Справа № 640/28945/20
08 квітня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про скасування постанов,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ), в якому просить скасувати:
постанову про стягнення виконавчого збору від 15.09.2020 ВП №33591578,
постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.09.2020 ВП №63044847,
постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно від 16.09.2020 ВП № 63044847,
постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника від 16.09.2020 ВП № 63044847,
постанову про стягнення виконавчого збору від 26.10.2020 ВП №33988748,
постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.11.2020 ВП №63495773.
В обґрунтування позову вказує, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2011 у справі № 2-3545/11 за позовом Публічного акціонерного товариства “Марфін Банк» (далі - ПАТ “Марфін Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором №00524/RK від 29.07.2008 в розмірі 1 655 406,98 грн.
03.02.2012 Святошинським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №2-3545/11 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно суми боргу на користь ПАТ “Марфін Банк» у розмірі 1 655 406,98 грн.
Також рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2011 у справі № 2-3541/11 за позовом ПАТ “Марфін Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 674 834,41 грн.
08.02.2012 Святошинським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №2-3541/11 про стягнення солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми боргу на користь ПАТ “Марфін Банк» у розмірі 1 674 834,41 грн.
На підставі вказаних виконавчих листів державним виконавцем було відкрито виконавчі провадження №33591578 та №33988748 відповідно, в рамках яких постановами державного виконавця від 15.09.2020 та 26.10.2020 виконавчі листи було повернуто стягувачу без виконання.
15.09.2020 відповідачем винесено постанову ВП № 33591578 про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору у розмірі 165 540,69 грн на виконання виконавчого листа №2-3545/11 від 08.02.2012. Постановою ВП №63044847 від 16.09.2020 відповідачем відкрито виконавче провадження з виконання постанови ВП № 33591578 від 15.09.2020 про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору у розмірі 165 540,69 грн. Постановою головного державного виконавця від 16.09.2020 ВП №63044847 на все рухоме та нерухоме майно накладено арешт у межах суми звернення стягнення в розмірі 165 540,69 грн та постановою ВП №63044847 від 16.09.2020 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
26.10.2020 відповідачем винесено постанову ВП № 33988748 про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору у розмірі 167 665,44 грн на виконання виконавчого листа № 2-3541/11 від 08.02.2012. Постановою ВП № 63495773 від 04.11.2020 відповідачем відкрито виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору в розмірі 167665,44 грн.
Позивач з вказаними постановами державного виконавця про стягнення виконавчого збору не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що рішення Святошинського районного суду міста Києва, на підставі яких було видано виконавчі листи та відкрито виконавчі провадження №33591578 та №33988748, виконані боржниками у добровільному порядку, в рамках виконавчого провадження не відбулось реального стягнення суми боргу за виконавчим листом, а тому стягнення виконавчого збору є протиправним. Окрім цього, вважає, що постанови про накладення арешту на майно та грошові кошти ВП №63044847 від 16.09.2020; ВП №63044847 від 16.09.2020 мають бути також скасовані як незаконні. У зв'язку з такими обставинами звернувся до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, позову не визнав. Зазначив, що на виконанні у відділі перебувало два виконавчих провадження, а саме: № 33591578 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3545/11 від 03.02.2012, виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу у розмірі 1 655 406,98 грн солідарно; № 33988748 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3541/11 від 08.02.2012, виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу у розмірі 167 665,44 грн солідарно.
У зв'язку із надходженням заяв стягувана про повернення вищевказаних виконавчих документів без подальшого виконання 15.09.2020 (ВП 33591578) та 26.10.2020 (ВП 33988748) державним виконавцем винесено постанови про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат на проведення виконавчих дій та, керуючись пунктом першим частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», постанови про повернення виконавчих документів стягувану.
В подальшому постанову про стягнення виконавчого збору № 33988748 від 26.10.2020 передано до виконання у межах ВП № 63495773, а постанову про стягнення виконавчого збору № 33591578 від 15.09.2020 передано до виконання у межах ВП № 63044847.
Відповідач наполягає, що на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору № 33988748 від 26.10.2020 та постанови про стягнення виконавчого збору № 33591578 від 15.09.2020 діяла редакція Закону України «Про виконавче провадження» від 31.08.2018, у якій внесено зміни до статті 27, пункт 2 якої викладено у наступній формі: Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Зазначає, що з даної редакції закону, законодавцем було виключено поняття про стягнення виконавчого збору лише у випадку фактичного стягнення з боржника коштів згідно виконавчого листа, тому доводи позивача про те, що виконавчий збір стягується лише у випадку фактичного стягнення коштів з боржника суперечать нормам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 31.08.2018). Просить відмовити у позові (а.с.59-61).
У відповіді на відзив позивач не погоджується з аргументами відповідача та зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
З огляду на те, що обидва виконавчих листи №2-3541/11 від 03.02.2012 та №2-3545/11 від 08.02.2012 в період з лютого 2012 року по січень 2020 року та відповідно вересень 2020 року виконані не були, реального стягнення грошових коштів за цими двома виконавчими провадженнями державним виконавцем не здійснено, тому позивач переконаний, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виконавчих зборів в розмірі 20 відсотків відповідно до стягнутих рішеннями судів сум, оскільки таке стягнення є безпідставне та незаконне (а.с.66-68).
В доповненні до позовної заяви позивачем зазначено, що з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.
Позивач переконаний, що відповідачем не доведено, що він проводив будь-які виконавчі дії щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувана присуджених сум за виконавчими листами, а наявність лише самих постанов у матеріалах виконавчого провадження не свідчить про вчинення відповідачем реальних виконавчих дій, направлених на примусове виконання рішення суду. Більше того саме боржники (в даному випадку боржник ОСОБА_1 ) добровільно та самостійно виконали зобов'язання за судовим рішенням та станом на 31.08.2020 встановили відсутність боргу як такого. Таким чином, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваних постановах (а.с.76-84).
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На підставі пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Тернопільському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/28945/20 за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_2 про скасування постанов, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) учасників справи, розгляд справи розпочато спочатку.
Після прийняття новим складом суду до провадження цієї справи учасники справи не направили додаткових пояснень до суду, жодних заяв чи клопотань також не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, виконавчі провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2011 у справі № 2-3545/11 за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 (поручитель), стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №00524/RК від 29.07.2008, а саме 201 494, 47 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21.03.2011 становить 1 601 417,59 грн - кредитну заборгованість та заборгованість по відсоткам, 52 269,39 грн - заборгованість по пені та штрафу, на загальну суму по договору 1 653 686,98 грн, судові витрати по справі в сумі 1 820,00 грн, а всього 1 655 406,98 грн (а.с.9-10).
На примусове виконання вказаного рішення Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2-3545/11 від 03.02.2012 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно боргу у сумі 1 655 406,98 грн (а.с.11). 25.07.2012 державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №33591578. Зазначена постанова винесена на підставі Закону України "Про виконавче провадження". Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2026 у ВП №33591578 надано боржнику самостійно виконати рішення з моменту винесення постанови в семиденний термін (а.с.18).
Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2012 ВП №33591578, державним виконавцем вживалися заходи щодо виконання виконавчого листа та в матеріалах виконавчого провадження містяться такі постанови державного виконавця про вчинені ним виконавчі дії, а саме: 15.10.2012 винесено постанову про розшук майна боржника, 11.01.2013 винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, 09.01.2020 винесено постанову про передачу виконавчого документа/провадження, 09.01.2020 винесено постанову про прийняття до виконання ВП.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2011 у справі № 2-3541/11 за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 674 834,41 грн кредитної заборгованості, судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн. Всього 1 676 654,41 грн (а.с.13-15).
На примусове виконання вказаного рішення Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-3541/11 від 08.02.2012 про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно суми боргу у розмірі 1 674 834,41 грн (а.с.16). 22.08.2012 державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №33988748. Зазначена постанова винесена на підставі Закону України "Про виконавче провадження". Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.08.2012 у ВП №33988748 надано боржнику самостійно виконати рішення з моменту винесення постанови в семиденний термін (а.с.19).
Згідно з даними АСВП після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.08.2012 у ВП №33988748, державним виконавцем вживалися заходи щодо виконання виконавчого листа та в матеріалах виконавчого провадження містяться такі постанови державного виконавця про вчинені ним виконавчі дії, а саме: 11.01.2013 винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, 24.01.2017 винесено постанову про арешт майна боржника, 24.01.2017 винесено постанову про розшук майна боржника, 15.08.2017 винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, 18.10.2017 винесено постанову про припинення розшуку майна боржника, 18.10.2017 винесено постанову про арешт майна боржник, 18.10.2017 винесено постанову про скасування документу, 18.10.2017 винесено постанову про арешт майна боржника, 17.12.2019 винесено постанову про арешт коштів боржника, 09.01.2020 винесено постанову про передачу виконавчого документа/провадження, 09.01.2020 винесено постанову про прийняття до виконання ВП.
Відповідно до відомостей довідки № 00524/RK від 31.08.2020 та довідки №0130 від 09.07.2020, виданих стягувачем ПАТ «МТБ БАНК» (ПАТ «МАРФІН БАНК» змінив найменування на ПАТ «МТБ БАНК»), зобов'язання по кредитних договорах №00524/RK від 29.07.2008 та №00525/RK від 06.08.2008 боржниками ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) виконано у повному обсязі (а.с.69-70).
У зв'язку із надходженням до державного виконавця Відділу заяв стягувача про повернення вищевказаних виконавчих документів, державним виконавцем винесено постанови від 15.09.2020 (ВП 33591578) та від 26.10.2020 (ВП 33988748) про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат на проведення виконавчих дій та постанови про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту першого частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.17, 22, 29).
В подальшому постанову про стягнення виконавчого збору № 33591578 від 15.09.2020 передано до виконання, державним виконавцем 16.09.2020 відкрито виконавче провадження № 63044847 про її примусове виконання, а постанову про стягнення виконавчого збору № 33988748 від 26.10.2020 передано до виконання і така виконується відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.11.2020 № 63495773 (а.с.23, 30).
В межах виконавчого провадження №63044847 державним виконавцем також були винесені дві постанови від 16.09.2020 про арешт майна боржника та арешт грошових коштів на рахунках боржника (а.с.24-25).
На момент винесення рішення у цій справі згідно з даними АСВП 27.12.2022 у виконавчих провадженнях №63044847 та №63495773 винесено постанови про повернення виконавчого документа у зв'язку з відсутністю у боржника майна на підставі пункту другого частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до положень частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Пунктом 7 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII також передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За приписами частин першої, другої статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
У подальшому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018, який набрав чинності 28.08.2018, у частині другій статті 27 Закону №1404-VIII слова “фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами “підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Отже, після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
Водночас слід вказати, що на момент відкриття виконавчих проваджень №33591578 та №33988748 був чинним Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; чинний на дату відкриття виконавчого провадження).
Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
За приписами частин першої, третьої статті 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні (частина 3 статті 28 Закону № 606-XIV).
Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №33591578 та №33988748, яке відкрито на час дії Закону № 606-XIV.
При цьому, спірні постанови від 15.09.2020 ВП №33591578 та від 26.10.2020 ВП №33988748 винесено у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу за його заявою відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Суд зазначає, що в аспекті спірних у цій справі правовідносин, Верховний Суд вже надав відповідь на питання щодо визначення порядку і суми стягнення виконавчого збору, за обставин, коли виконавче провадження було розпочате під час дії Закону № 606-XIV, а наступні дії державного виконавця вже відбувались в період дії Закону № 1404-VIII.
Так, у постанові від 22.01.2025 у справі № 580/11774/23 Верховний Суд вказав, що враховуючи «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, приписи попереднього Закону № 606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
З аналізу наведених правових норм Закону № 1404-VІІІ, що регулює питання виконавчого збору, висновується, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.
У першому випадку, зміст положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII свідчить, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
В іншому випадку, таке питання вирішується в порядку встановленому частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.
Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, зокрема, постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. До того ж, постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 580/1328/19, від 01.04.2020 у справі № 802/848/18-а, від 30.06.2020 у справі № 823/1824/17, від 27.04.2023 у справі № 640/26475/21.
Отже враховуючи, що у справі № 580/11774/23, що розглядалась Верховним Судом виконавче провадження було відкрито у період дії положень Закону № 606-XIV, Суд констатував, що при вирішенні питання про розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника за такою постановою, враховуючи, що виконавче провадження було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV, то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час). Ці положення, зміст яких вказано вище, передбачають, з-поміж іншого, стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
При цьому, вказані 10 відсотків вираховуються саме від суми, зазначеної у виконавчому документі, а не від суми, яка не стягнута станом на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 400/6302/23.
Повертаючись до обставин даної справи, що розглядається, слід вказати, що державний виконавець 15.09.2020 та 26.10.2020 виніс постанови про повернення виконавчого документу стягувачу з підстав пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Цього ж дня, після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем прийнято спірні постанови про стягнення виконавчого збору, що відповідає зазначеному вище.
На момент відкриття виконавчого провадження (25.07.2012 та 22.08.2012), як і на момент винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (15.09.2020 та 26.10.2020), законодавцем було передбачено обов'язок державного виконавця стягнути виконавчий збір відповідно до суми, що підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. В даному випадку становище боржника не було змінено у зв'язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, а залишалось однаковим.
Суд враховує, що порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом (частина п'ята статті 13 Закону №1404-VIII).
Не винесення державним виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору після закінчення семиденного строку на добровільне виконання за Законом №606-XIV зумовило необхідність прийняття таких постанов в 2020 році за Законом №1404-VIII (у редакції, чинній на момент вчинення такої дії).
Отже, зважаючи на те, що виконавче провадження було відкрито за правилами, передбаченими Законом №606-XIV (чинним на дату винесення постанов від 25.07.2012 та 22.08.2012), то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями статті 28 Закону №606-XIV (чинного на той час).
Тому державний виконавець, визначаючи розмір виконавчого розбору, що підлягає стягненню з позивача, та приймаючи спірну постанову діяв у спосіб та на підставі законодавства, а також в межах своїх повноважень.
Також судом встановлено, що в межах цих виконавчих проваджень №33591578 та №33988748 державний виконавець вживав заходи щодо забезпечення виконання вказаних виконавчих документів, про що свідчать відомостями АСВП про прийняття постанов про арешт майна боржника, про розшук майна боржника, про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, які передбачають, у свою чергу, надсилання запитів в органи реєстрації майнового стану та контролюючі органи для з'ясування майнового стану боржника та виявлення майна тощо.
Суд вважає безпідставним твердження позивача про відсутність підстав для стягнення з нього виконавчого збору у зв'язку з тим, що фактичного стягнення за виконавчими документами здійснено не було, адже за наведеного правового регулювання, сума виконавчого збору не залежить від вчинення державним виконавцем виконавчих дій, а стягується у розмірі 10 відсотків від загальної суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.
Крім того посилання позивача на висновки, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18 є недоречними, оскільки такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем.
Висновки у згаданій справі №2540/3203/18 сформовано за іншого правового регулювання, зокрема з аналізу положень статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції до змін, внесених до неї Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, яка передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Водночас, як вже зазначалось судом вище, у даних спірних правовідносинах як станом на момент відкриття виконавчих проваджень №33591578 та №33988748, так і станом на момент винесення спірних постанов про стягнення виконавчого збору, норми законодавства про виконавче провадження містили фактично схожі вимоги до розміру виконавчого збору, та визначали його в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Також, як наголошено Верховним Судом у постанові від 01.08.2024 у справі №640/11506/21, стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця наявний обов'язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми стягнення за виконавчим документом.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що державним виконавцем прийнято оскаржувані постанови з дотриманням вимог Закону №1404-VІІІ, адже стягнення виконавчого збору є одним із обов'язкових заходів, які належить вчинити державному виконавцю у рамках виконавчого провадження.
Також суд вважає безпідставним доводи позивача, що у спірному випадку матиме місце подвійне стягнення виконавчого збору у розмірі 20 відсотків з нього і поручителя ОСОБА_2 , бо це є лише припущення сторони. Жодних доказів стягнення виконавчого збору у межах інших виконавчих проваджень, де боржником виступав би ОСОБА_2 (як поручитель) по тих самих вимогах банку про стягнення коштів, суду не надано.
Оскільки оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору є правомірними, а підстави позову стосовно інших постанов (про відкриття виконавчого провадження по виконанню постанови про стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно, накладення арешту на грошові кошти) ґрунтувалися виключно на протиправності постанов про стягнення виконавчого збору, то підстави для скасування постанов, що виносилися державним виконавцем в межах виконання постанов про стягнення виконавчого збору, відсутні.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач довів правомірність оскаржуваних постанов, а суд надав правову оцінку тим обставинам, які вказані позивачем як підстави позову.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 243-246, 271, 272, 287 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вулиця Гната Юри, 9, м. Київ, 03148, код ЄДРПОУ 34999049), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про скасування постанов відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.
Повний текст рішення складено та підписано 08 квітня 2025 року.
Суддя Чепенюк О.В.