Іменем України
07 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/29117/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику сторін) у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, яким просила:
- визнати дії Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації в частині відмови ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою; АДРЕСА_1 з одночасним зняттям з реєстрації проживання за попередньою адресою, на підставі не надання документів чи інформації, а саме документа, що підтверджує проведення садового будинку (об'єкту нерухомого майна) в житлову нерухомість, протиправними;
- зобов'язати Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним зняттям з реєстрації проживання за попередньою адресою.
В обгрунтування позову зазначено, що 15 вересня 2021 року позивачка звернулася до відділу з питань реєстрації місця проживання Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про реєстрацію постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним зняттям з реєстрації проживання за попередньою адресою. Разом із вказаними заявами позивачкою було подано повний перелік документів, що передбачений зазначеною статтею для реєстрації місця проживання, відповідно до вимог ч.3 ст.6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрації суб'єктом владних повноважень мені відмовлено. але у такій реєстрації суб'єктом владних повноважень позивачці відмовлено.
Позивачка відмову вважає незаконною, оскільки протягом певного часу постійно проживає у будинку, який розташований у садовому товаристві ім. 40-річчя ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , який належить їй на праві приватної власності; зазначений будинок обладнаний всім необхідним для постійного проживання у ньому, а саме: підсобними приміщеннями, житловими кімнатами, санвузлом, електропостачанням, опаленням, водопроводом та каналізацією, тобто має всі необхідні умови для постійного у ньому проживання.
Відповідач не визнав позовні вимоги та подав відзив на позов (а.с.80-83), а яких зазначив, що як вбачається із заяви про реєстрацію місця проживання, поданої до органу реєстрації, як підставу для реєстрації місця проживання особи - документ, що підтверджує право на проживання в житлі, Позивачем було вказано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.10.2019, згідно з яким за Позивачем зареєстрований на праві приватної власності садовий будинок за адресою АДРЕСА_3 .
Виходячи з норм законодавства, місце проживання особи може бути зареєстроване в будинку чи приміщенні, що має статус жилого. Для реєстрації місця проживання особи в садовому будинку, останній має бути переведений в установленому порядку у жилий будинок.
Відповідач звернув увагу суду на той факт, що згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.10.2019, доданого до заяви про реєстрацію місця проживання, в розділі «Актуальна інформація про об'єкт нерухомого майна» зазначено, що садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , не є об'єктом житлової нерухомості.
Серед матеріалів справи відсутні документи, що підтверджують переведення садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , у жилий будинок.
Оскільки позивачем не було надано документу, що підтверджує право на проживання в житлі, орган реєстрації відмовив позивачу в реєстрації його місця проживання, керуючись пунктом 11 Правил реєстрації.
Відповідач вважає, що при наданні відмови позивачу діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові підстави для зобов'язання Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації здійснити реєстрацію місця проживання Позивача за адресою: АДРЕСА_4 , відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жотвня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ (далі - Закон № 3863-ІХ) пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 29, ст. 111) викладено в новій редакції.
Так, приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" установлено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року зазначену справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року витребувано у Державної міграційної служби України (ідентифікаційний код 37508470, місцезнаходження: вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ) відомості з Єдиного державного демографічного реєстру про підставу внесення до реєстру інформації про зняття з обліку 12.01.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 /
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
15 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації із заявою, якою просила здійсниим реєстрацію постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (Святошинський р-н) з одночасним зняттям з реєстрації мого проживання за попередньою адресою з відповідними документами (а.с.32-33).
Відповідач відмовив у реєстрації постійного місця проживання, про що зробив напис на зворотному боці заяви, з посиланням на п. 11 Порядку реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 відсутність інформації, а саме згідно з п. 18, абз. 2 п. 19 Правил реєстрації та ст. 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення дачних і садових будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» реєстрація місця проживання осіб здійснюється в жилі будинки. В Реєстрі речових правна нерухоме майно відсутня інформація щодо переведення садового будинку в статус житлового будинку.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
При цьому, частиною 1 статті 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української PCP жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української PCP, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу PCP і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року (ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV) регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-ІV, вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно- територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Частинами 1 та 3 статті 6 Закону № 1382-IV передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Відповідно до ст.9-1 Закону № 1382-IV, визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (надалі - Правила №207) визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.
Пунктом 3 Правил №207 передбачено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Згідно з п. 8 Правил №207, документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».
Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1 (п.9 Правил №207).
Відповідно до п.11 Правил №207, орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Позивачем зареєстрований на праві приватної власності садовий будинок за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 45,4 кв.м. (а.с. 7-8, 9).
В той же час, із технічного паспорту від 25.12.1997 на садовий будинок АДРЕСА_6 (а.с. 26-29) вбачається, що будинок складається з:
- І поверх - жила кімната 9,4 кв.м., жила кімната - 13,6 кв.м., кухня - 7,8 кв.м.,
- мансарда - 14,6 кв.м.
Згідно договору № 49 від 13.06.2020 будинок забезпечено електроенергією шляхом доступу до електричної мережі з метою розподілення електричної енергії (а.с. 16-20).
Також відповідно до договору від 02.11.2020, будинок обладнаний свердловиною (а.с. 22-24).
Водночас, реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.
При цьому, житлом може вважатись інше приміщення за умови, якщо таке придатне для постійного або тимчасового проживання в ньому.
Стосовно посилань відповідача на приписи абзацу 2 пункту 5 Порядку № 321, відповідно до яких рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки є підставою для використання дачних і садових будинків як житла, зокрема для реєстрації місця проживання, суд враховує висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 26 січня та 20 жовтня 2022 року у справах №420/1066/21 та №420/6877/20, які зводяться до такого.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом №1382-IV, який є спеціальним для спірних правовідносин.
Статтею 10 цього Закону передбачено, що Правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 10 Закону №1382-IV постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 затверджено, зокрема, Правила реєстрації місця проживання.
29 квітня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України №321 затверджено Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який визначає механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який з урахуванням внесених змін містить положення про те, що рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.
Верховний Суд зазначив, що ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Статтею 8 Конституції України визначено принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно зі статтею 92 Основного Закону виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Беручи до уваги наведене, Верховний Суд зазначив, що оскільки Закон №1382-IV має вищу юридичну силу, він превалює над дією Порядку №321.
Колегія суддів звернула увагу також на пріоритетність норм спеціального законодавства.
Відповідно до приписів статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Оскільки спеціальним законом, який безпосередньо регулює питання реєстрації місця проживання особи, є Закон №1382-IV, то в цьому випадку застосуванню підлягає саме цей нормативно-правовий акт і розроблені на його основі Правила №207.
Беручи до уваги наведене, Верховний Суд зазначив, що при здійсненні процедури реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання особи застосування положень підзаконних нормативно-правових актів можливе лише в тому випадку, якщо такі нормативно-правові акти не суперечать положенням Закону №1382-IV та Правил №207.
Закон №1382-IV серед обов'язкових документів, необхідних для здійснення процедури реєстрації місця проживання особи, визначає документ, що підтверджує право на проживання в житлі.
Пункт 18 Правил №207 конкретизує, що документом, що підтверджує право на проживання в житлі, є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).
Приписами статті 6 Закону №1382-IV та пункту 18 Правил №207 визначено вичерпний перелік документів, які подаються особою до органу реєстрації для реєстрації її місця проживання. При цьому положення вказаних правових норм містять застереження щодо заборони вимагати для реєстрації місця проживання інших документів.
У цій справі відповідач побудував свою відмову лише на не наданні позивачем до заяви документів (інформації) на підтвердження виконання Порядку № 321.
В свою чергу суд встановив, що позивачем подано пакет документів, відповідно до п. 18 Порядку № 207, а тому з урахуванням абз. 17 п. 18 Порядку № 207 відповідач не мав права вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку протиправності рішення відповідача про відмову у реєстрації місця проживання позивача.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного способу захисту прав позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.09.2021 про відмову у реєстрацію місця проживання.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію здійснити реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ) з одночасним зняттям з реєстрації проживання за попередньою адресою суд зазначає наступне.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
Враховуючи наведене, суд вважає, що для відновлення порушених прав Позивача, потрібно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2021 та здійснити реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, підлягають частковому задоволенню з обранням ефективного способу захисту.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції № 18221 від 10.10.2021 позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації в частині відмови ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою; АДРЕСА_1 з одночасним зняттям з реєстрації проживання за попередньою адресою, на підставі не надання документів чи інформації, а саме документа, що підтверджує проведення садового будинку (об'єкту нерухомого майна) в житлову нерухомість.
Зобов'язати Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним зняттям з реєстрації проживання за попередньою адресою.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетниї асигнувань Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (адреса: Берестейський проспект, 97, Київ, 03115, код ЄДРПОУ 37395418) судови витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Ірметова