07 квітня 2025 р. № 400/5429/24
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження без виклику сторін та проведення судового засідання адміністративну справу,
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме несвоєчасні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток за період проходження ним служби; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (грошової компенсації за невикористані ним за період проходження служби дні щорічних основних відпусток), але не більш як за шість місяців, за період з 06 березня 2024 року по день виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, у сумі 109266,21 гривень, що відповідає самій сумі заборгованості - грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток. Вказану компенсацію було виплачено військовою частиною НОМЕР_1 пізніше, а тому відповідно до ст. 116, 117 КзпП України, відповідач повинен здійснити йому нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. В письмовому відзиві обгрунтував свою позицію тим, що, по-перше, військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом ЗСУ та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, тому отримує бюджетні асигнування від головного розпорядника бюджетних коштів (у розумінні положень ст. 22 Бюжетного кодексу України), яким є Міністерство оборони України. Платіжна інструкція №645 від 07.03.2024 була направлена до Державної казначейської служби України з метолю здійснення виплати належних сум, проте розгляд та виконання її відбулось лише 09.03.2024. Таким чином, позивачу 09.03.2024 було виплачено : місячне грошове забезпечення, грошова компенсація щорічної основної відпустки, грошова компенсація відпустки як учасника бойових дій, грошова допомога у разі звільнення з військової служби, що підтверджується Відомістю розподілу виплат від 09.03.2024. Зважаючи на те, що військова частина НОМЕР_1 на процес розгляду та виконання з подальшим виділенням коштів та їх надходження на відповідні рахунки не має жодного впливу, то порушення строку розрахунку відбулось не з вини відповідача. А відтак, підстави для задоволення позову відсутні, а вимога щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в даному випадку є безпідставною.
Враховуючи воєнний стан, та з метою безпеки учасників судового процесу, судом не призначалось судове засідання.
За відсутності клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, суд розглянув справу 07.04.2025 в порядку письмового провадження.
Дослідив матеріали справи, суд встановив.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2024 № 66 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.03.2024, а з котлового забезпечення з 07.03.2024 року.
Позивач вважає, що відповідачем несвоєчасно нараховано та виплачено йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження ним служби, а тому відповідач у відповідності з ст. 117 КЗпП України повинен виплатити його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Разом з тим, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Як вже було встановлено судом, позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.03.2024 року, а з котлового забезпечення з 07.03.2024 року.
Як вбачається з наказу №66 від 06.03.2024, відповідачем під час звільнення позивача обраховано 45 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2022 рік, 30 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2023 рік та 8 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2024 рік.
Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано до остаточного розрахунку при звільненні позивача 264278,57 гривень, яка включає в себе грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, та передано до ГУДКСУ у Миколаївській області платіжну інструкцію №645 від 07.03.2024 року, яка була оплачена 09.03.2024.
Таким чином, суд встановив, що позивачу 09.03.2024 було виплачено 264278,57 гривень в якості остаточного розрахунку при звільненні, що включає в себе: місячне грошове забезпечення, грошову компенсація щорічної основної відпустки, грошову компенсація відпустки як учаснику бойових дій та грошову допомога у разі звільнення з військової служби, що також підтверджується Відомістю розподілу виплат від 09.03.2024.
Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом Збройних Сил України та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, тому отримує бюджетні асигнування від головного розпорядника бюджетних коштів (у розумінні положень ст. 22 Бюджетного кодексу України), яким є Міністерство оборони України.
Згідно ст. 15 Закону України “Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством.
Позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.03.2024 року, а з котлового забезпечення з 07.03.2024 року. Військова частина НОМЕР_1 07.03.2024 ( в день виключення позивача з забезпечення) нарахувала остаточних розрахунок та подала до казначейської служби платіжну інструкцію №645 від 07.03.2024 для оплати.
За таких обставин, відповідач вжив всіх заходів для своєчасного проведення необхідних розрахунків із позивачем, що підтверджується належними та допустимими доказами, а затримка розрахунку з 08.03.2024 по 09.03.2024 (тобто 1 календарний день) відбулась не з вини відповідача. А тому відсутні підстави щодо зобов'язанння відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд,
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_3 ) відмовити повністю.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко
Рішення складено в повному обсязі 07.04.2025