справа № 631/1844/24
провадження № 2/631/347/25
08 квітня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Семенко А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВС № 1323732 від 27 листопада 2024 року діє адвокат Колошкін Павло Ігорович, звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02 червня 2007 року Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 5.
В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що 02 червня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, про що складено актовий запис за № 5. Від шлюбу у сторін народилось двоє дітей: донька - ОСОБА_5 , 2006 року народження, та син - ОСОБА_6 , 2014 року народження. Як вказав представник позивача, підставою для розірвання шлюбу послужили ті обставини, що кожний із сторін має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. У зв'язку з цим шлюбні стосунки у сторін фактично припинені, шлюб існує лише формально, оскільки особисті відносини між подружжям уже тривалий час мають негативний характер, відсутнє нормальне спілкування. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливим й суперечить інтересам позивача та інтересам спільних дітей. За твердженням представника позивача, надання строку на примирення не виправить стан шлюбних відносин, оскільки вказані обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення не принесли жодних результатів.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 05 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу судом не вживалось.
Позивач, ОСОБА_3 , у судове засідання, призначене на 08 квітня 2025 року, не з'явилась, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала, однак скористалась правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника - адвоката Колошкіна Павла Ігоровича.
Представник позивача - адвокат Колошкін Павло Ігорович у судове засідання також не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.
Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, адвокат Колошкін Павло Ігорович звернувся на електронну адресу суду з письмовою заявою, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-288/25-вх. від 05 березня 2025 року, відповідно до якої вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, розгляд справи проводити за відсутності позивача та її представника.
Крім того, представник позивача - адвокат Колошкін Павло Ігорович засобами поштового зв'язку направив на адресу суду заяву, що була зареєстрована за вхідним № 8817/24-вх. від 18 грудня 2024 року, відповідно до якої посилаючись на приписи частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, просив вирішити питання відшкодування судових витрат позивачу, а саме стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 гривень 00 копійок, надавши докази понесення ОСОБА_4 відповідних витрат.
Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання теж не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно та належним чином у відповідності до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.
Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач звернувся на адресу суду з письмовою заявою, що була зареєстрована за вхідним № 1903/25-вх. від 08 квітня 2025 року, відповідно до якої вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу визнає в повному обсязі, просить їх задовольнити. Щодо заявленої вимоги сторони позивача про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 гривень 00 копійок заперечував, просив суд зменшити розмір судових витрат до 1211 гривень 00 копійок. Також відповідач просив розгляд справи провести за його відсутності.
Окрім цього, 13 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернувся на адресу суду з клопотанням, що було зареєстроване за вхідним № 833/25-вх., відповідно до якого просив зменшити заявлений стороною позивача розмір судових витрат на професійну правничу допомогу з 9000 гривень 00 копійок до суми сплаченого судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок, посилаючись на відсутність доказів понесення позивачем витрат у заявленому розмірі.
З приводу неявки учасників процесу у судове засідання слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Приписами частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України урегульовано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У частині 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Про наявність такого клопотання у сторони позивача та відповідача свідчать відповідні заяви, що долучені до матеріалів справи.
В даному випадку суд також бере до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц, в яких зазначено, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що сторони будучи завчасно належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, не з'явились у судове засідання, звернулись до суду з клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов'язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши доводи, що наведені у позовній заяві та інших заявах сторін по суті спору, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
У частині 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Як убачається із матеріалів справи, 02 червня 2007 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, про що Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області в Книзі реєстрації шлюбів 02 червня 2007 року зроблено відповідний актовий запис за № 5 та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка зазначено як « ОСОБА_8 », дружини - « ОСОБА_8 ».
Подружжя має двоє дітей: повнолітню - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 27 червня 2019 року Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, а також неповнолітнього - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 26 травня 2014 року Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області.
Батьками в зазначених свідоцтвах про народження вказано громадян України: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .
Із наданих сторонами заяв та змісту позову, судом не встановлено наявності у подружжя на утриманні спільних дітей віком до одного року, а також те, що позивач вагітна.
Судом було встановлено, що подружжя сімейно-шлюбні відносини не підтримують, спільного господарства не ведуть, кожен живе самостійним життям. На поступки примирення сторони не згодні. Представник позивача надав суду заяву, відповідно до якої вказав, що ОСОБА_3 наполягає на задоволенні позовних вимог про розірванні шлюбу. Відповідач по справі відповідно до поданої заяви не заперечував проти розірвання шлюбу з позивачем.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Крім того, відповідно до статті 17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно статті 5 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколу першого та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод декларує, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до положень статті 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Також через призму, зокрема, статтей 5 та 8 вказаного міжнародного договору безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Валліанатос та інші проти Греції» (заяви № 29381/09 та № 32684/09) передбачено: «суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Крім того, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини від 12 червня 2014 року у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) встановлено: «що стосується права на приватне та сімейне життя, суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в пункті «с» частини 1 статті 16 Конвенції «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», а саме: забезпечення на основі рівності чоловіків і жінок однакових прав та обов'язків під час шлюбу і після його розірвання.
При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде протирічити інтересам чоловіка та дружини.
Таким чином, можливість припинення браку на підставі волевиявлення кожного з подружжя являється проявом принципу свободи браку і рівності подружжя. Оскільки вступ до браку здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути змушений до збереження подружніх стосунків, якщо їх основи втрачені.
Прийшовши до такого висновку також суд бере до уваги приписи статті 56 Сімейного кодексу України, які встановлюють, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 1 статті 104 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України (частина 3 статті 105 Сімейного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
При розгляді справи про розірвання шлюбу суд, відповідно до положень статті 112 Сімейного кодексу України, з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При цьому, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 Сімейного кодексу України).
За змістом указаної норми права заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України та небажання сторін відновити сімейні відносини, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року, який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 7 Закону України № 3460-IX від 09 листопада 2023 року «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3028 гривень 00 копійок.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок, що квитанцією ІD 1272-8055-4672-5726 від 27 листопада 2024 року, виданої АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ТАКСОМБАНК».
Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з чим необхідно стягнути на її користь з ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Щодо заявленої вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, яка визначає, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Офіційне тлумачення права на професійну правничу допомогу надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Приписами статті 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України).
У частині 4 статті 62 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Як вже зазначалось, згідно з частиною 1 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).
За положеннями пункту 4 статті 1, частин 3 та 5 статті Закону України від 05 липня 1012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 Цивільного процесуального кодексу України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Як вже зазначалось, порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до положень статей 134, 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Положеннями частини 1 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин 1 - 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
В силу частин 2, 3 та 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постановах Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі № 522/564/21 (провадження № 61-2623св23), від 25 червня 2024 року у справі № 203/121/20 (провадження № 61-2373св23), від 25 червня 2024 року у справі № 713/1116/22 (провадження № 61-5558св23).
На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
З наданих суду документів вбачається, що представником позивача є Колошкін Павло Ігорович, який відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ЛВ № 002013), виданого 25 вересня 2020 року Головою Ради адвокатів Львівської області є адвокатом і діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВС № 1323732 від 27 листопада 2024 року та відповідно до договору № 24/11/22/60 про надання правової допомоги від 22 листопада 2024 року й додаткової угоди № 1 до договору № 24/11/22/60 про надання правової допомоги від 22 листопада 2024 року.
Згідно умов договору № 24/11/22/60 про надання правової допомоги, укладеного 22 листопада 2024 року між адвокатом Колошкіним Павлом Ігоровичем (надалі - Адвокат) та ОСОБА_4 (надалі - Клієнт), остання доручила, а Адвокат взяв на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту з наступних питань: представництво інтересів клієнта в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, органах досудового розслідування, органах прокуратури, інших державних та недержавних органах, установах, організаціях з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів клієнта; підготовка та подання необхідних процесуальних документів (пункт 1.1 Договору).
У пункті 2.1 Договору визначено, що адвокат має право, зокрема, пред'явлення позову, заяв, їх підписання, а також подання та підписання відзиву, заперечень на позов; повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання повністю або частково позову, зміни підстав або предмета позову; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення, укладати мирову угоду, оскарження рішення, постанови державних органів та органів досудового розслідування та прокуратури, рішення суду, ухвали, постанови місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, місцевих і апеляційних господарських та адміністративних судів, пред'являти від імені Клієнта всі необхідні документи, заяви, пояснення, пред'являти виконавчі документи до стягнення, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими законодавством України.
Відповідно пункту 2.3 Договору на підтвердження факту надання Адвокатом Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється Клієнту.
22 листопада 2024 року між адвокатом Колошкіним Павлом Ігоровичем та ОСОБА_4 була укладена Додаткова угода № 1 до договору № 24/11/22/60 про надання правової допомоги від 22 листопада 2024 року, яка визначає порядок та розмір гонорару Адвоката за надання правової допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбі.
У пункті 2 Додаткової угоди сторони дійшли згоди, що вартість послуг Адвоката становить: юридичні консультації, ознайомлення з наданими документами - вартість 2000 гривні 00 копійок, підготовка процесуальних документів (позовної заяви, відзиву, клопотань та інше) - вартість 4000 гривень 00 копійок; аналіз судової практики - вартість 3000 гривень 00 копійок.
Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди, сторони погодили, що розмір гонорару Адвоката визначається виходячи з вартості послуг Адвоката, визначеної в пункті 2 Додаткової угоди.
На підтвердження виконаних робіт щодо надання правової допомоги суду надано Акт наданих послуг, складений 22 листопада 2024 року та підписаний ОСОБА_4 й адвокатом Колошкіним Павлом Ігоровичем, відповідно до якого адвокатом було надано клієнту наступні види правничої допомоги, а саме: юридичні консультації, ознайомлення з наданими документами (1 година) - вартість 2000 гривні 00 копійок; підготовка процесуальних документів (позовної заяви, відзиву, клопотань та інше) (1 година) - вартість 4000 гривень 00 копійок; аналіз судової практики (1 година) - вартість 3000 гривень 00 копійок.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач, ОСОБА_2 , не погоджується з зазначеною сумою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу мотивуючи тим, що на підтвердження розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 гривень 00 копійок представником позивача було надано: копію договору № 24/11/22/60 про надання правової допомоги від 22 листопада 2024 року, копію додаткової угоди № 1 до договору № 24/11/22/60 про надання правової допомоги від 22 листопада 2024 року та копію акту надання послуг від 22 листопада 2024 року, проте не було додано жодних квитанцій про підтвердження оплати наданої правової допомоги. Крім того, відповідач наголосив, що згідно статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з урахуванням складності справи, виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. З огляду на викладене просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до розміру 1211 гривень 20 копійок.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, беручи до уваги заперечення відповідача щодо заявленої суми судових витрат, суд визнає їх слушними та зазначає, що виходячи із предмету позову, категорія справ про розірвання шлюбу є справою невеликої складності, з усталеною практикою розгляду аналогічних справ, а отже перевіряючи опис виконаних робіт наданий представником позивача з матеріалами справи, вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи. Так, складення позовної заяви не потребувало додаткового правового аналізу та вивчення судової практики, яка є усталеної, з боку адвоката та формування правової позиції. Крім того, представник позивача - адвокат Колошкін П. І. особистої участі у судових засіданнях не приймав, будь-яких клопотань, що підлягали вирішенню під час судового розгляду справи, не заявляв; сама позовна заява складається з 3 сторінок.
Однак, беручі до уваги, що рішенням суду позов задоволено, чим захищено порушене право позивача, що дає суду зазначити про здійснення адвокатом належного захисту порушеного права позивача в суді, але враховуючи недотримання співмірності затрат на правничу допомогу з ціною позову та обсягом виконаних робіт, суд вважає за необхідно зменшити розмір стягнень витрат на правничу допомогу з відповідача до суми 3000 гривень 00 копійок, яка відповідає розумному розміру.
При визначенні в даному випадку суми відшкодування суд виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує й Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що, як вже зазначалось вище, йдеться у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (пункт 131).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначив, що суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Крім того, Верховний Суд неодноразово в своїх постановах зазначав, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, може бути зменшений, зважаючи зокрема на складність справи та витрачений адвокатом час.
Неспівмірність суми гонорару визначається з критерію складності справи, ціни позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, дотримуючись принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд доходить висновку, що заяву представника позивача, ОСОБА_1 , - адвоката Колошкіна Павла Ігоровича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід задовольнити частково, зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень 00 копійок.
На підставі викладеного, керуючись статтями 26, 51 Конституції України, статтями 3, 15, 24, 56, частиною 1 статті 104, статтями 110 - 112, 115 Сімейного кодексу України, а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 58, 60, 62, 76 - 81, частиною 6 статті 82, статтями 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, 496, 497 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 02 червня 2007 року Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 5 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В порядку виконання рішення, що набрало законної сили, його копію надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ..
Суддя Т. М. Трояновська