Провадження № 11-сс/803/674/25 Справа № 202/1657/25 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
07 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)
власника майна ОСОБА_6
адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою прокурора Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2025 року якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024041360000095, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024041360000095.
Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя послався на те, що стороною обвинувачення не доведено необхідність накладення арешту в рамках кримінального провадження, оскільки прокурором жодним належним доказом не доведено, що транспортний засіб містить сліди злочину, та відповідає ст. 98 КПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт з обов»язковим позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування на тимчасово вилучений в ході обшуку автомобіль марки “Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими та немотивованими.
Зазначає, що вилучене під час обшуку майно визнано речовим доказом, а тому може бути використано як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також встановлення інших фактів аналогічних кримінальних правопорушень.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Власник майна ОСОБА_6 та її адвокат ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення колегія суддів враховує наступне.
За змістом конституційних норм та положень кримінального процесуального законодавства тягар доведеності обґрунтованості тверджень клопотань про необхідність накладення арешту на майно, покладений на органи досудового розслідування, - ініціаторів клопотань та прокурора.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Відмовляючи у задоволені клопотання про накладення арешту на майно слідчий судді прийшов до висновку, що прокурором не доведено, що транспортний засіб містить сліди злочину, та відповідає ст. 98 КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно статей 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Так дослідивши матеріали клопотання та додані до нього додатки апеляційний суд звертає увагу, що в клопотанні про накладення арешту на майно слідчий послався на те, що вищевказаний транспортний засіб є речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Водночас, з огляду на обставини скоєних правопорушень посилання прокурора на те, що автомобіль має суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні є безпідставними.
Зокрема прокурором у судовому засіданні апеляційного суду не надано жодних доказів, як вилучений транспортний засіб має суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні, з урахуванням того, що під час обшуку даного автомобіля нічого не виявлено.
Таким чином, клопотання прокурора не містить належного обґрунтування необхідності накладення арешту на майно.
Апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді про відмову у задоволення клопотання про накладення арешту на майно, оскільки прокурором під час розгляду в судовому засіданні не доведено обставини, визначені ст.ст. 132, 170, 171 КПК України, а також правові підстави для арешту майна, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Враховуючи наведене, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального Закону, а доводи апеляційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 170-173, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2025 року якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024041360000095 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3