Справа № 560/3648/25
іменем України
08 квітня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання мені відповіді на запит у визначений законом спосіб враховуючи уповноважених на те осіб та у визначений строк;
- визнати не дійсним (не чиним) лист (відповідь) на мій запит, який не відповідає встановленим законим нормам;
- зобов'язати все ж таки відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) надати мені офіційну відповідь з усіма офіційними реквізитами на мій запит, підписаний відповідними на те уповноваженими особами (суб'єктами владних повноважень);
- прийняти міри щодо відповідача на запитувану мною інформацію;
- прийняти міри щодо особи яка надала відповідь та підписала лист від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/241 від 21.02.2025 року;
- провести перевірку на відповідність займаній посаді відносно особи, та компетентність яка надала відповідь та підписала лист від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/241 від 21.02.2025 року, а також направити на атестаційну комісію;
- враховуючи при цьому Присягу яку приймали відповідні вищевказані особи, що причетні до відповіді на мій запит, та поведінку відповідача в цілому, що вказує на службове, халатне ставлення до мого звернення та мене, що відображається на порушенні моїх прав, свободи, честі, гідності, життя та здоров'я, а також знущання на ді мною (неналежне поводження відповідача), прошу додатково стягнути з відповідача на мою користь 5000 гривень моральної компенсації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02.02.2025 року звертався до командування Військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію. Станом на дату подання позовної заяви до суду, офіційну відповідь від командування в/ч НОМЕР_1 не отримав, що є прямим порушенням імперативної норми прямої дії вищої юридичної сили, а саме: Конституції України статті 1,3, 19,40 та Законів України. Вказує, що 26.02.2025 року, позивач отримав лист від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/241 від 21.02.2025 року. Лист, тобто відповідь на запит (інформативно-стаття 358 Кримінального Кодексу України Примітка-офіційний документ, а також стаття 366ККУ) від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/241 від 21.02.2025 року, підписаний представником військової частини НОМЕР_1 капітаном юстиції Вітою ЕМГРУНДТ. Про Законні підстави, та право здійснювати підпис та надавати відповідь капітаном юстиції Вітою ЕМГРУНДТ замість керівника (начальника, командира, тощо) або особи, яка виконує обов'язки керівника (заступник керівника), тощо, від керівництва в/ч НОМЕР_1 позивача не було повідомлено, та правову норму не наведено. Відтак, офіційної відповіді на свій запит позивач так і не отримав, так як не має підпису уповноваженої на те особи, та не вказана уповноважена на те особа (керівник, або особа яка виконує обов'язки керівника (заступник керівника).
Ухвалою суду від 10 березня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що до військової частини НОМЕР_1 надійшов запит на інформацію від ОСОБА_1 про отримання інформації щодо розміру виплаченої позивачу грошового забезпечення у період з 22.02.2022 по 13.02.2025 із зазначенням видів грошового забезпечення та на яких підставах позивач отримував додаткову винагороду у розмірі 30 000 гривень та 100 000 гривень та заяву із проханням виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень. Інформація викладена у листі позивача дає змогу ідентифікувати як звернення, а відтак строк його розгляду становить до 30 календарних днів. Зазначає, що запит позивача від 14.02.2025 не є запитом в розумінні Закону України “Про доступ до публічної інформації», а тому до нього застосовуються загальні строки розгляду передбачені Законом України “Про звернення громадян». Також вказує, що військовою частиною позивачу було надано відповідь на звернення та заяву з обґрунтуванням порядку нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 та 100 000 та на підставі яких нормативно-правових актів та документів здійснюється таке нарахування та виплата у відповідності до чинного законодавства за вих. № 32/1/4/615 від 17.03.2025 на адресу листування, що вказана самим позивачем.
Позивач подав до суду клопотання щодо подання додаткових доказів, пояснень, міркувань відносно відзиву відповідача, що суд оцінює як відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач просить залишити попередні позовні вимоги в силі, а також ініціювати проведення почеркознавчої експертизи. Вказує, що від відповідача отримав лист 19.03.2025 року, від 17.03.2025 року Вих.№ 32/1/4/615 разом із додатком - витяг з розрахунково-платіжних відомостей від 27.02.2025 року Вих.№532/253, де чітко вбачається нібито підпис командира військової частини НОМЕР_1 . Однак підпис командира військової частини НОМЕР_1 здійснений не уповноваженою на те особою. Адже вбачаються розбіжності та не схожість даного підпису (підробка підпису) з дійсними підписами командира військової частини НОМЕР_1 , що містить ознаки кримінального правопорушення за статтею 358 Кримінального Кодексу України, а тому підпис в даному документі підпадає під почеркознавчу експертизу.
Щодо клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 102 КАС України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
Згідно ч. 1 ст. 103 КАС України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Отже, судова експертиза по адміністративній справі - це дослідження експертом, тобто особою, яка володіє спеціальними знаннями необхідними для з'ясування відповідних обставин справи, матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини в адміністративній справі, що перебуває у провадженні суду.
Окрім того, варто відмітити, що відповідно до ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим та має оцінюватись судом разом із іншими доказами. Сторони при цьому не позбавлені можливості доводити перед судом необґрунтованість висновку експерта.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" №4038-XII від 25.02.1994 року, судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Відтак обставини, які можуть бути встановлені в результаті проведення почеркознавчої експертизи під час розгляду справи, не є тими обставинами, які мають значення для розгляду справи відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 102 КАС України.
Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять саме до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Суд зазначає, що предметом позову у даній справі є протиправність дій в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на запит позивача у визначений законом спосіб враховуючи уповноважених на те осіб та у визначений строк. Водночас, вимог щодо протиправності відповіді відповідача від 17.03.2025 року вих.№ 32/1/4/615 у позовній заяві позивачем на заявлялись.
Відповідно обставинами, що входять до предмету доказування, є відповідність вказаних рішень суб'єктів владних повноважень критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, які оцінюються судом на час їх прийняття.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням мети та завдань адміністративного судочинства, а також предмету та підстав позову, суд вважає, що призначення у даній справі почеркознавчої експертизи за відсутності достатніх підстав призведе до порушення розумних строків тривалості судового провадження, що в свою чергу матиме наслідком порушення права на ефективний засіб юридичного захисту.
Окрім того, в зазначеній справі відсутня необхідність залучення особи із необхідними спеціальними знаннями.
Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги предмет та підстави позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи, у зв'язку з чим, у його задоволенні слід відмовити.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 14.02.2025 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом про отримання інформації щодо розміру виплаченої позивачу грошового забезпечення у період з 22.02.2022 по 13.02.2025 із зазначенням видів грошового забезпечення та на яких підставах позивач отримував додаткову винагороду у розмірі 30 000 гривень та 100 000 гривень та заяву із проханням виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень.
26.02.2025 року, позивач отримав лист від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/241 від 21.02.2025 року в якому містилась інформація щодо пункту 2 запиту ОСОБА_1 від 14.02.2025 року за підписом представника військової частини НОМЕР_1 капітана юстиції Віти ЕМГРУНДТ.
17.03.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу було надано відповідь на звернення та заяву з обґрунтуванням порядку нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 та 100 000 та на підставі яких нормативно-правових актів та документів здійснюється таке нарахування та виплата у відповідності до чинного законодавства за вих. № 32/1/4/615 від 17.03.2025
Позивач вважає, що відповідь відповідача на запитувану позивачем інформацію є неправомірною, тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на доступ до публічної інформації є конституційним правом людини, передбаченим і гарантованим ст. 34 Конституції України, яка, у свою чергу, ґрунтується на положеннях ст. 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, ст. 19 Загальної декларації прав людини, статей 18 та 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-ХІІ) визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Згідно із ст. 1 Закону № 2657-ХІІ інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відносини, пов'язані з розглядом запитів до публічної інформації, регулюються Конституцією України, Законом України "Про доступ до публічної інформації", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Отже, Закон України "Про інформацію" містить загальні положення про регулювання відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
У свою чергу порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Згідно з ст. 5 Закон № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації.
Згідно з ст. 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Водночас, в силу вимог пункту 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Відповідно до положень ст. 19 Закону № 2939-VI під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI).
Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відтак, праву позивача звертатись із інформаційними запитами та отримати інформацію кореспондує обов'язок відповідача, який володіє статусом розпорядника публічної інформації, надати достовірну, точну та повну інформацію у встановлені Законом строки.
Статтею 23 Закону № 2939-VI закріплено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації та передбачено, що такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 14.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію, в якому висловив прохання надати інформацію: 1. Про розмір виплаченого грошового забезпечення в період з 22.02.2022 року по 13.02.2025 рік із зазначенням видів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, включаючи щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) за виконання відповідних заходів відповідно до Наказу МОУ 260 від 07 червня 2018 року, та Постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 р.; 2. На яких підставах (нормативно-правові акти, накази, розпорядження - вказати перелік усіх документів) позивач отримував зазначену виплату - щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) за виконання відповідних заходів згідно Наказу МОУ 260 від 07 червня 2018 року, та Постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 р.
Водночас, листом від 21.02.2025 року, відповідач надав інформацію щодо пункту 2 запиту ОСОБА_1 від 14.02.2025 року, а листом від 17.03.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу було надано відповідь на звернення та заяву з обґрунтуванням порядку нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 та 100 000 та на підставі яких нормативно-правових актів та документів здійснюється таке нарахування та виплата за вих. № 32/1/4/615 від 17.03.2025.
Надаючи оцінку правомірності відповіді відповідача у наданні запитуваної позивачем інформації, суд зазначає, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. При цьому, розпорядник інформації має право відмовити в наданні інформації за сукупності двох умов-розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Разом з тим, в п. 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).
Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.
Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary" (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Отже, запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститися, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/27593/21.
Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача з приводу того, що для підготовки відповіді на порушені у запиті позивача питання, Військова частина НОМЕР_1 повинна обробити та узагальнити інформацію з використанням конкретних параметрів, а саме: класифікаційні характеристики, функціональність, організаційний рівень, визначення розмірів складових грошового забезпечення у середньому значенні.
При цьому, підлягає врахуванню той факт, що позивач просив надати інформацію про розмір виплаченого грошового забезпечення в період з 22.02.2022 року по 13.02.2025 рік із зазначенням видів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, включаючи щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) за виконання відповідних заходів відповідно до Наказу МОУ 260 від 07 червня 2018 року, та Постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 р., що додатково свідчить про те, що для надання такої інформації потрібно провести відповідні математичні підрахунки.
Отже, запитувана позивачем інформація про розмір виплаченого грошового забезпечення в період з 22.02.2022 року по 13.02.2025 рік із зазначенням видів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, включаючи щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) за виконання відповідних заходів відповідно до Наказу МОУ 260 від 07 червня 2018 року, та Постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 р., потребує її створення, що суперечить визначальній ознаці публічної інформації, як такої, що є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що запит позивача від 14.02.2025 не є запитом в розумінні Закону України “Про доступ до публічної інформації», а тому до нього застосовуються загальні строки розгляду передбачені Законом України “Про звернення громадян».
Суд також вважає необґрунтованими доводи позивача з приводу того, що відповідачем надано відповідь на запит з порушенням строків, адже відповідно до ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як встановлено судом, запит позивача датовано - 14.02.2024, у свою чергу, відповідь на запит надано 17.03.2025 року. Враховуючи те, що 15.03.2025 та 16.03.2025 є вихідними днями, то відповідь на запит надана в межах строку, визначеного ст. 20 Закону "Про звернення громадян" (в межах місяця).
Водночас, суд враховує, що лист від 21.02.2025 року за №532/241 на запит позивача від 14.02.2025 року оформлений за підписом представника військової частини НОМЕР_1 капітана юстиції Віти ЕМГРУНДТ.
Відповідно до статті 15 Закону "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Відтак, суд враховує, що відповідь за результатами розгляду запиту позивача повинна містити підпис керівника або особи, яка виконує його обов'язки, в данному випадку командира військової частини НОМЕР_1 або тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 .
Як наслідок, суд дійшов висновку про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 14.02.2025 року у визначений законом спосіб враховуючи уповноважених на те осіб.
Водночас суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача повторно надавати відповідь на вищевказаний запит, оскільки, з матеріалів справи судом встановлено, що 17.03.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь за вих. № 32/1/4/615 від 17.03.2025 на звернення та заяву позивача з обґрунтуванням порядку нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 та 100 000, а також інформації на підставі яких нормативно-правових актів та документів здійснюється відповідне нарахування та виплата у відповідності до чинного законодавства за підписом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , тобто уповноваженої на те особи.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача прийняти міри щодо особи яка надала відповідь та підписала лист від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/241 від 21.02.2025 року та провести перевірку на відповідність займаній посаді відносно особи, та компетентність яка надала відповідь та підписала лист від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/241 від 21.02.2025 року, а також направити на атестаційну комісію, суд зазначає, що вищенаведе не нележить до повноваження суду, відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання виплати моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, моральна шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин (тобто бути похідною).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
Суд зазначає, що поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2023 року у справі № 300/64/19 вказав, що саме лише визнання судом протиправними дій, рішення чи бездіяльності відповідного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між його діями/рішеннями та заподіяною моральною шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння цієї шкоди, між протиправністю дій/рішень та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним їх наслідком.
Для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, доведенню підлягає, що протиправні дії/рішення чи бездіяльність заподіювача є причиною, а негативні наслідки, які виникли у потерпілої особи - безумовним їх наслідком.
Причинно-наслідковий зв'язок між рішеннями/діями відповідних органів та заподіянням моральної шкоди полягає в тому, що ця шкода є наслідком саме протиправності таких дій/рішень чи бездіяльності, а не якихось інших обставин, тобто перебувати у взаємозв'язку із предметом позову.
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Проте позивач будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров'я тощо, до матеріалів позовної заяви не додав, як і не надав ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив, визначаючи спірну суму завданої, за його твердженням, відповідачем, моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.
Така ж позиція зазначена у вказаній постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 420/2489/20.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з викладених вище підстав.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з частини 1 та частини 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 14.02.2025 року у визначений законом спосіб та враховуючи уповноважених на те осіб.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 (с. Лісогірка, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 32053 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя П.І. Салюк