08 квітня 2025 рокуСправа №160/2915/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 03.08.2023 р. №580, в частині що стосується ОСОБА_1 (п. 11 зазначеного наказу);
- поновити старшого солдата ОСОБА_1 на посаді старшого стрільця 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити виплату грошового забезпечення (в тому числі додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р. за увесь час призупинення військової служби, військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ОСОБА_1 , в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , допоки 29.01.2023 р. не отримав усний наказ на штурм позицій ворога. ОСОБА_1 стверджує, що цей наказ був неконкретний, ділянка, яку необхідно було штурмувати, була нерозвідана належним чином, ресурси для виконання наказу були недостатні. На прохання ОСОБА_1 надати цей наказ в письмовому вигляді йому надано відмову, в зв'язку з чим позивач повідомив, що він не зможе виконати наказ, в т.ч. виходячи з того, що його посада передбачає виконання оборонних завдань, а не наступальних. З огляду на викладене, позивач стверджує, що він та інші військовослужбовці здали зброю та засоби захисту, а 04.02.2023 р. прибули до керівництва ВЧ НОМЕР_1 , однак не були допущені на територію відповідача з посиланнями на те, що вони самовільно залишили військову частину. У подальшому, як стверджує позивач, він та інші військовослужбовці вживали заходи для захисту своїх прав шляхом звернень до органів державної влади. В ході таких звернень ОСОБА_1 отримав спірний наказ, яким його увільнено з посади. Позивач вважає такий наказ протиправним, виходячи з його явно злочинного характеру, а дії відповідача з його видання окремим кримінальним правопорушенням.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 р. була залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду відповідні недоліки позовної заяви ОСОБА_1 виправлено згідно заяви від 19.02.2024 р. (вх. №14758/24).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У вищевказаній ухвалі суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Цією ж ухвалою відповідача зобов'язано надати до суду разом із відзивом на позов в т.ч.:
- належним чином засвідчену копію витягу з наказу про зарахування позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- особову справу ОСОБА_1 ;
- всі документи, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ;
- докази направлення та отримання оскаржуваного наказу позивачем.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".
Ухвала суду від 23.02.2024 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету ВЧ НОМЕР_1 24.02.2024 р. о 05:10 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія позовної заяви та додатками, а також копію ухвали суду від 23.02.2024 р. у паперовому вигляді були вручені відповідачу 15.04.2024 р., що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою.
Станом на 12.03.2024 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення), відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача до суду також не надходило.
При цьому, станом 16.04.2024 р. вимоги ухвали суду від 23.02.2024 р. відповідачем не виконані, витребувані судом докази або пояснення щодо неможливості їх надання до суду також не були надані.
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 р. від ВЧ НОМЕР_1 витребувано:
- належним чином засвідчену копію витягу з наказу про зарахування позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- належним чином засвідчену копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 03.08.2023 р. №580;
- особову справу ОСОБА_1 ;
- всі документи, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ;
- докази направлення та отримання оскаржуваного наказу позивачем.
Цією ж ухвалою зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали до суду надійшли через систему «Електронний суд» від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву та докази у справі.
У відзиві на позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 заперечило проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Вивчивши подані документи, судом встановлено, що вимоги ухвали суду від 16.04.2024 року в повному обсязі не виконані відповідачем.
Окрім того, судом встановлено, що відповідачем направлено до суду відзив не в повному обсязі, а саме: відсутні арк. 2, 4, що позбавило суд можливості дослідити повний зміст поданого відзиву.
Також відповідачем не було надано доказів направлення відзиву на позовну заяву позивачу та/або його представнику.
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 р. від ВЧ НОМЕР_1 витребувано належним чином засвідчені копії:
- особової справи ОСОБА_1 ;
- наказу про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення ВЧ позивачем;
- матеріалів службового розслідування щодо самовільного залишення ВЧ позивачем;;
- висновку (акту) службового розслідування;
- усіх документів, які були складені за фактом проведеного службового розслідування;
- доказів ознайомлення позивача з результатами службового розслідування;
- всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ;
- довідку про середній заробіток ОСОБА_1 із зазначенням середньої заробітної плати за друге півріччя 2022 року та за 2023 рік;
- докази направлення та отримання оскаржуваного наказу позивачем;
- відзив у повному обсязі;
- доказів направлення відзиву з додатками позивачу та/або його представнику.
Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Ухвала суду від 05.08.2024 р. була надіслана до Електронного кабінету ВЧ НОМЕР_1 05.08.2024 р. 23:20 год., про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Станом на 25.10.2024 р. вимоги ухвали суду ВЧ НОМЕР_1 не виконані, про причини неможливості виконати вимоги ухвали відповідач суд не повідомив.
З огляду на викладене ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 р. витребувано від Міністерства оборони України належним чином засвідчені копії:
- особової справи ОСОБА_1 ;
- наказу про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення ВЧ позивачем;
- матеріалів службового розслідування щодо самовільного залишення ВЧ позивачем;;
- висновку (акту) службового розслідування;
- усіх документів, які були складені за фактом проведеного службового розслідування;
- доказів ознайомлення позивача з результатами службового розслідування;
- всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ;
- довідку про середній заробіток ОСОБА_1 із зазначенням середньої заробітної плати за друге півріччя 2022 року та за 2023 рік;
- докази направлення та отримання оскаржуваного наказу позивачем;
- відзив у повному обсязі;
- доказів направлення відзиву з додатками позивачу та/або його представнику.
Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Додатково суд направив відповідачу ухвалу суду від 05.08.2024 р. у паперовому вигляді та ця ухвала була отримана ВЧ НОМЕР_1 08.11.2024 р.
Ухвала суду від 25.10.2024 р. була направлена у паперовому вигляді та отримана Міністерством оборони України 27.11.2024 р., однак станом на 23.12.2024 р. вимоги ухвали суду не виконані.
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 р. суд витребував від ВЧ НОМЕР_1 та від Міністерства оборони України належним чином засвідчені копії:
- особової справи ОСОБА_1 ;
- наказу про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення ВЧ позивачем;
- матеріалів службового розслідування щодо самовільного залишення ВЧ позивачем;;
- висновку (акту) службового розслідування;
- усіх документів, які були складені за фактом проведеного службового розслідування;
- доказів ознайомлення позивача з результатами службового розслідування;
- всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ;
- довідку про середній заробіток ОСОБА_1 із зазначенням середньої заробітної плати за друге півріччя 2022 року та за 2023 рік;
- докази направлення та отримання оскаржуваного наказу позивачем
- відзив у повному обсязі;
- доказів направлення відзиву з додатками позивачу та/або його представнику.
Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Ухвала суду від 23.12.2024 р. була надіслана до Електронного кабінету ВЧ НОМЕР_1 23.12.2024 р. 23:56 год., про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Станом на 23.01.2025 р. вимоги ухвали суду не виконані, у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 р. суд витребував від ВЧ НОМЕР_1 та від Міністерства оборони України належним чином засвідчені копії:
- особової справи ОСОБА_1 ;
- наказу про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення ВЧ позивачем;
- матеріалів службового розслідування щодо самовільного залишення ВЧ позивачем;;
- висновку (акту) службового розслідування;
- усіх документів, які були складені за фактом проведеного службового розслідування;
- доказів ознайомлення позивача з результатами службового розслідування;
- всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ;
- довідку про середній заробіток ОСОБА_1 із зазначенням середньої заробітної плати за друге півріччя 2022 року та за 2023 рік;
- докази направлення та отримання оскаржуваного наказу позивачем
- відзив у повному обсязі;
- доказів направлення відзиву з додатками позивачу та/або його представнику.
Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Ухвала суду від 23.01.2025 р. була надіслана до Електронного кабінету ВЧ НОМЕР_1 23.01.2025 р. 23:50 год., про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Додатково вищевказана ухвала суду від 23.01.2025 р. була направлена до ВЧ НОМЕР_1 та Міністерства оборони України у паперовому вигляді засобами поштового зв'язку та отримана відповідачем 04.02.2025 р. та Міністерством оборони України - 31.01.2025 р., що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До суду через систему «Електронний суд» надійшла від ВЧ НОМЕР_1 заява на виконання вимог ухвали суду, до якої додано докази по справі не у повному обсязі.
Окремо слід зауважити, що станом на день розгляду справи по суті відповідачем не виконано, зокрема, вимоги вищевказаних ухвал суду про надання до суду відзиву на позовну заяву у повному обсязі, а також доказів направлення відзиву з додатками позивачу та/або його представнику.
При цьому, суд зауважує, що станом на день розгляду справи по суті відповідач з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу строку подачі відзиву на позовну заяву, а тому наявний у матеріалах справи відзив на позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 судом не приймається, у зв'язку з пропуском визначеного судом строку на його подання та порушенням вимог ч. 4 ст. 162 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 р. провадження по справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) вперше призваний на строкову військову службу з направленням до військової частини 15.11.1997 р.
З 2014 року позивач перебував на військовій службі у Збройних Силах України та 31.03.20215 р. отримав посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_4 .
Згідно військового квитка позивача серії НОМЕР_5 від 12.12.2011 р., виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач з 07.11.2022 р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №298 від 07.11.2022 р. позивача визнано таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків в пункті постійної дислокації, зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, визнано таким, що з 07.11.2022 р. прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків. Посада: гранатометник 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону.
29.01.2023 р. командиром ВЧ НОМЕР_1 складено доповідь про факт самовільного залишення розташування підрозділу позивачем за №911.
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №34 від 29.01.2023 р. (п. 2.42) позивача визнано таким, що вибув з району виконання завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, визначено вважати таким, що 28.01.2023 р. самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії позивача.
Рішенням командира ВЧ НОМЕР_1 питання про відповідальність позивача відкладено до його повернення до військової частини.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №2012 від 10.02.2023 р. призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 28.01.2023 р. позивачем.
Зі змісту Акту службового розслідування від 11.03.2023 р. слідує, що 28.01.2023 р. о 23:50 год. під час перевірки особового складу в районі виконання бойових завдань 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону в населеному пункті АДРЕСА_1 , було виявлено відсутність позивача, місцезнаходження невідоме, не дзвінки не відповідає, майно та зброя в наявності. 29.01.2023 р. від командира НОМЕР_2 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 надійшла доповідь про факт самовільного залишення розташування підрозділу позивачем. На момент завершення службового розслідування військовослужбовець не повернувся.
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» за №5091 від 11.03.2023 р. питання щодо притягнення позивача до відповідальності вирішено відкласти до його повернення.
01.08.2023 р. розпочато кримінальне провадження №42023041110000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України, зокрема, щодо позивача, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №580 від 03.08.2023 р. відповідно до наказу відповідача від 03.08.2023 року №215-рс позивача увільнено від займаної посади та призупинено військову службу з 01.08.2023 р.
З матеріалів позову слідує, що 29.11.2023 р. представник позивача звертався в т.ч. до відповідача зі зверненням (вимога), зокрема, щодо виплати грошового забезпечення.
Листом від 26.12.2023 р. №23842 відповідач повідомив, що відповідні військовослужбовці, в т.ч. позивач, рахуються такими, що самовільно залишили військову частину, щодо них проводиться досудове розслідування. Так, позивач самовільно залишив військову частину 28.01.2023 року, а досудове розслідування проводиться з 01.08.2023 р. в рамках кримінального провадження №42023041110000132.
Також у цьому листі повідомлено, що позивач 28.01.2023 р. самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (наказ від 29.01.2023 р. №34).
До цього листа було додано спірний наказ, згідно якого позивача увільнено від займаної посади та призупинено військову службу.
Не погоджуючись із вищезазначеним наказом відповідача, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р., у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 р. оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 зазначеного вище Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Станом на час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення суду у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами
Частиною 2 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Положення про проходження громадянами України військової служби за контрактом в Управлінні державної охорони України затверджено Указом Президента України №33/2022 від 26.01.2022 р. (далі - Положення).
Згідно п. 1 розділу І Положення, цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби за контрактом в Управлінні державної охорони України.
Відповідно до п. 6 розділу І Положення, початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також призупинення військової служби врегульовано розділом VIII Положення.
Так, згідно з п. 115 Положення, для військовослужбовців, які самовільно залишили підрозділ Управління державної охорони України або місце служби, дезертирували із підрозділу Управління державної охорони України або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу.
Згідно з п. 116 Положення, військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яких призупинено, здійснюється наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яких призупинено, здійснюється Президентом України.
Пунктом 117 Положення встановлено, що час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Згідно статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб'єктові у сфері протидії корупції.
У разі якщо ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
В свою чергу Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджено Наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2017 р. (далі - Порядок).
Згідно п. 1-3 розділу ІІ Порядку, службове розслідування може призначатися у разі:
- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
- внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Службове розслідування не призначається:
- у разі надходження анонімних повідомлень, заяв, скарг;
- якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.
Службове розслідування проводиться для встановлення:
- неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення;
- причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби;
- ступеня вини військовослужбовця;
- порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства;
- причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення;
- причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно з пунктом 6 розділу VI Порядку, якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Система вищевикладеного правового регулювання свідчить, що військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 24 Закону №2232-XII).
При цьому, законодавством визначено, що призупинення військової служби як зміна правового статусу зумовлена саме внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а не, наприклад, виданням відповідного наказу військової частини, який лише оформлює зміну правового статусу, яка відбувається в силу саме норми закону (норма права використовує категорію «зупиняється», а не «зупиняється на підставі наказу»).
Також згідно зазначених положень законодавства відповідач мав саме обов'язок, а не право, встановивши в поведінці позивача ознаки кримінального правопорушення (самовільного залишення військової частини), повідомити про це правоохоронний орган. В свою чергу після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідач має обов'язок для належного обліку особового складу забезпечити відображення призупинення позивачу військової служби шляхом прийняття як спірного наказу, так і наказу від 03.08.2023 р. №215-рс. Обидва ці накази відображають зміну правового становища позивача, а тому суд, з урахуванням предмета судового дослідження в цій справі, надавав правову оцінку щодо правомірності обох цих правових актів, а висновки щодо їх правомірності є тотожними.
В цій справі відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.08.2023 р. щодо позивача здійснюється досудове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, таке розслідування здійснюється з 01.08.2023 р. в рамках кримінального провадження №42023041110000132.
Отже, військова служба позивача призупинена з 01.08.2023 р. в силу норм закону, що оформлено спірним наказом №580 від 03.08.2023 р. (та наказом від 03.08.2023 р. №215-рс)
Матеріали та фактичні обставини справи свідчать, що спірний наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2023 р. №580, яким позивача було увільнено від займаної посади та призупинено його військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, як такого, що самовільно залишив військову частину 28.01.2023 р. було прийнято саме через внесення відповідних відомостей до ЄРДР за №42023041110000132 з 01.08.2023 р.
Суд наголошує, що вказані дії відповідача обумовлюються саме вимогами п.144-1 Положення №1153/2008 та ніяким чином не суперечать вимогам ч. 1 ст. 23 КК України, та не порушують презумпцію невинуватості, оскільки відповідно до п. 144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються, у такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
При цьому, слід зауважити, що на момент прийняття відповідачем спірного наказу та розгляду справи судом порушене відносно позивача кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42023041110000132 від 01.08.2023 р., не закрито та/або не розглянуто судом, шляхом винесення відповідного судового рішення, доказів протилежного до суду не надано й судом не встановленою
Позивач вірно вказував, що його не визнано винним у вчиненні самовільного залишення військової частини, однак не врахував, що призупинення військової служби здійснюється за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, оскільки саме в такий спосіб законодавцем врегульовано спірні правовідносини.
В свою чергу згідно вже викладених положень законодавства передбачено і систему відновлення прав осіб, які за результатами досудового розслідування та/або судового розгляду будуть визнані такими, що не вчиняли відповідного кримінального правопорушення (закриття кримінального провадження, постановлення виправдувального вироку і тд).
В цій справі правомірність спірного наказу визначається виключно шляхом перевірки факту внесення відповідних відомостей щодо позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки виключно ця обставина законодавством передбачена як підстава для зупинення військової служби. Ці дії вчиняються не відповідачем, який лише реагує на них шляхом прийняття відповідних наказів, при цьому відповідач не має іншого варіанту, окрім як прийняти відповідні накази, оскільки призупинення військової служби передбачено нормою права та здійснюється в силу такої норми права.
Натомість, в цій справі позивач фактично наводив доводи, які стосуються законності віддання в т.ч. йому наказу на штурм позиції та поведінці позивача після цього, при цьому позивач не заперечив явно і однозначно, що він не залишав територію військової частини, що, як вже вказав суд, в цій справі не має визначального значення, оскільки спірний наказ видається в зв'язку з внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, ця обставина є єдиною та самодостатньою підставою для прийняття такого наказу та при підтвердженні дійсності такої обставини (як в цій справі відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо позивача внесено) зумовлює висновок про правомірність відповідного наказу.
Водночас, в цій справі для вирішення спору не мали визначального значення обставини отримання позивачем наказу на штурм позицій, його зміст та порядок віддання, а також поведінка позивача в зв'язку з цим, що зумовлено саме визначеною законодавством системою правового регулювання спірних правовідносин, яка передбачає призупинення військової служби саме під час та внаслідок внесення відомостей про особу до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Доводи ж позивача фактично є виправдовувальними доводами щодо невчинення ним відповідного кримінального правопорушення, однак адміністративний суд не встановлює вину особи у вчиненні кримінальних правопорушень, а перевіряє правомірність дій суб'єктів владних повноважень під час реалізації публічно-владної управлінської функції.
В цій справі спірний наказ дійсно є проявом реалізації такої функції, однак вона реалізовується однозначним чином та виходячи з єдиного юридичного факту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Цей факт судом встановлено, позивач його теж не заперечував.
Отже, спірний наказ видано в межах наявних у відповідача повноважень та згідно вимог законодавства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 03.08.2023 р. №580, в частині що стосується ОСОБА_1 (п. 11 зазначеного наказу), а також позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді й зобов'язання відповідача здійснити позивачу виплату грошового забезпечення (в тому числі додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р. за увесь час призупинення військової служби, оскільки такі позовні вимоги мають похідний характер.
Разом з тим, стосовно питання не виплати позивачу грошового забезпечення (в тому числі додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р.) за період з 28.01.2023 р. по 01.08.2023 р. слід зазначити таке.
Встановлено, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2023 р. №580 про увільнення позивача від займаної посади та призупинення військової служби з 01.08.2023 р. винесено на підставі та після отримання військовою частиною витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до п. 6 розділу І, п. 115 розділу VIII Положення про проходження громадянами України військової служби за контрактом в Управлінні державної охорони України затверджено Указом Президента України №33/2022 від 26.01.2022 р., початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Для військовослужбовців, які самовільно залишили підрозділ Управління державної охорони України або місце служби, дезертирували із підрозділу Управління державної охорони України або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу.
Як вже було встановлено судом 01.08.2023 р. за заявою командира військової частини НОМЕР_1 органом досудового розслідування щодо ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за правовою кваліфікацією частини 4 статті 408 Кримінального кодексу України (дезертирство).
Згідно із приписами ст. 1 та ч.ч. 1, 2, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р., грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до п. 2, п. 9, п. 12 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р., грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.
У зв'язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р. строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. №2102-ІХ, який у подальшому продовжувався.
В Україні діє воєнний стан, спеціальний правовий режим, який регулюються Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно пунктів 1, 1-1, 1-2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за №168 від 28.02.2022 р., період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. На період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони; військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку державного сектору, зазначеного одержувачем у заяві.
Встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. передбачено на період воєнного стану особам рядового і начальницького, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, додаткову винагороду до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення підтверджується бойовим наказом, журналом бойових дій або журналом ведення оперативної обстановки, бойовим донесенням, рапортом (донесенням) командира підрозділу (групи), про участь кожного військовослужбовця, довідкою про участь у заходах.
Згідно пунктів 144-1, 144-2 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, України, затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Тобто лише з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних про досудове розслідування, відбувається призупинення військової служби. Нарахування і виплата основного грошового забезпечення та премії, здійснення речового забезпечення припиняється з призупиненням військової служби.
Разом з тим, відповідач не надав докази нарахування та виплати позивачу грошового, продовольчого, речового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р., за період з 28.01.2023 р. по 01.08.2023 р.
Таким чином, з огляду на те, що військову службу ОСОБА_1 було призупинено 01.08.2023 р. (після внесення відомостей до ЄРДР про самовільне залишення місця несення служби, дезертирство), то за період з 28.01.2023 р. по 01.08.2023 р. грошове, продовольче, речове забезпечення та додаткова винагорода повинні бути нараховані та виплачені позивачу.
До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права таабо виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р.) за період з 28.01.2023 р. по 01.08.2023 р.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ВЧ НОМЕР_1 протиправно не нараховано й не виплачено позивачу грошове забезпечення (в тому числі додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р.) за період з 28.01.2023 р. по 01.08.2023 р.
Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р.) за період з 28.01.2023 р. по 01.08.2023 р.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини № НОМЕР_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 08.04.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса