з питань продовження процесуального строку
08 квітня 2025 рокусправа № 380/5636/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 17 березня 2022 року по 31 січня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , з 05 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 12 травня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , з 01 січня 2023 року по 12 травня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 26.03.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачці встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання позовної заяви оформленої у відповідності до ст. 160 КАС України, доказів, що підтверджують обставини справи, клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази у підтвердження викладеного у такому клопотанні з обґрунтуванням поважності причин пропуску звернення до суд, а також обґрунтування такого тривалого зволікання зі зверненням до суду.
03.04.2025 за вх.№28157 від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Зазначила, що засоби зв'язку відповідача, а також електронна пошта відповідача позивачу та його представнику не відомі.
Щодо пропуску строку звернення до суду зазначила, що позивача на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , є діючим військовослужбовцем під час дії воєнного стану. Вважає вказану причину пропуску строку звернення поважною та просить поновити позивачу строк для звернення до суду із вказаним позовом. Також зазначила, що станом на момент подання позовної заяви до суду, відповідач не зробив позивачу перерахунок грошового забезпечення, тобто не зробив будь-яких дій на відновлення права позивача на отримання ним грошового забезпечення відповідно до законодавства України. Тобто це правопорушення відповідачем не припинено і тримає дотепер. При цьому, позивач не отримував повідомлення про механізм нарахування сум, які були виплачені йому при вибутті до нового місця служби, зокрема те, що частина при розрахунку грошового забезпечення застосовувала неналежний розмір прожиткового мінімуму.
У сторони позивача відсутня можливість надати письмові докази порушення права позивача на отримання грошового забезпечення, відповідно до вимог законодавства, бо запити представника позивача були проігноровані. Зазначає, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Просить прийняти до розгляду адміністративну справу, поновити строк звернення до суду із позовною заявою та витребувати у військової частини докази у справі.
Розглянувши подану заяву про усунення недоліків позовної заяви суд зазначає таке.
Суд зауважує, що в частині виконання вимог ухвали суду від 26.03.2025 щодо подання доказів, що підтверджують обставини справи, позивачем до суду не подано.
При вирішенні питання про продовження позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви суд керувався таким.
Обставини свідчать про те, що з позовної заяви неможливо встановити, з яких підстав представник позивача дійшов висновку, що права позивача порушені, яким чином і якими конкретними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача відбулося втручання у права позивача.
Суд зазначає, що посилання позивача на нормативно-правові акти та правові позиції Верховного Суду в інших справах, не підкріплені фактичними даними щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу грошового забезпечення не може вважатися викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги (в розумінні пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 згаданого Кодексу.
Суд роз'яснює, що вказана норма, в сукупності із положеннями пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України передбачає обов'язок позивача не лише сформулювати свої позовні вимоги, а й зазначити виклад обставин, якими позивач такі обґрунтовує, з наданням доказів, що підтверджують такі обставини. Натомість, позовна заява не містить ні викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, ні доказів, що підтверджують вказані обставини.
Обставини свідчать про те, що з позовної заяви неможливо встановити, з яких підстав позивач дійшов висновку, що його права порушені, яким чином і якими конкретними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача відбулося втручання у права позивача.
Суд повторно зазначає, що посилання представника позивача на нормативно-правові акти та правові позиції Верховного Суду в інших справах, не підкріплені фактичними даними щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу грошового забезпечення не може вважатися викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги (в розумінні пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України).
Суд зауважує, що позовна заява не відповідає вимогам, встановленим КАС України з огляду на таке відповідно до пунктів 5,8 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
- зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Суд звертає увагу, що при обґрунтуванні позовних вимог вживання словосполучень «як стало відомо», «як було встановлено» без наведення конкретних обставин (які суми було виплачено, на які суми претендує позивач) та без надання підтверджуючих доказів, свідчить про неналежну підготовку позивачем матеріалів позовної заяви.
При цьому, щодо клопотання представника позивача про витребування доказів яке заявлене у заяві про усунення недоліків позовної заяви, суд наголошує, що в матеріалах справи не містяться докази відмови суб'єкта владних повноважень у наданні доказів, , а тому відсутні підстави для задоволення такого клопотання. Також суд зауважує, що представником позивача надано копії адвокатських запитів датованих 10.02.2025, чеку АТ "Укрпошта" ПН №0302800023013, однак такі не підтверджують факт скерування запитів позивача до відповідача, оскільки опис вкладення до цінного листа відсутній, дата запиту і дата чеку АТ "Укрпошта" різні. З вказаних доказів не можливо встановити факт скерування таких запитів.
Щодо строку звернення до суду, то суд зазначає таке.
Як зазначалось в ухвалі суду від 26.03.2025 оскільки спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу під час проходження ним публічної служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, застосуванню підлягають положення ч. 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, судом звертає увагу, що грошове забезпечення підлягає виплаті військовослужбовцю щомісячно, а тому про порушення свого права щодо отримання грошового забезпечення не у повному обсязі, позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена.
Тобто відлік тримісячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати грошового забезпечення розпочинається з першого числа місяця, наступного за тим, в якому грошове забезпечення мало бути виплачена і, відповідно, закінчується останнього числа такого місяця.
При цьому, суд звертає увагу, що в даному випадку має місце трудовий спір, а не спір у справах про звільнення, оскільки, як зазначалось судом, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №245 від 23.08.2023, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 23.08.2023 та направлено для подальшого проходження військової служби у АДРЕСА_3 , тобто позивач продовжує проходити військову службу.
Отже, позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не пізніше першого числа місяця, що слідує за наступним від оплаченого, тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому грошового забезпечення спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 400/5432/24.
Представник позивача зазначає, що оскільки ОСОБА_1 на даний час є військовослужбовцем, тому вказана обставина свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Доводи про те, що позивач з моменту мобілізації перебував на військовій службі не доводить неможливості вчасної реалізації права на судовий захист та не підтверджує існування реальних фактичних перешкод для звернення до суду.
У постанові від 04 жовтня 2024 року у справі № 200/1643/24 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій у тому, що посилання позивача на проходження військової служби під час ведення воєнного стану на території України не може бути безумовною підставою для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду, та без надання доказів на підтвердження того, що виконання обов'язків служби під час введення військового стану вплинуло на позивача, і, відповідно, обумовило пропуск строку на звернення до суду.
До прикладу, Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 зауважив на тому, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Водночас, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставини, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення та відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС). Вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.
Проте, доказів перебування у період 17 березня 2022 року по 20 березня 2025 року у районах проведення бойових дій матеріали позовної заяви у цій справі не містять і представником позивача не надані.
Таким чином, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого строку звернення до суду не додавши жодних належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, як і не навівши жодних обґрунтовано вмотивованих доводів.
Відтак, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, наведені в заяві, не можна визнати поважними, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд зауважує на тому, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії", ЄСПЛ дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" (Заява № 23436/03) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
З огляду на вказане, суд визнає неповажними вказані представником позивача у заяві про поновлення строку підстави.
За правилами ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Окрім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Тому, на виконання вищевказаних вимог ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачу слід додати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску (вказати інші причини пропуску строку звернення до суду та надати докази у підтвердження вказаних обставин).
Відповідно до ст.119 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.
Згідно ч.2 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, а також принцип розумності строків вчинення процесуальних дій, суд приходить висновку продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №380/5636/25 на десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Керуючись ст.ст.119, 121, 169, 171, 243, 248, 250, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Визнати не поважними причини пропуску строку звернення до суду, викладені у заяві від 02.04.2025. У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №380/5636/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, встановлений ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2025, на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, в частині подання доказів, що підтверджують обставини справи та клопотання про поновлення строку звернення до суду із вказаним позовом.
Копію ухвали скерувати на адресу позивача.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо не оскаржується.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна