"17" грудня 2007 р.
Справа № 11/213-3673
11:15 год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі
при секретарі судового засідання
Розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського,8, м. Тернопіль.
до відповідача: Дочірнього підприємства «Центр» Приватного підприємства «Залізничник», бульвар Шевченка,31, м. Тернопіль
За участю представників сторін
Позивача: Гафтко Н.Л. -головний спеціаліст.
Відповідача: Сампара Н.М. - представник
Суть справи: Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Центр» Приватного підприємства «Залізничник», бульвар Шевченка,31, м. Тернопіль про стягнення 8629 грн. 39 коп. адміністративно-господарських санкцій за не створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву позовні вимоги не визнає, оскільки вважає, що підприємство належним чином виконало всі обов'язки, передбачені законом щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, належним чином повідомило відповідні органи про створені робочі місця для інвалідів, про наявні вакансії для працевлаштування інвалідів, а органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, сільською радою, громадськими організаціями інвалідів до підприємства інваліди не направлялись.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені статтями 49,51,59,130 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні 04.12.2007р. оголошувалась перерва до 17.12.2007р. до 11 год. 15 хв.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно статті 19 даного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Звіту форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, який було подано відповідачем до Тернопільського Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді склала 18 чоловік, відповідно норматив працюючих інвалідів становить 1 особу.
На підставі поданого звіту Фонд визначив, що в 2006 році підприємством повинно бути працевлаштовано 1 інваліда, однак даний норматив відповідачем не виконано, а тому за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 8361 грн. 11 коп. та за порушення строків їх сплати нараховано пеню в розмірі 268 грн. 28 коп., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
У відповідності до вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 8 Закону України “Про зайнятість населення» встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості. Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив ( п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7). Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до п.п.5,10,11,12,13,14 Положення «Про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів», передбачено, що підприємства лише інформують центри зайнятості населення, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Відповідно до п.5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. за №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов'язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.
При розгляді справи в судовому засіданні господарським судом встановлено, що Дочірнім підприємством «Центр» Приватного підприємства «Залізничник» 27.01.2006р., 14.07.2006р., 08.08.2006р., 12.09.2006р., 20.10.2006р. та 22.11.2006р. до Тернопільського міського центру зайнятості було подано звіти про наявність вакансій форми №3-ПН, з яких вбачається, що відповідач в даних звітах повідомив центр зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Висновок про недотримання відповідачем нормативу створення робочих місць позивач обгрунтовує посиланням на звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів, поданий відповідачем за результатами 2006 року за формою 10-ПІ, однак даний звіт містить інформацію не про створення робочих місць та інші обставини взаємодії роботодавця із органами працевлаштування, а лише дані про чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях.
Таким чином, дані звіту не містять достатню та достовірну інформацію щодо дотримання суб'єктом підприємницької діяльності приписів ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Інформація про наявність чи відсутність на підприємстві відповідача атестованих робочих місць для працевлаштування інвалідів міститься у звітах, що надаються підприємством за формою 3-ПН, а не у звіті за формою 10-ПІ. Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про творені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.
Таким чином, дані звітності ДП «Центр» ПП «Залізничник» про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ, при нормативі одне робоче місце, не підтверджують факт не створення в 2006 році одного робочого місця для інвалідів, і, відповідно не можуть бути доказом порушення відповідачем ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70, 138 КАС України.
Позивач всупереч вимог ст.ст. 70,138 КАС України не довів належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем обов'язку по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів, не представив суду належних та допустимих доказів вчинення відповідачем порушень перелічених законом, як і доказів здійснення Фондом перевірки щодо створення підприємством робочих місць для працевлаштування інвалідів та відсутності таких місць на підприємстві.
Таким чином, господарський суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності за ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,17,49,51,59,70,130,138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8,18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», господарський суд
1.В позові відмовити.
2. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, а протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження подати апеляційну скаргу.
3. Постанову направити сторонам по справі.
Суддя