07.04.2025 Справа №607/3583/25 Провадження №3/607/1857/2025
місто Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Якімець Тарас Ігорович, розглянув матеріали, які надійшли з Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення та
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 621794 від 16 лютого 2025 року вказано, що 26 січня 2025 року о 23 год. 40 хв. ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 у п'яному вигляді ухилилася від виконання батьківських обов'язків, передбачених статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», щодо належного виконання дітей, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проявилося в тому, що мати ОСОБА_1 в присутності дитини розпивала алкогольні напої; за таке діяння ОСОБА_1 упродовж року вже було притягнуто до адміністративної відповідальності, відтак вона вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною другою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (а.с.1).
ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 20 березня 2025 року не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про розгляд її справи, про що свідчить розписка від 28 лютого 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язалася з'явитися у судове засідання, суд викликав особу, яку притягують до відповідальності, шляхом надсилання судових повісток про виклик до суду (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0610241832417), однак ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася не повідомивши причин своєї неявки, із заявою про відкладення розгляду справи не зверталася.
Європейський суд з прав людини зазначив, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41 рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2018 року (справа № 761/41616/16-ц) вказав: рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_1 , достеменно знаючи про дату, час та місце розгляду своєї справи, у судове засідання не з'явилася, про причин неявки не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не надавала, суд, беручи до уваги релевантну практику Європейського суду з прав людини, правові позиції Верховного Суду, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яку притягують до адміністративної відповідальності, на підставі наявних матеріалів.
При вирішенні питання про розгляд цієї справи за відсутності особи, яку притягують до адміністративної відповідальності, суд також враховує положення статті 268 КУпАП, якими не встановлено імперативної законодавчої вимоги щодо присутності при розгляді справи за статтею 184 КУпАП особи, яку притягують до відповідальності.
Суд зауважує, що у матеріалах справи є достатньо доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення, а саме:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 621794 від 16 лютого 2025 року (а.с. 1);
- заява ЄО № 3482 від 26 січня 2025 року (Неналежне виконання обов'язків по догляду за дитиною) (а.с.2);
- письмові пояснення ОСОБА_3 від 27 січня 2025 року (а.с. 3);
- письмові пояснення ОСОБА_1 від 16 лютого 2025 року (а.с. 4);
- свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_2 , актовий запис № 2535, батьки якої: батько - ОСОБА_4 , матір - ОСОБА_1 (а.с. 6);
- копія постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2024 року (справа № 607/8185/24) (а.с. 7).
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша); адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності (частина друга).
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей встановлена статтею 184 КУпАП.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, проявляється власне в ухиленні батьків від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Диспозиція частини першої статті 184 КУпАП має бланкетний характер, тобто для з'ясування конкретних ознак правопорушення необхідно звернутися до норм іншого законодавчого акта.
Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина перша); батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга). батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частина третя); батьки зобов'язані поважати дитину (частина четверта); передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (частина п'ята); забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (частина шоста); забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (частина сьома).
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку ; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (частини перша та друга).
Відповідно до статті 12 цього Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини; на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша); виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (частина друга).
Таким чином, невиконання батьками обов'язків, що містяться у наведених приписах законодавства утворюють склад правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, що полягає в ухиленні батьками або особами, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Частиною другою статті 184 КУпАП передбачено кваліфікований склад цього проступку, який полягає у вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення діяння, що полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності та взаємозв'язку, констатує, що вина ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 184 КУпАП, доведена повною мірою, оскільки з досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що вона дійсно вживала алкогольні напої в присутності своєї дитини, про що сама пояснила у своїх поясненнях, після чого у них виник конфлікт і дочка пішла з дому. У поясненнях ОСОБА_3 вказала, що ОСОБА_5 прийшла з ночівкою до її дочки 26.01.2025, на третій день ОСОБА_3 попросила ОСОБА_6 повернутися додому, але як з'ясувалося її мати перебувала у алкогольному та наркотичному сп'янінні та погрожувала своїй дочці, що змусило ОСОБА_3 звернутися в поліцію. У матеріалах справи наявна копія постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2024 року (справа № 607/8185/24), якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді попередження.
Відтак, суд вважає, що наведені у протоколі ВАД № 621794 від 16 лютого 2025 року обставини вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 184 КУпАП, уґрунтовуються належними доказами, які у своїй сукупності дають підстави для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного проступку щодо невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, вчинене повторно.
Обставини, які виключають адміністративну відповідальність відповідно до статей 17 - 20 КУпАП, не встановлено. Обставин, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачених статтею 247 КУпАП, також не встановлено.
Обираючи вид та розмір адміністративного стягнення, суд відповідно до статей 33, 34, 35 КУпАП приймає до уваги характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставини, що пом'якшують відповідальність, відсутні. Обставини, що обтяжують відповідальність, відсутні.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що до ОСОБА_1 слід застосувати стягнення у вигляді штрафу в межах санкції частини другої статті 184 КУпАП, за якою її притягують до відповідальності, оскільки це буде достатнім та необхідним для виховання правопорушника та запобігання вчиненню нею нових правопорушень.
Згідно статті 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення підлягає сплаті особою, на яку накладено стягнення, а тому, відповідно до частини п'ятої статті 4 Закону України «Про судовий збір», із ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму, що становить 605,60 гривень.
Керуючись статтями 7, 9, 33, 34, 35, 40-1, 184, 245, 247, 251, 280, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
1. ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 (одну тисячу сімсот) гривень, який стягнути в дохід держави.
2. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок в дохід держави.
3. Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
4. У випадку несплати штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
5. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
6. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом звернення до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 Кодексу України про адміністративні правопорушення перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
7. Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
8. Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
9. Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
10. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Головуючий суддяТ. І. Якімець