08 квітня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/2114/24
Провадження № 22-ц/4815/475/25
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Кушнір Н.В.
Рішення суду першої інстанції ухвалено:
26 листопада 2024 року в м. Рівне
Рівненської області
Повний текст рішення складено: 04 грудня 2024 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Андрошулік І.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представники учасників справи:
позивача - адвокати Сорока Віталій Григорович і Будній Михайло Михайлович;
відповідача - адвокат Цісар Ірина Валентинівна;
за участі: ОСОБА_2 та представників сторін - адвокатів Цісар Ірини Валентинівни і Буднія Михайла Михайловича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки Віталія Григоровича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення майна (грошей) набутого без достатньої правової підстави,
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_3 ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про повернення 50 675 доларів США як майна (грошей), набутих без достатньої правової підстави. Мотивуючи вимоги, позивач покликався на те, що у 2017 році грошові кошти в сумі 99 175 доларів США він перерахував на банківський рахунок відповідача з тією метою, щоб вона придбала йому будинок та земельну ділянку.
Нерухоме майно того ж року було придбано за 97 000 доларів США, однак згодом ОСОБА_3 виявив, що право власності на половину придбаного майна відповідач оформила за собою. Тобто ОСОБА_2 безпідставно набула право власності на частину перерахованих їй грошових коштів і використала їх у своїх інтересах без волевиявлення позивача.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2024 року відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_2 .
Приходячи до такого висновку, суд виходив із того, що отримані відповідачем грошові кошти в сумі 50 675 доларів США від ОСОБА_3 не були безпідставно набутим майном, а тому посилання на положення ст.1212 ЦК України як на правову підставу позову є хибним.
На рішення суду представником позивача - адвокатом Сорокою В.Г. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених в ньому висновків обставинами справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про те, що в оскаржуваному рішенні не знайшли свого відображення встановлені в ході розгляду справи істотні обставини справи. Зауважував на тому, що нерухоме майно придбавалось за 97 000 доларів США, які складали відповідну частину від перерахованих позивачем на рахунок ОСОБА_2 в період з 04 по 30 жовтня 2017 року 99 175 доларів США, що нею визнавалося.
Вважає, що ОСОБА_3 не володів українською мовою, при оформленні договорів купівлі-продажу не міг з'ясувати того, що став власником лише будинку та земельної ділянки. Натомість його домовленість з відповідачем та волевиявлення були спрямовані на оформлення за собою права власності на все нерухоме майно. Отже, в ході судового розгляду в суді першої інстанції було встановлено факт перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 99 175 доларів США, витрачання нею частини вказаної суми, а саме 50 675 доларів США у її ж власних інтересах, а саме на придбання нерухомості - житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 50 675 доларів США.
У поданому відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Цісар І.В. просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Звертала увагу на те, що в ході розгляду справи було підтверджено, і ця обставина не оспорювалась відповідачем, факт отримання від ОСОБА_4 грошових коштів на загальну суму 99 175 доларів США. Проте ця сума надана ним добровільно на придбання відповідного будинку. Сторони почали проживати як сім'я без реєстрації шлюбу влітку 2017 року, а на момент придбання зазначеного будинку відповідач була вагітною.
Разом з тим ОСОБА_3 наполягав на якнайшвидшому придбанні будинку для спільного проживання саме в рівних частках та реєстрації шлюбу. Тому вказані суми грошових коштів набуті за існування достатніх правових підстав та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, зважаючи виключно на намір заявника придбати якнайшвидше житловий будинок одразу по його поверненні в Україну.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Судом попередньої інстанції з'ясовано, що позивач перерахував на банківський рахунок ОСОБА_2 грошові кошти для придбання житлового будинку у розмірі 99 175 доларів США чотирма переказами: 04 жовтня 2017 року - 4 050 доларів США, 18 жовтня 2017 року - 37 100 доларів США, 27 жовтня 2017 року - 36 245 доларів США, 30 жовтня 2017 року - 21 780 доларів США.
Згідно з дублікатом договору купівлі-продажу, посвідченим 08 листопада 2017 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. і зареєстрованим в реєстрі за №№2169, 2170, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали в рівних частках, тобто по кожен, житловий будинок по АДРЕСА_1 . Сума продажу становить 1 048 072 гривень, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 39 180, 26 долари США.
З договору купівлі продажу, посвідченого 08 листопада 2017 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. і зареєстрованого в реєстрі за №№2172, 2173, вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали в рівних частках, тобто по кожен, земельну ділянку площею 0,0895 га, кадастровий номер: 5624685900:02:005:0259, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_1 . Сума продажу становить 260 639 гривень, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 9 743,51 доларам США.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі протягом часу з 04 січня 2019 року по 03 червня 2021 року, від відносин мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 змінила ім'я на ОСОБА_2 , про що 28 грудня 2021 року складено відповідний актовий запис №131 Рівненським відділом ДРАЦС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Львів).
Як зазначав ОСОБА_3 , провівши свій розрахунок, сума безпідставно набутих відповідачем коштів складає 50 675 доларів США, яка обчислена так: 99 175 доларів США (сума перерахованих коштів) - 48 500 доларів США (вартість придбання половини будинку та земельної ділянки).
24 квітня 2024 року позивач направив засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 письмову претензію про добровільне повернення безпідставно набутих коштів в сумі 50 675 доларів США.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з того приводу, що ОСОБА_3 було здійснено переказ грошових коштів в сумі 99 175 доларів США відповідачу з метою придбання та оформлення на нього повного права власності на житловий будинок та земельну ділянку, однак частину з цих грошових коштів ОСОБА_2 використала в особистих інтересах, оформивши права власності на нерухоме майно за собою. У зв'язку з цим грошові кошти підлягають поверненню відповідно до положень ст.1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Між тим, набуття позивачем заявлених до стягнення грошових коштів виникло із договірних відносин, а, отже, кондикційне зобов'язання між сторонами відсутнє.
Нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки були особисто підписані ОСОБА_3 та перекладачем, який здійснив переклад їхнього змісту англійською мовою.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
За змістом статей 230, 231 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Однак ці договори у зв'язку з укладенням під впливом обману, помилки тощо позивачем не оспорювалися, а з вимогами про визнання правочинів недійсними з підстав, передбачених законом, він до суду не звертався. Доказів цих обставин суду апеляційної інстанції надано не було, а матеріали справи їх не містять.
Крім того, в ході розгляду справи з'ясовано факт добровільного договірного переказу спірних грошових коштів і такої обставини як використання грошей відповідачем в порушення певної домовленості не встановлено.
Зважаючи на те, що кондикційного зобов'язання між сторонами не виникло, тому спонукань для застосування до спірних правовідносин норм глави 83 ЦК України (ст.1212) не вбачається.
Тобто обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів є помилковим.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц).
Отже, доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до суб'єктивної незгоди із висновками суду попередньої інстанції, хибного розуміння вимог чинного законодавства, тлумачення характеру спірних правовідносин на власний розсуд, висвітлення обставин справи у зручний спосіб та переоцінки доказів, що має за мету задоволення позову у непередбачений для цього спосіб.
Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, заявник не надав, а апеляційним судом здобуто не було.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки Віталія Григоровича залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 08 квітня 2025 року
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С. Шимків