справа № 380/6614/25
08 квітня 2025 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Клименко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 233868,05 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 161 КАС України, з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач до адміністративного позову не додав доказів сплати судового збору, натомість вказує у позовній заяві, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, на підтвердження чого додав копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 12 березня 2015 року.
Стосовно цього суддя зазначає таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору на сьогодні визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з наступними змінами і доповненнями (далі - також Закон № 3674-VI).
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій, Герої України звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Одночасно з цим п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» кореспондується із положеннями ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у ст. 12 цього Закону.
Конструкція норми п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», в якій йдеться про «справи, пов'язані з порушенням їхніх прав», вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про уточнення характеру порушених прав.
Ураховуючи викладене, суддя доходить висновку, що хоча вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов'язані саме із статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які, своєю чергою, встановлені Конституцією України та іншими законами.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст. 12, 22 Закону України 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - також Закон № 3551-XII).
Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), яку суддя ураховує на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
В ухвалі від 11 вересня 2024 року у справі № 567/79/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Тож Велика Палата Верховного Суду не встановила об'єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.
Суддя також ураховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 сформулювала правовий висновок про те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (про звільнення від сплати судового збору в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі) не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ.
Предметом розгляду у цій справі є позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
З огляду на підстави та предмет позову у цій справі суддя дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не стосуються пільг, доплат чи інших соціальних гарантій позивача як учасника бойових дій; така виплата не входить в структуру грошового забезпечення та, відповідно, не є «заробітною платою» в розумінні Кодексу законів про працю України. Оскаржені діяння відповідача зумовлені невчасним розрахунком при звільненні особи з публічної служби та жодним чином не пов'язані з наявністю/відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій.
Тобто вимоги позивача у цій справі не пов'язані з порушенням його права на соціальний захист саме як учасника бойових дій.
Отже, за таких обставин судовий збір має бути сплачений позивачем на загальних підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання адміністративного позову фізичною особою ставка судового збору позовних вимог майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас частиною 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, за заявлену позовну вимогу майнового характеру про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 233868,05 грн (ціна позову) позивачу з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору належить сплатити судовий збір у розмірі, який становить 1870,94 грн.
Суддя встановив, що позивач не сплатив судовий збір за заявлену позовну вимогу майнового характеру у розмірі, який становить 1870,94 грн.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
Отже, позовну заяву належить залишити без руху, а позивачу надати строк для усунення її недоліків відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 248, 256, 294 КАС України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні залишити без руху.
Особі, що звернулася із позовною заявою, встановити в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки у спосіб подання до суду:
- документа про сплату судового збору в розмірі, який становить 1870,94 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.
Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Клименко О.М.