08 квітня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1126/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Кропивницького апеляційного суду (пр.Європейський, 2, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ: 42265404) до Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області (вул.Архітектора Паученка, буд.64/53, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ: 40477689) про визнання дій протиправними та скасування вимоги/попередження,
Кропивницький апеляційний суд (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача №041108-15/2942-2024 від 05.12.2024 про усунення порушень, встановлених ревізією.
- визнати протиправними та скасувати попередження відповідача №041108-15/2926-2024 від 05.12.2024 про неналежне виконання бюджетного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що враховуючи норми чинного законодавства про державний фінансовий контроль, відповідач не наділений повноваженнями здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю позивача, застосовати до нього будь-які заходи впливу, а також тлумачити норми законодавства про судоустрій і статус суддів та ставити вимогу про повернення виплачених сум коштів, які є частиною посадового окладу судді. Стосовно недотримання позивачем вимог частини 4 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", то законом прямо не передбачено, що до судді, тимчасово відстороненого від здійснення правосуддя, не застосовується частина 4 ст. 135 Закону №1402-VIII, тому посадові особи позивача не мають нести відповідальність за нарахування та виплату судді регіонального коефіцієнту, що був складовою затвердженого посадового окладу судді.
Ухвалою судді від 25.02.2025 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.14).
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, оскільки внаслідок неврахування позивачем норми ч. 4 ст. 135 Закону № 1402-VIII судді Гончару В.М, за час нездійснення ним правосуддя зайво нараховано та виплачено за рахунок коштів загального фонду суддівської винагороди (КЕКВ 2113) на загальну суму 32961,79 грн, в тому числі за грудень 2023 року на суму 7006,66 грн, за січень, червень, липень 2024 року на суму 25955,13 грн, а також здійснено нарахувань ЄСВ (КЕКВ 2120) на суми зайво нарахованої суддівської винагороди на загальну суму 7251,34 грн, в тому числі за грудень 2023 року - 1541,47 грн, за січень, червень, липень 2024 року - 5709,87 гривень, чим завдано матеріальної шкоди суду, яка заподіяна зайвими грошовими виплатами на загальну суму 40213,38 грн. Отже, вимога від 05.12.2024 №041108-15/2942-2024, є правомірною та обґрунтованою. Також, на думку відповідача, Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 04.12.2024 №041108-15/2926-2024 не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків, а тому вимоги позивача про визнання протиправним та скасування такого Попередження є необґрунтованою. Стосовно закріплення вичерпного переліку підконтрольних контрольно-ревізійній службі установ, то відповідачем зазначено, що оскільки орган державного фінансового контролю допущений до проведення планової ревізії фінансово-господарської діяльності позивача і за результатами такої складено Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Кропивницького апеляційного суду за період з 01.01.2022 по 31.07.2024, і наказ Державної аудиторської служби України наказу від 24.05.2024 № 108 та наказ Східного офісу Держаудистлужби від 13.06.2024 № 71 є фактично реалізованими, а тому оскарження таких не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування таких наказів не може призвести до відновлення порушеного права позивача (а.с.20-26).
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що вичерпне обґрунтування позиції позивача по спірним питанням наведено у позовній заяві (а.с.70-71).
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Посадовими особами відповідача, відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року та направлень від 26.08.2024 №210, від 13.09.2024 №233, було провело ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Кропивницького апеляційного суду за період з 01.01.2022 по 31.07.2024, за результатами якої складений акт від 25.10.2024 №041108-20/9, підписаний позивачем із запереченнями (а.с.36-39, 60-61, 78-176).
06.11.2024 позивач подав у письмовому вигляді заперечення до акта ревізії (а.с.31-35).
26.11.2024 відповідачем затверджено висновки на заперечення, згідно яких останні не були прийняті (а.с.40-59).
04.12.2024 відповідач сформував попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства №041108-15/2926-2024 (а.с.62).
05.12.2024 відповідач сформував вимогу про усунення порушень, встановлених ревізією №041108-15/2942-2024 (а.с.63-64).
Вважаючи вимогу та попередження протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII), Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939-XII (далі Закон №2939-XII), а також Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2016 №43 (далі Положення №43).
Відповідно до вимог статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи судової влади та професійні судді, як носії цієї влади, є незалежними. Конституцією України встановлюються гарантії такої незалежності, а особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, закріпленої у статті 126 Конституції України.
Суди не є підприємствами чи установами, які входять до сфери управління Державної судової адміністрації України, а є юридичними особами публічного права.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Приписами статті 1 Закону № 1402-VIII визначено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.
Частиною третьою статті 17 Закону №1402-VIII встановлено, що систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд.
Єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема: фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України (частина четверта статті 17 Закону №1402-VIII).
Згідно до частини першої, третьої статті 146 Закону №1402-VIII держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Частиною першою статті 148 цього ж Закону передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України (частина друга статті 148 Закону №1402-VIII).
Згідно до частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України-щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснюється у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 148 Закону №1402-VIII).
Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про запобігання корупції", Кримінального кодексу України виснував, що реалізація принципу незалежності судової гілки влади полягає насамперед у відособленості її від інших гілок державної влади, а це означає формування самостійної, автономної й самоуправлінської судової системи поза структурами законодавчої та виконавчої гілок влади.
За позицією Конституційного Суду України будь-які форми та методи контролю у виді перевірок, моніторингу тощо функціонування та діяльності судів повинні реалізовуватись лише органами судової влади та виключати створення таких органів у системі як виконавчої, так і законодавчої влади.
На законодавчому рівні повинні бути створені такі взаємовідносини, які виключали б невиправданий тиск, вплив чи контроль з боку виконавчої або законодавчої влади на судову владу та запобігали б виникненню нормативного регулювання, яке дасть змогу на законодавчому рівні контролювати органи судової влади, а також суддів при здійсненні ними функцій і повноважень, що призведе до втручання у діяльність судової влади та посягання на її незалежність, закріплену в Основному Законі України.
У підсумку Конституційний Суд України наголосив, що створюючи відповідні органи, запроваджуючи відповідальність (санкції), окремі види контролю, законодавець повинен виходити з принципів незалежності судової влади, невтручання у діяльність судів та суддів.
Повноваженнях Державної аудиторської служби України для здійснення державного фінансового нагляду з питань фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ визначаються Законом №2939-XII.
Зокрема, статтею 2 Закону №2939-XII передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Зі змісту зазначеного положення Закону № 2939-ХІІ слідує, що в останньому закріплено вичерпний перелік підконтрольних контрольно-ревізійній службі установ.
Серед вказаного переліку судові органи відсутні.
За приписами пункту 3 Положення №43 основними завданнями Держаудитслужби є: реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів; надання в передбачених законом випадках адміністративних послуг.
У розумінні підпункту 2 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб'єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб'єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, установах, організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують державне чи комунальне майно; суб'єктах господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим в кримінальному провадженні.
Положенням визначений вичерпний перелік підконтрольних відповідачу установ, серед яких суди також відсутні.
З вищенаведених норм можна зробити висновок, що чинне законодавство надає право Держаудитслужбі виконувати свої повноваження відносно органів виконавчої влади, яка є окремою гілкою влади згідно із Конституцією України.
Стосовно діяльності судової гілки влади в Україні діє спеціальне законодавство.
Так, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №911/782/21 зазначив, що за наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex spicialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального та спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogate generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальними.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori);«закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali);«закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali).Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Рішенням Ради суддів України від 09.06.2016 №44, які є рішеннями органів судової влади і обов'язковими для неї, вже визначалося, що проведення відповідних ревізій/перевірок органами державної фінансової інспекції України загрожує незалежності судів та суддів.
Повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, ефективністю використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами наділена Державна судова адміністрація України.
Перевірка фінансово-господарської діяльності органів судової влади регіональними органами Держаудитслужби не передбачена ні вищезазначеним законом, ні іншими нормативно-правовими актами. Згідно з діючим законодавством, перевірки фінансово-господарської діяльності в судах здійснюються ДСАУ, через яку фінансуються органи судової влади, а також органами Рахункової палати.
Слід звернути увагу, що контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.
Організація, повноваження та порядок діяльності Рахункової палати регламентовані Законом України "Про рахункову палату" від 02 липня 2015 року №576-VIII, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №576-VIII).
За приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону №576-VIII Рахункова палата здійснює фінансовий аудит, аудит ефективності та аудит відповідності, зокрема, щодо проведення витрат державного бюджету, включаючи використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя, Офісу Генерального прокурора та інших органів, безпосередньо визначених Конституцією України; використання коштів державного бюджету, наданих місцевим бюджетам та фондам загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування; здійснення таємних видатків державного бюджету.
З аналізу наведеної вище норми слідує, що виключно Законом №576-VIII передбачений механізм здійснення контрольних функцій використання коштів Державного бюджету щодо установ та органів системи правосудця. Як наслідок, інструментом такого механізму є виключно Рахункова палата.
Принагідно, суд звертає увагу, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону №576-VIII (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Рахункову палату" та деяких інших законодавчих актів України" від 30.10.2024 №4042-IX, який набрав чинності 19.12.2024), Рахункова палата здійснює заходи державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), зокрема, щодо проведення витрат державного бюджету, включаючи використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя, Офісу Генерального прокурора та інших органів, безпосередньо визначених Конституцією України; використання коштів державного бюджету, наданих місцевим бюджетам та фондам загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування; здійснення таємних видатків державного бюджету.
Тобто, законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що суди як суб'єкти публічного права не підпадають під суб'єктний склад Закону №2939-XII, що свідчить про відсутність правових підстав для здійснення ревізій фінансово-господарської діяльності в судах України органами контрольно-ревізійної служби України.
Щодо покликань відповідача, що він є органом влади, на який відповідно до Плану України на 2024-2027 роки, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2024 №244-р, та положень Рамкової угоди між Україною та Європейським союзом щодо спеціальних механізмів реалізації фінансування Союзу для України згідно із інструментом Ukraine Facility, що була ратифікована Законом України від 06 червня 2024 року №3786-ІХ, покладено повноваження з контролю за використанням коштів, які надходять через механізм підтримки Ukraine Facility в рамках Компоненту 1, зокрема щодо реформи судової системи та забезпечення судової діяльності, що спрямована в тому числі на наближення України до членства в Європейському Союзі, суд уважає за необхідне зауважити на таке.
Як установлено судом, відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2024 року, відповідачем було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 по 31.07.2024. При цьому План України на 2024-2027 роки схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2024 №244-р, а Рамкова угода між Україною та Європейським союзом щодо спеціальних механізмів реалізації фінансування Союзу для України згідно із інструментом Ukraine Facility, ратифікована Законом України від 06.06.2024 №3786-ІХ.
З наведеного вбачається, що у період, за який призначено проведення ревізії позивача, названі документи ще не діяли. Також відповідачем не надано доказів та не наведено доводів на підтвердження того, що у період, за який проводилася ревізія, судова система та позивач, зокрема, отримували кошти, які надходили через механізм підтримки Ukraine Facility в рамках Компоненту 1, зокрема щодо реформи судової системи та забезпечення судової діяльності.
Отже, посилання відповідача на необхідність реалізації контролю та надання результатів відповідних заходів контролю, що гарантують належне використання фінансування, усунення незаконних дій, шахрайства, корупції та будь-якої іншої незаконної діяльності, що впливає на фінансові інтереси Європейського Союзу, на переконання суду, є безпідставними.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутності у відповідача повноважень на здійснення контрольних функцій відносно позивача, оскільки останній не є підконтрольним об'єктом органів державної контрольно-ревізійної служби України.
Визначаючись з наслідками зроблених судом висновків, що наведені вище, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правовий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства".
У іншій справі № 520/8836/18, окрім наведених висновків, палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.09.2020 року обґрунтовано відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.".
Отже, якщо однією з підстав позову щодо оскарження рішень є порушення процедури проведення перевірки, за результатами якої вони були прийняті, то такі доводи підлягають першочерговій оцінці при судовому розгляді справи.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою "плоди отруйного дерева", яка сформульована Європейським судом з прав людини у справах "Гефген проти Німеччини", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", згідно з якою якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням установленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Таким чином, враховуючи, що в ході судового розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень на здійснення контрольних функцій відносно позивача, оскільки останній не є підконтрольним об'єктом органів державної контрольно-ревізійної служби України,суд вважає за необхідне визнати протиправними і скасувати вимогу №041108-15/2942-2024 від 05.12.2024 про усунення порушень, встановлених ревізією та попередження №041108-15/2926-2024 від 04.12.2024 про неналежне виконання бюджетного законодавства.
З цих підстав суд також не надає правову оцінку підставності та обґрунтованості спірної вимоги та попередження.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 968,96 грн, який підлягає стягнення на його користь за рахунок бюджет6них асигнувань відповідача (а.с.10).
Керуючись ст. ст. 241-246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області №041108-15/2942-2024 від 05.12.2024 про усунення порушень, встановлених ревізією.
Визнати протиправним та скасувати попередження Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області №041108-15/2926-2024 від 04.12.2024 про неналежне виконання бюджетного законодавства.
Стягнути на користь Кропивницького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42265404) судовий збір в розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ: 40477689).
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК