08 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/2872/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
установив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Житомирській області) звернулось у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі - Відділ ПВР УЗПВР у Житомирській області, відповідач) від 21 січня 2025 року ВП №71026265 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки дії щодо застосування формули, передбаченої пунктом 91 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2021 року № 1307, при виконанні рішення суду є законними та правомірними. Отже, рішення суду виконано добровільно та в повному обсязі у порядку та у спосіб, які встановлені чинним законодавством України, до винесення постанови про накладення штрафу державним виконавцем.
Ухвалою суду від 07 лютого 2025 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в електронній формі в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1 ).
11 лютого 2025 року відповідач надав відзив на позов, у якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що дії позивача по проведенню перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням використаного механізму за наявності рішення суду, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, штучно вчинені з метою не виконувати рішення суду, тому висновок про невиконання рішення суд є обґрунтованим, а накладення штрафу за невиконання такого рішення є правомірним.
Суд установив, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі №240/13478/21 (яке набрало законної сили 30 січня 2023 року) про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 , виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, починаючи з 01 січня 2022 року з урахуванням виплачених сум, видано виконавчий лист та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 71026265 від 14 лютого 2023 року.
Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) постановою від 08 червня 2023 року у ВП №71026265 накладено штраф в розмірі 5100,00 грн.
З огляду на те, що рішення суду залишається не виконаним без поважних причин, державний виконавець 21 січня 2025 року прийняв постанов про накладення штрафу в подвійному розмірі.
Уважаючи таке рішення протиправним, ГУ ПФУ в Житомирській області подало цей позов до суду.
У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити.
Представник відповідача та третя особа у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 9 цієї правової норми, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відтак, 12 лютого 2025 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №240/17261/23.
08 квітня 2025 року судом постановлено ухвалу про провадження у справі у зв'язку з тим, що підстави, які зумовили таке зупинення, відпали.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1404-VIIІ).
У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Судом установлено, що у провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала справа № 240/17261/23, в якій розглядався позов ГУ ПФУ в Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) від 08 червня 2023 року у ВП № 71026265 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Отже, у справі №240/17261/23 штраф у розмірі 5100,00 грн накладений за невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі №240/13478/21.
Як убачається з КП «ДСС», постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №240/17261/23 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Житомирській області задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року скасовано. Позовні вимоги ГУ ПФУ в Житомирській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову ВП № 71026265 від 08 червня 2023 року про накладення штрафу в розмірі 5100 грн старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Сладь Тетяни Павлівни.
Ураховуючи викладене, суд наголошує на відсутності факту повторного невиконання позивачем рішення суду через скасування у судовому порядку першої постанови про накладення штрафу 5100 грн від 08 червня 2023 року.
З огляду на те, що згідно приписів статті 75 Закону України № 1404-VIIІ умовою для застосування штрафу в подвійному розмірі за невиконання рішення без поважних причин є повторність установлення державним виконавцем такого невиконання, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова відповідача від 21 січня 2025 року ВП №71026265 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Аналогічні висновки викладені у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі №380/17603/24 та Першого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року у справі №360/5072/20.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звернення ГУ ПФУ в Житомирській області з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) за захистом своїх порушених прав та інтересів як сторона виконавчого провадження, а не як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Тобто у цьому спорі ГУ ПФУ в Житомирській області діє не як суб'єкт владних повноважень, а як орган Пенсійного фонду України до суб'єкта владних повноважень - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) щодо оскарження постанови старшого державного виконавця цього відділу, винесеної в рамках виконавчого провадження, будучи його стороною, в межах наданих пунктом 1 частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене суд проходить до висновку про застосування положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та стягнення з відповідача на користь ГУ ПФУ в Житомирській області судового збору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 815/4246/17.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 272, 287, 292, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов Головного управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 січня 2025 року ВП №71026265 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) на користь Головного управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять два) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом десяти днів з дати його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
08.04.25