08 квітня 2025 р. № 400/12407/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , про звільнення його з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 .
Ухвалою від 04.03.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що проходить військову службу по мобілізації та подав 02.12.2024 року рапорт на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Відповідач відмовив в задоволені рапорту зазначивши , що ОСОБА_1 не подав жодних документів якими би підтверджувалось що його батько ОСОБА_2 є інвалідом І чи ІІ групи, а також відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров'я . Позивач стверджує, що оскільки його батько визнаний особою, яка потребує постійного догляду, він має право на звільнення з військової служби, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у відзиві просить у задоволенні позову відмовити та зазначає, що Разом з рапортом від 02.12.2024 за вх. №3475/1/36, або іншим способом, Позивач ОСОБА_1 не подав жодних документів якими би підтверджувалось що його батько ОСОБА_2 є інвалідом І чи ІІ групи, а також відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров'я. Таким чином, згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий і військову службу» наявність такої сімейної обставини як необхідність здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком не є підставою для звільнення під час дії воєнного стану. За результатами розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 та доданих до нього документів, їх опрацювання усіма відповідальними посадовими особами частини, командуванням військової частини НОМЕР_1 не було встановлено наявність у солдата ОСОБА_1 сімейних обставин, які є підставами для звільнення під час дії воєнного стану згідно вимог пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий і військову службу», а тому порушене у рапорті клопотання не погоджено. Прийняте рішення оформлено у вигляді резолюції командира частини на рапорті від 02.12.2025 за вх. №3475/1/36 з наступним змістом: «НЕ ПОГОДЖЕНО. Для скерування подання на звільнення за вказаними в рапорті підставами, військовослужбовцю необхідно подати документи визначені п.п. 26 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170. Командир військової частини НОМЕР_1 , підполковник, підпис, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач 15.06.2022 року призваний на військову службу під час мобілізації другим відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 та згідно поіменного списку направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .
02.12.2024 року подав рапорт на звільнення з військової служби (вхідний реєстраційний № 3475/1/36 від 02.12.2024 року) на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
На підтвердження підстав для звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» позивач подав: До рапорту копії наступних документів:
- копія паспорта ОСОБА_1 ;
- копія ідентифікаційного кода ОСОБА_1 ;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копія паспорту ОСОБА_2 ;
- копія ідентифікаційного кода ОСОБА_2 ;
- копія висновку № 38 від 02.04.2024 року за формою № 080-4/о згідно наказу МОЗ України № 407 від 09.03.2021 року стосовно свого батька ОСОБА_2 ;
- копія акту проведення обстеження сім'ї № 8 від 24.04.2024 року.
За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 та доданих до нього документів, порушене у рапорті клопотання не погоджено.
Прийняте рішення оформлено у вигляді резолюції командира частини на рапорті від 02.12.2025 за вх. №3475/1/36 з наступним змістом: «НЕ ПОГОДЖЕНО. Для скерування подання на звільнення за вказаними в рапорті підставами, військовослужбовцю необхідно подати документи визначені п.п. 26 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170. Командир військової частини НОМЕР_1 , підполковник, підпис, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Позивач не погоджується з рішенням відповідача та звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийняття оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно п. 6 ст. 2 Закону № 2232 розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232.
Відповідно до абз. 4, 8 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Судом встановлено, що підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 стали доводи відповідача, що позивачем до ОСОБА_1 не подав жодних документів якими би підтверджувалось що його батько ОСОБА_2 є інвалідом І чи ІІ групи, а також відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд звертає увагу, що визначення терміну «медичний висновок» наведене у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 року № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Суб'єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, відповідно до п. 19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Щодо повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то суд враховує наступне.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пп. 1 п. 11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказу Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 року № 189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я утворюються ЛКК (п. 1 розділу III).
Згідно з п. 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 року № 407 "»Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з п.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 року за № 661/20974.
Повноваження ЛКК визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 року № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». В цій Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (п.1).
Суд зазначає, що дійсно є недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання яким документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду та який орган має видавати цей документ.
Водночас, суд не вбачає підстав не приймати до уваги висновок ЛКК від 02.04.2024 року № 38 стосовно батька позивача, що він потребує постійного стороннього догляду.
Крім того, суд звертає увагу, що абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК. Поданий позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок ЛКК є належним і достатнім документом для підтвердження того, що особа потребує постійного догляду.
Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, суд зазначає, що остання визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі осіб з інвалідністю, а також осіб, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Суд звертає увагу, що батько позивача до такої категорії осіб не відноситься, а тому висновок МСЕК і не може бути ним представлений. Натомість, належним документом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за батьком позивача, є відповідний медичний висновок лікарсько-консультативної комісії, який був наданий відповідачу разом з рапортом позивача.
Також суд звертає увагу, що Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (далі - Постанова № 413).
Вказана постанова визначає та вказує, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Суд звертає увагу, що Постанова № 413 прийнята Кабінетом Міністрів України 12.06.2013 року відповідно до ст. 23 Закону № 2232.
Однак, на момент прийняття Постанови № 413, ст. 26 Закону № 2232 не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову КМУ. Натомість, під час дії воєнного стану п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 доповнений підпунктом «г» згідно із Законом України від 15.03.2022 року № 2122-ІХ, де вказано підставу звільнення, зокрема: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону № 2169-ІХ зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Проте, станом на час розгляду справи, Кабінетом Міністрів України не приведено положення Постанови № 413 у відповідність з новою редакцією ст. 26 Закону № 2232.
Таким чином, керуючись принципом, визначеним ч. 3 ст. 7 КАС України, при вирішенні даного спору суд застосовує норми ст. 26 Закону № 2232, а не положення Постанови № 413.
Отже, враховуючи абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, суд вважає, що доданий до рапорту позивача висновок ЛКК від 02.04.2024 року № 38, є належним доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за батьком, що в свою чергу, є належною підставою для звільнення позивача з військової служби.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом встановлено, що саме відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо розгляду заяви позивача та прийняття відповідного рішення щодо звільнення з військової служби.
Діючим законодавством не визначено чіткі умови для прийняття відповідного рішення відповідачем за наслідками розгляду відповідної заяви позивача, а тому суд не може підміняти військову частину, уповноважену на здійснення відповідних дій щодо розгляду заяви військовослужбовця на звільнення та прийняття відповідного рішення.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають до часткового задоволення шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08.04.2025 року.
Суддя О.В. Малих