про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
07 квітня 2025 року м. Київ № 320/12359/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльність та стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 з позовом до Київського апеляційного суду, у якому просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність відповідача;
- зобов'язати Київський апеляційний суд розглянути клопотання позивача та апеляційну скаргу від 25.03.2024 на ухвалу слідчого судді у справі за № 761/40661/23 про оскарження ухвали слідчого судді, якою залишалася в силі постанова про закриття кримінального провадження від 12.10.2023р. № 24073/125/562023;
- стягнути з держави шкоду, заподіяну бездіяльністю Київського апеляційного суду, в розмірі 93 434 (дев'яносто три тисячі чотириста тридцять чотири) гривні.
Матеріали справи були передані судді для подальшого розгляду 07.04.2025.
Згідно п.4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
КАС України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положенням ч.1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Ознайомившись з матеріалами позовної заяви судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу діяльності Київського апеляційного суду щодо розгляду апеляційної скарги позивача на ухвалу слідчого судді від 07.03.2024 у справі №761/40661/23, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову начальника відділення СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 30.09.2023 про закриття кримінального провадження №42023102100000112 у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року апеляційну скаргу позивачеві повернуто через відсутність клопотання про продовження строку на апеляційне оскарження.
Зважаючи на це, позивач звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій підтверджувалося, що оскільки 07.03.24 було проголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали, а повний текст було мені надіслано лише 19.03.24, строк на апеляційне оскарження ним пропущений не був. Дане клопотання було зареєстроване відповідачем 05.04.2024, проте не розглянуто.
У позовній заяві від 28.02.2025 позивач скаржиться на бездіяльність Київського апеляційного суду щодо не розгляду його клопотання про поновлення строку звернення на апеляційне оскарження від 05.04.2024.
Також, позивач вказує, що своєю бездіяльність відповідач спричинив позивачеві матеріальну шкоду.
Дослідивши матеріали справи, розглядаючи позовну заяву в межах викладених доводів, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 5 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
- спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
- спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
- спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
- за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
- спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
- спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
- спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
- спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
- спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
- спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
- спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
- спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
- спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
- спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
- спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що суди та судді при розгляді судових справ не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом таких справ.
Дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються лише у порядку, визначеному процесуальним законом.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) судів (суддів), вчинених при розгляді конкретних справ, не може перевірятися поза межами передбаченого законом процесуального контролю, оскільки намагання зробити це шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя та посяганням на процесуальну незалежність.
У відповідності зі ст. 126, 129 Конституції України законність процесуальних актів і дії (бездіяльності) суддів, скоєних при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Однак, у зазначених випадках між позивачами і суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
Суд зазначає, що позов проти судді не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися тільки судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом .
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якого можна звернутися з позовом.
У відповідності зі ст. 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.
Особи мають право оскаржити судове рішення в судах вищої інстанції в порядку і на підставах, визначених у процесуальному законодавстві.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано Законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «;Про Вищу раду правосуддя».
Так, відповідно до ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.
Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону. (згідно положень ст. 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Вимоги щодо змісту скарги на неправомірні дії судді передбачені ч. 2 ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, на сьогоднішній день чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення і дій судді при здійсненні правосуддя.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження в будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів з розгляду і вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що, в розумінні положень ч. 1 ст. 2, п. 1, 7, 9 ч. 1 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 КАС України, судді, при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз'яснення відповідають положенням ст. 62, 126 і 129 Конституції України, згідно з якими матеріальний і моральний збиток, заподіяний при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді, при здійсненні правосуддя, незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них будь-яким способом забороняється, а одним з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
У зв'язку з викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладу і змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій і судових рішень судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі в розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами КАС України або іншими законами України не передбачено.
Зі змісту позовних вимог позивача чітко вбачається, що предметом спірних правовідносин є виключно процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя та не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій та судових рішень судді (суду), пов'язаних із розглядом справи, від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання, нормами КАС України чи іншими законами України не передбачено.
А отже суд приходить до висновку про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди.
Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.