент призначення пенсії позивачу) членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії в разі втрати годувальника підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Аналогічні положення містились у частині четвертій статті 15 Закону № 3551-ХІІ в редакції до 01.07.2006 та передбачали, зокрема, що членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 4 квітня 2006 року № 3591-ІV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», який набув чинності з 29.04.2006, статтю 39 Закону № 2262-ХІІ викладено в такій редакції:
«Пенсії у разі втрати годувальника ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.».
Законом України від 5 жовтня 2005 року № 2939-IV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»», який набув чинності з 01.07.2006, частину четверту статті 15 Закону № 3551-ХІІ викладено в такій редакції:
«Членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».
Отже, з 01.07.2006 на законодавчому рівні змінено величину підвищення пенсії в разі втрати годувальника зі 150 процентів мінімальної пенсії за віком на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Названій правовій нормі Основного Закону України дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99.
У абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також, у пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, ухваленого у справі № 03/29-97 «Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата)» зазначено таке.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Системний аналіз наведених положень законодавства, в контексті висновків, вказаних у вищеназваних Рішеннях Конституційного Суду України, дають підстави для висновку, що, оскільки право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону № 2262-XII виникло у позивача у грудні 2005 року, то до спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 39 цього закону і стаття 15 Закону № 3551-XII в редакції, чинній саме на вказану дату, якими було передбачено підвищення пенсії у процентах до мінімальної пенсії за віком.
Наведена позиція суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 196/881/16-а (2-а/196/41/2016).
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підвищення до пенсії позивача, передбачене статтею 15 Закону № 3551-XII, повинне становити 150 процентів мінімальної пенсії за віком, як це було передбачено станом на момент призначення пенсії у разі втрати годувальника.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 140/7816/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар