Справа № 560/3844/25
іменем України
08 квітня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №262740012492 від 16.01.2025р. щодо відмови у призначені пенсії, ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити пенсію, ОСОБА_1 , з врахуванням страхового стажу як пільговий за Списком № 2, а саме періоди з 04.03.2008р. по 31.03.2015р., 01.04.2015р. по теперішній час.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пенсійний орган, розглядаючи його заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, безпідставно не зарахував до пільгового стажу період роботи з 04.03.2008р. по 31.03.2015р., 01.04.2015р. по теперішній час. Зазначає, що вказані періоди роботи є належним чином підтвердженим, робота віднесена до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад, зайнятість на яких дає право на пенсію на пільгових умовах. Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №262740012492 від 16.01.2025р. щодо відмови у призначені пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 13 березня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідачі правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий їм строк згідно ухвали не скористались, жодних документів до суду не подали.
Будь-яких заперечень чи клопотань у визначений законодавством термін від відповідачів не надходило.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
09.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №262740012492 від 16.01.2025р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (10 років).
У рішенні зазначено, що до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 2 не зараховані період роботи з 01.04.2015 по теперішній час згідно з пільговою довідкою від 31.12.2024 року № 10/63-3739, оскільки згідно записів трудової книжки особа працювала:
- з 01.04.2015 електрогазозварником ЖЕД 705 "Галицька";
- з 01.07.2015 - електрогазозварником у відділі оперативного реагування, який з 02.07. реорганізовано в технічно експлутааційний відділ;
- з 20.11.2015 - електрогазозварником дільниці № 3;
- з 16.09.2021 по теперішній час електрогазозварнком опорного пункту № 2, а згідно наказу про результати атестації робочих місць від 29.04.2015 року № 55 атестовано посаду електрогазозварника (ЖЕД), згідно наказу про результати атестації робочих місць від 25.05.2020 № 407 атестовано електрогазозварника відділу аварійного обслуговування.
Враховуючи вищевикладене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу на дату звернення.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Пунктом 2 Перехідних положень Закону № 1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , виданій 02.02.1990 року наявні такі записи щодо роботи позивача у спірний період на посаді електрогазозварника:
- 04.03.2008 року прийнято електрогазозварником 5-го розряду, в порядку переведення з ДП "Будінвестсервіс";
- 31.03.2015 року звільнено з роботи в порядку переведення в КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва;
- 01.04.2015 року прийнято електрогазозварником 5-го розряду ЖЕД 705 "Галицьке" в порядку переведення з КП "Галицьке Подільського району міста Києва";
- 01.07.2015 року переведено у відділ оперативного реагування;
- 02.07.2015 року відділ оперативного реагування перейменовано в технічно-експлуатаційний відділ;
- 20.11.2015 року переведено в Дільницю № 3 за тією ж посадою;
- 16.09.2021 року переведено на посаду електрогазозварника 5 розряду Опорного пункту № 2.
Судом встановлено, що Список № 2 виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 містить у собі посади газозварників, електрозварників та електрогазозварників (розділ ХХХІІ "Загальні професії").
Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, містить професії газозварників, електрозварників та електрогазозварників (розділ ХХХІІІ "Загальні професії").
Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, містить професії газозварників, електрогазозварників, зайнятих на різанні і ручному зварюванні, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, електрозварювальників на автоматичних і напівавтоматичних машинах, зайнятих зваркою в середовищі вуглекислого газу, на роботах з застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах, електрозварників ручного зварювання (розділ XXXІІІ "Загальні професії").
Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, містить професії газозварників, електрогазозварників, зайнятих різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, електрозварників на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайнятих зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах, електрозварників ручного зварювання (розділ XXXІІІ "Загальні професії").
Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, містить професії газозварників, електрогазозварників, зайнятих різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, електрозварників на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайнятих зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах, електрозварників ручного зварювання (розділ XXXІІІ "Загальні професії").
Тобто професія електрозварників, газозварників та електрогазозварників в спірний період була передбачена в усіх редакціях Списку № 2.
Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці, які підтверджують факт роботи його на посаді електрогазозварника, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення як такій, що зазначена у Списках № 2, чинних у відповідні періоди часу.
Відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16.01.1985 № 17/2- 54, професія зварника не визначена як окрема професія, є загальною професією, яка об'єднує назви професій, пов'язаних зі зварюванням металів, і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 673/283/17 від 12.09.2018.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Суд зауважує, що виходячи з наведених вище положень, необхідною умовою для зарахування стажу роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах після 21.08.1992 є також проведення відповідної атестації робочого місця з метою підтвердження пільгового характеру виконуваної роботи за такою посадою.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків №№ 1, 2, робоче місце за якою підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно з якою особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
З огляду на викладене, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Згідно з частиною 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що назви професій, зазначені в трудовій книжці, наказах підприємств, довідках, можуть відрізнятися від назв, передбачених законодавчими актами України, при цьому суть виконуваної роботи не змінюється і наявний однаковий вплив всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність працівників цієї професії в процесі трудової діяльності.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач відповідає визначеним статтею 144 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" критеріям щодо загального та пільгового стажу, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Натомість, відповідачем не доведено правомірності спірного рішення № 262740012492 від 16.01.2025 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога задоволенню в цій частині.
Як наслідок, необіхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до пільгового стажу пероіди роботи, що надають право для призначення пільгової пенсії за Списком № 2, а саме періоди з 04.03.2008р. по 31.03.2015р., 01.04.2015р. по теперішній час відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , виданій 02.02.1990 року.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заявупропризначення пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим суд позбавлений можливості зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки відповідачем в ході розгляду заяв позивача про призначення пенсії не виконані всі умови для прийняття відповідного рішення, а саме належно не досліджена та достовірно не встановлена наявність щодо позивача необхідних умов для призначення пенсії, із зарахуванням спірних періодів, яким судом надана оцінка.
В той же час здійснення розрахунку страхового стажу входить до безпосередньої компетенції органу Пенсійного фонду України.
Оскільки в спірних правовідносинах права позивача порушені протиправним рішенням відповідача, яке судом скасовано, і відповідачем в даному випадку не було належно обраховано пільговий страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, а суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням всіх доданих до неї документів, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14000,00 грн., позивачем подано до суду: копію договору № 28022502 про надання професійної правничої допомоги від 28.02.2025 року та копію акта від 28.02.2025 року приймання-передачі наданих послуг № 28022502 до договору № 28022502 про надання професійної правничої допомоги від 28.02.2025 року.
Разом з тим, позивач не надав до суду документи що містять інформацію про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Таким чином суд враховує, що позивачем не повністю підтвердженні послуги, що надавалися на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги, які пов'язані із підготовкою позовної заяви та представлення інтересів клієнта у суді.
Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
В той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням обставин справи, а саме: справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виходячи характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність, суд приходить до висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 3000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений позивачем судовий збір належить стягнути на користь позивача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 262740012492 від 16.01.2025 року щодо відмови у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, що надають право для призначення пільгової пенсії за Списком № 2, а саме періоди з 04.03.2008р. по 31.03.2015р. та з 01.04.2015р. по теперішній час відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , виданій 02.02.1990 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, 29013 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053 , код ЄДРПОУ - 42098368)
Головуючий суддя П.І. Салюк