08 квітня 2025 року
м. Рівне
Справа № 572/2048/24
Провадження № 22-ц/4815/489/25
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Ведяніна Т.О.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини) о 09 год. 25 хв.
16 вересня 2024 року у м. Сарни
Рівненської області
Повний текст рішення складено: не зазначено
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Андрошулік І.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Степанська селищна рада Сарненського району Рівненської області;
за участі: ОСОБА_1 та її представника - адвоката Ляшка Дмитра Володимировича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшка Дмитра Володимировича на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
У травні 2024 року в суд звернулася ОСОБА_2 з позовом до Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 тривалістю у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала по АДРЕСА_1 . На момент смерті спадкодавець була зареєстрована за цією ж адресою.
В зв'язку зі смертю ОСОБА_3 відкрилась спадщина, що складається з права на земельну частку (пай) на території Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області.
Позивач виявила намір прийняти спадщину після смерті матері як її єдиний спадкоємець, з огляду на що 19 квітня 2024 року звернулась до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Войцехович О.О., якою було заведено спадкову справу. Разом з тим у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено через пропуск визначеного законом строку для подання заяви про прийняття спадщини та роз'яснено право на звернення до суду з позовом.
Звертала увагу, що про наявність спадкового майна їй не було відомо. Так, про наявність належного матері паю у сільськогосподарському приватному підприємстві «Степанське» їй стало відомо лише в на початку 2024 року від відповідача.
Крім цього, на час відкриття спадщини вона тривалий час перебувала на заробітках за кордоном, після чого хворіла і проходила стаціонарне лікування із хірургічним втручанням.
Тому вважає, що строк для звернення до нотаріуса за прийняттям спадщини нею пропущено з поважних причин.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
У поданій через свого представника - адвоката Ляшка Д.В. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, неповноті з'ясування обставин, що мають значення для справи, і порушенні норм процесуального права, просить його скасувати, задовольнивши позов повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про неврахування судом того, що ОСОБА_3 передала своє майно у власність позивача, внаслідок чого відпала необхідність у прийняття спадщини після її смерті. Разом з тим на початку 2024 року при переукладенні договору оренди паю з орендарем ОСОБА_1 довідалася від Степанської селищної ради про належність спадкодавцю також і земельної частки (паю).
Тому лише у 2024 році вона звернулася до нотаріуса за прийняттям спадщини - земельної частки (паю), однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину внаслідок пропуску шестимісячного строку, передбаченого для подання відповідної заяви.
Натомість вважає, що строк для прийняття спадщини нею пропущено з поважних причин, а саме через перебування поза межами України, погіршення стану здоров'я, тривале лікування в зв'язку із хворобою, а також необізнаність із наявністю права спадкодавця на земельну частку (пай). При цьому відповідач у суді попередньої інстанції визнав позов повністю.
Зверталася увага на те, що позивачем наведено достатні доводи на підтвердження наявності об'єктивних та істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Несвоєчасність подання заяви позбавила її можливості реалізувати свої суб'єктивні цивільні права, хоча вона і є єдиним спадкоємцем після смерті матері.
В зв'язку із цим судом хибно не застосовано ст.ст. 1269, 1270, 1272 ЦК України, не додержано вимог ст.ст. 13, 82, 263 ЦПК України, а також не враховано рішень Європейського суду з прав людини від 27 червня 2000 року у справі "Ілхан проти Туреччини" і від 13 червня 1976 року у справі "Маркс проти Бельгії".
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рівне померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області 30 квітня 2019 року, актовий запис №31, та довідка про причину смерті (до форми №106/о №230, видається для поховання) від 29 квітня 2019 року.
Зі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії РВ №0033729 від 17 вересня 2007 року та договору оренди земельної частки (паю) від 20 січня 2000 року вбачається, що ОСОБА_3 на праві власності мала частку у пайовому фонді майна колективного сільськогосподарського підприємства "Степанське", реорганізованого у СПП «Степанське».
Вважаючи, що вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, у травні 2024 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини тривалістю у три місяці.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів, які вказували би про поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Так, позивач протягом часу із 31 серпня 2019 року по 04 жовтня 2019 року і з 19 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року знаходилася за межами України. Також нею надано довідку, протокол дослідження та епікризи про наявність захворювань, що, на її думку, перешкодило прийняти спадщину у встановлений законом строк.
Між тим, наведені ОСОБА_1 обставини не знайшли свого обґрунтування у судовому засіданні, адже самі по собі представлені засоби доказування не свідчать про наявність об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для спадкоємця на подання заяви про прийняття спадщини.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Згідно зі ст.ст. 1216, 1217, 1220, 1223, 1233, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
З висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 15 вересня 2023 року у справі №345/4153/22 (провадження № 61-9356св23), видно, що за змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила цієї норми закону можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.
Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів також бере до уваги, що Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №565/1145/17 зазначалося, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Саме лише перебування за межами країни не є поважною причиною пропуску строку для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини, яка унеможливила чи в інший спосіб перешкодила йому вчасно здійснити таку дію (постанови Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21, від 26 червня 2024 року у справі № 155/1316/2).
При цьому суд попередньої інстанції правильно урахував, що такий підхід сформувався у зв'язку з правовою можливістю спадкоємця, який перебуває на території іншої держави, прийняти спадщину шляхом звернення до дипломатичної, консульської установи України, які вчиняють нотаріальні дії на підставі Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310.
Тобто саме по собі перебування спадкоємця за межами України не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини в розумінні ч. 3 ст. 1272 ЦК України.
Крім того, позивач вважає обставину необізнаності про наявність спадкового майна поважною причиною пропуску строку прийняття спадщини.
Натомість жодних обставин, за яких ОСОБА_1 дізналась про наявність спадкового майна, наведено не було, а відповідних доказів матеріали справи не містять.
Згідно зі ст.ст. 76-78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як правильно зауважувалося судом, поважними причинами, які завадили спадкоємцю прийняти спадщину, є такі обставини, які існували виключно у період, протягом визначеного законодавством матеріального строку для вчинення певної дії, а саме протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Інші обставини, які мали місце за межами зазначеного строку, не можуть бути враховані як поважні причини його пропуску.
При цьому докази щодо хвороби та лікування позивача стосуються часу із січня 2022 року і не можуть свідчити про поважність причин неприйняття нею спадщини, оскільки вона мала вчинити такі дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи, то вони спростовуються правильним і повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та зробленими внаслідок їх аналізу твердженнями.
Не можна погодитися через їх необґрунтованість з покликаннями автора апеляційної скарги на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Не заслуговують на увагу й доводи про недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, заявник не надала, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов'язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Решта доводів апеляційної скарги також визнаються колегією суддів необґрунтованими і тому відхиляються.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.
Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшка Дмитра Володимировича залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 08.04.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків