07 квітня 2025 року справа №320/5149/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про нарахування та виплату суддівської винагороди,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вищого антикорупційного суду (проспект Берестейський, 41, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 42836259), в якому, з урахуванням надісланих уточнень, просить суд:
визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 01 жовтня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно, суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн.;
зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суддівську винагороду за період з 01 жовтня 2024 року по 28 лютого 2024 включно, в розмірі 371 787,15 грн. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при виплаті), нараховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3 028,00 грн .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно здійснено нарахування та виплату суддівської винагороди у меншому за визначений законодавством України розмірі, у зв'язку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/5149/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 12 березня 2025 року.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідачем не спростовано доводи позовної заяви ні в частині посилання на законодавство, яке регламентує відповідні правовідносини, ні в частині посилання на відповідну позицію, щодо застосування норм права, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.
Чергове засідання в підготовчому провадженні призначено на 02 квітня 2025 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 320/5149/25 та вирішено продовжити її розгляд в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 Указом Президента України №129/2019 від 11 квітня 2019 року призначений на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
На підставі наказу Вищого антикорупційного суду №25/к від 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 зарахований до штату Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на посаді судді Апеляційної палати з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Відповідно до наказів Вищого антикорупційного суду №83/к/Ап від 10.09.2019 та №111/к/Ап від 11.10.2019 з 05.09.2019 позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 20 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи судді якого становить більше 5 років.
Наказом Вищого антикорупційного суду від 25.04.2022 №47/к/Ап з 23.04.2022 позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 30 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи судді якого становить більше 10 років.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплаті у період 01 жовтня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався відповідачем для визначення базового розміру посадового окладу судді, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
За правилами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За положеннями статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За нормами частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).
За приписами частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його становлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (Закон №966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту названої норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Аналізуючи наведені вище норми, суд резюмує, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, суд констатує, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
При цьому, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Разом із тим, відповідний Закон про державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Про це зазначав і Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Як видно із позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі Закону про Державний бюджет України на 2024 рік.
Подібна позиція міститься і у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 27.04.2023 у справі №240/3795/22.
Отже, оскільки законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, у спірному випадку - відсутні, то дії відповідача щодо нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди у меншому обсязі підлягають визнанню протиправними.
Також суд враховує наступне.
За змістом частин першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
За правилами частини третьої статті 148 Закону «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 цього ж Закону).
Таким чином, саме ВАКС у даному випадку здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів.
Отже, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Вищого антикорупційного суду як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності цього суду і, відповідно, саме відповідач здійснює нарахування і виплату позивачу суддівської нагороди.
За правилами частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
За нормами частини першої статті 3 цього ж Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно пояснень позивача, ВАКС є головним розпорядником бюджетних коштів, якими розпоряджається самостійно, у тому числі для виплати суддівської винагороди, то належним способом захисту його прав є стягнення недонарахованої і невиплаченої суддівської винагороди.
Суд погоджується, що належним способом захисту порушених прав позивача у досліджуваному випадку є саме зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за спірний період.
Разом із тим, суд вважає, що визначення розміру суми недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди є дирекційними повноваженнями відповідача.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо визначення розміру суддівської винагороди є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм процесуального законодавства свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року по 28 лютого 2024 включно, в розмірі 371 787,15 грн. виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Із урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із цим позовом, докази понесення учасниками справи інших судових витрат - відсутні, тому судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про нарахування та виплату суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 01 жовтня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно, суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн.
Зобов'язати Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» на 1 січня календарного року (3028,00 грн.), із урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.