Номер провадження 22-ц/821/320/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №706/720/23 Категорія: 304090000 Орендарчук М. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
08 квітня 2025 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
27.06.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі угоди позики від 03.06.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останній отримав від ОСОБА_1 у власність 24 000 грн. та зобов'язався повернути таку ж суму коштів до 01.05.2022 року. У випадку невчасного повернення коштів ОСОБА_2 зобов'язаний виплачувати 5% від неповернутої суми за користування чужими коштами.
У вказаний строк відповідач зобов'язання не виконав. Позивач вказує, що розмір процентів за обліковою ставкою Національного банку України становить 22 814 грн.
За період з 01.05.2022 року по 01.02.2023 року, тобто 276 днів розмір процентів складає 331 200 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 544 грн. та 2760 індекс інфляції.
01.09.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 10 000 грн. Згідно договору за прострочення виконання грошового зобов'язання було визначено неустойку в розмірі 5% від неповернутої суми за кожну прострочену добу. Умови і цього договору відповідачем ОСОБА_2 не виконані, тому позивач вказує, що останній відповідно до ст. 1050 ЦК України має повернути 10 000 грн. суму позики. Проценти за прострочення повернення суми позики з 01.09.2021 року по 01.05.2022 року становлять 7 321 грн., індекс інфляції - 1150 грн., 3% річних - 300 грн., 5% за кожну прострочену добу повернення боргу - 138 000 грн.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 03.06.2021 року, яка складається з суми позики - 24 000 грн., процентів в розмірі облікової ставку Нацбанку України за період з 03.06.2021 року до 01.05.2022 року - 22 814 грн., процентів за користування чужими коштами з 01.05.2022 року по 01.02.2023 року - 331 200 грн., індекс інфляції - 2 760 грн., 3% річних -544 грн., а всього - 381 318 грн.
За договором позики від 01.09.2021 року просить стягнути суму позики - 10 000 грн., проценти за користування чужими коштами в обсязі облікової ставку Нацбанку України за період з 01.09.2021року до 01.05.2022 року -7321 грн., індекс інфляції - 1 150 грн., 3% річних - 226 грн., неустойку за прострочення виконання боргового зобов'язання - 138 000 грн.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03.06.2021 року у розмірі 50 118 грн. з яких: 24 000 - сума позики; 22 814 грн. - проценти за період з 03.06.2021 року по 01.05.2022 року; 2 760 грн. - індекс інфляції; 544 грн. - 3 % річних, за договором позики від 01.09.2021 року у розмірі 23 697 грн. з яких: 10 000 грн. - сума позики; 7 321 грн. - проценти за період з 01.09.2021 року по 01.05.2022 року; 226 грн. -3 % річних; 1 150 грн. - індекс інфляці; 5 000 грн. - неустойка.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 738грн. 14 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 411 грн. 60 коп.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про стягнення з відповідача за договором позики від 03.06.2021 року процентів за користування чужими коштами з 01.05.2022 по 01.02.2023 року у сумі 331 200 грн. не підлягає до задоволення, оскільки припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Зменшуючи розмір пені за договором позики від 01.09.2021 року яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції керувався ч. 3 ст. 551 ЦК України згідно якої розмір пені може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки розмір пені значно перевищує суму позики, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов до висновку про зменшення суми пені з 138 000 грн. до 5000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08.11.2024 року в частині відмови у стягненні процентів за користування грошовими коштами за угодою позики від 03.06.2021 року в сумі 381 318 грн. скасувати та ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 318318 грн. Рішення в частині стягнення неустойки за угодою позики від 01.09.2021 року в розмірі 5000 грн. змінити, стягнувши 138000 грн. з відповідача на користь позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у стягненні процентів за користування чужими коштами за угодою позики від 03.06.2021 року, суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права. Посилається на норми ст.ст. 509, 526, 628 ЦК України та вказує, що виходячи з засад справедливості, розумності позивач правомірно висунув вимогу сплатити ОСОБА_2 за період з 01.05.2021 року по 01.02.2023 року 331 200 грн. Вважає, що суд втрутився з власної ініціативи в корегування умов договору, які сторони обумовили, визнали, прийняли до виконання. Вважає, що оскільки сторони в договорі позики передбачили умову договору сплати процентів за користування грошовими коштами, така умова має виконуватися. За відсутності оспорення договору позики у цій частині ОСОБА_2 , скаржник вважає, що нарахування процентів за користування відповідачем грошовими коштами є законним та підлягає до стягнення.
Вказує, що в частині стягнення пені у розмірі 5000 грн. замість 138000 грн. за договором 01.09.2021 року суд першої інстанції допустився помилки. Суд не врахував, що дана умова договору позики, як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, передбачена ЦК України, добровільно обумовлена позичальником в договір позики, а від боржника відсутні заперечення сплати неустойки. Вважає, що рішення суду в цій частині не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому стягненню підлягає вся розрахункова сума неустойки у розмірі 138 000 грн.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги на адресу суду не надходило. ОСОБА_1 на відеоконференц зв'язок через Христинівський районний суд Черкаської області з судом апеляційної інстанції не з'явився.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме: процентів за користування чужими коштами з 01.05.2022 року по 01.02.2023 року у сумі 331 200 грн. за договором позики від 03.06.2021 року та в частині стягнення пені у розмірі 5000 грн. замість 138 000 грн. за договором позики від 01.09.2021 року, а тому рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.
При розгляді справи судом встановлено, що згідно розписки від 03.06.2021 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 24 000 грн. Вказано, що у випадку несвоєчасного повернення коштів до 01.05.2022 року, за користування коштами згідно ст. 536 ЦК України буде сплачуватися 5% від суми позики за кожну прострочену добу (а.с.7).
Відповідно до договору позики від 01.09.2021 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 10 000 грн., які останній зобов'язався повернути до 01.05.2022 року з визначенням відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання - 5% від неповернутої суми неустойки за кожну прострочену добу.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя цієї статті).
Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення процентів у розмірі 331 200 грн. з відповідача на користь позивача за користування коштами з 01.05.2022 року по 01.02.2023 року згідно розписки від 03.06.2021 року, виходячи з наступного.
Зі змісту розписки 03.06.2021 року вбачається, що відповідач зобов'язався сплачувати проценти згідно ст. 536 ЦК України у розмірі 5 % від суми позики за кожен день поза строкового користування.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплатити процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто норма ст. 625 ЦК України конкретизує визначений у ст. 536 ЦК України обов'язок боржника сплачувати проценти за незаконне користування чужими грошовими коштами.
У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 роз'яснено, що термін “користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Таким чином у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами у розмірі 331200 грн., що нараховані позивачем, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на вказане колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що на підставі ст. 536 ЦК України та 1048 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування чужими коштами з 01.05.2022 року по 01.02.2023 року. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що позивачем окремо заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 544 грн. та 2760 грн. індекс інфляції на підставі ст. 625 ЦК України, яка була задоволена судом, та в даній частині не оскаржується позивачем.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо незаконного зменшення розміру неустойки та застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач не виконав умови договору щодо повернення суми позики в строк, визначений сторонами - 01.05.2022 року, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплати пені, розмір та строк нарахування якої сторони визначили у договорі позики.
Позивач розрахував пеню за несвоєчасне повернення відповідачем позики в розмірі 138 000 грн. за період з 01.05.2022 по 01.02.2023, тобто за 276 днів.
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Судова практика щодо зменшення розміру неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, є сталою і послідовно застосовується судами. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) та від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), також зазначила про зменшення розміру неустойки, якщо він є завищеним порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Частина третя статті 551 ЦК України визначила такі підстави для її застосування: значне перевищення розміру неустойки заявленому розміру збитків; наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, перелік підстав для застосування зазначеної норми не є вичерпним і не конкретизований. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України суди в основному керуються обставинами конкретної ситуації, внутрішнім переконанням, а також принципами розумності, справедливості і пропорційності у цивільному судочинстві.
За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень ЦК України вважаються, зокрема: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Тобто залежно від виду зобов'язання різняться й критерії застосування норми про можливість зменшення судом розміру неустойки.
Суди мають виходити з обставин конкретної справи, враховувати передбачені частиною третьою статті 2 ЦПК України основні засади цивільного судочинства, зокрема змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, а також передбачені частиною шостою статті 3 цього Кодексу принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18, провадження N 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц, провадження N 14-623цс18 (пункт 85)).
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 138 000 грн. до 5000 грн. за несвоєчасне повернення позики за договором від 01.09.2021 року, виходячи з суми позики (10 000 грн.), засад розумності, добросовісності та справедливості.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн. неустойки за порушення виконання умов договору є обґрунтованими. Суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2024 року в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2024 рокув оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 08 квітня 2025 року.
Судді