08 квітня 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/3383/24
Провадження № 22-ц/4815/474/25
Головуючий у Здолбунівському районному суді
Рівненської області: суддя Шуляк А.С.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини) о 17 год. 07 хв.
22 січня 2025 року у м. Здолбунів
Рівненської області
Повний текст рішення складено: не зазначено
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Андрошулік І.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про позбавлення батьківських прав,
за участі: ОСОБА_1 , представників сторін адвокатів Рудики Світлани Юхимівни і Гнатюка Юрія Олександровича , представника третьої особи - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про позбавлення батьківських прав,
У жовтні 2024 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що вона є бабою по материнській лінії ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_5 померла. Батько ОСОБА_5 , починаючи з 2020 року, не бере жодної участі у вихованні сина, ніколи не вітав і не вітає його з днем народження, не цікавиться про його навчання в школі та ліцеї, проведенням сином вільного часу тощо.
Вважає, що відповідач ніколи не дбав й про належне матеріальне утримання сина. В 2017 році ОСОБА_2 виїхав в Республіку Польща на роботу, однак жодного разу не надіслав коштів на утримання ОСОБА_5 . Натомість дитина на даний час проживає з нею і знаходиться на її ж утриманні. Тобто ОСОБА_2 не бажає належним чином піклуватися неповнолітнім сином та самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та забезпеченню сина.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 січня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про позбавлення батьківських прав.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і незастосуванні норм матеріального права, які підлягали до застосування, просить його скасувати, задовольнивши позов повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про помилкове посилання суду на роз'яснення пунктів 15-17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", оскільки встановлено, що відповідач не виховує і не спілкується із сином з липня 2022 року. Внаслідок відсутності спілкування між ними ОСОБА_5 не може самостійно виготовити ІD-картку, не може відкрити на своє ім'я картковий банківський рахунок і не може оформити пенсію по втраті годувальника.
Вважає, що ці обставини, які судом залишено без уваги, свідчать про винну поведінку батька та його свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, який після смерті матері потребує особливої турботи та опіки.
Не погоджувалася із твердженнями суду про відсутність доказів щодо ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, адже перерахована ним сума коштів на користь сина є мізерною і не задовольняє в повній мірі потреб ОСОБА_5 . Фактично переклавши обов'язки по вихованню та забезпеченню сина всім необхідним на позивача, відповідач змусив її, як пенсіонера, працевлаштуватися у солдатську їдальню з метою підробітку.
Також неправильно оцінено та відхилено судом висновок Органу опіки та піклування, який є достатньо вмотивованим і об'єктивно засвідчив усі обставини спірних правовідносин.
З огляду на наведене судом повинна бути врахованою правова позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 26 січня 2022 року у справі №203/3505/19.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, від шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_5 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 червня 020 року у справі №569/22676/19 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_2 розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.
У 2017 році відповідач виїхав за межі України на роботу в Республіку Польща.
Протягом шести місяців після початку російської агресії в Україну ОСОБА_5 знаходився разом із ОСОБА_2 у Республіці Польща, де проживав разом із батьком та жінкою, з якою той проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу. При цьому дитина навчалася он-лайн у навчальному закладі в Україні. Після повернення з-за кордону ОСОБА_5 мешкав і продовжує мешкати разом із ОСОБА_1 , бабою - матір'ю ОСОБА_2 , тоді як батько залишився проживати та працювати в Республіці Польща.
Вважаючи, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, не вітав і не вітає його з днями народження, не цікавиться навчанням у школі та ліцеї, проведенням сином вільного часу, не дбає про належне матеріальне утримання ОСОБА_5 , не надсилає йому грошових коштів, тобто не бажає належним чином піклуватися неповнолітнім сином і самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню та забезпеченню дитини, у жовтні 2024 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про позбавлення батьківських прав щодо ОСОБА_5 .
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано, матеріали справи не містять, а в судовому засіданні не було здобуто об'єктивних та переконливих доказів про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
При цьому наведені ОСОБА_1 доводи про позбавлення відповідача батьківських прав спростовуються обставинами справи.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Згідно зі ст.ст. 3, 7, 15, 141, 150, 155, 164, 165, 166, 257, 258 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Особа, позбавлена батьківських прав:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.
Баба і дід мають право на самозахист внуків.
Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів бере до уваги також висновки Верховного Суду, що висловлені з приводу судової практики про позбавлення батьківських прав.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Вирішуючи спори такої категорії, суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях батьків.
Верховний Суд у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18 звернув увагу на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Разом з тим у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 Верховний Суд вказав, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов'язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати в майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, у міжнародному праві висловлено чітку позицію щодо того, що під час ухвалення рішень, які стосуються дітей, їхні інтереси повинні мати першорядне значення. Як правило, такі інтереси вимагають, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявляється особливо не підходящою для дитини і це може заподіяти шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Розрив таких зв'язків означає відрив дитини від її коріння, що може бути допустимим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини: Neulinger and Shuruk v. Switzerland, № 41615/07, § 135, X v. Latvia, № 27853/09, § 96, К.B. and Others v. Croatia, № 36216/13, § 143, Gorgulu v. Germany, № 74969/01, § 48, Kacper Nowakowski v. Poland, № 32407/13, § 75).
Щодо доводів апеляційної скарги про уникнення ОСОБА_2 виконання батьківських обов'язків, то з ними не можна погодитися, адже сам по собі факт перебування відповідача за кордоном під час воєнного стану в Україні не може свідчити про те, що він свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. При цьому, знаходячись за кордоном, він сплачує грошові кошти на утримання дитини, а також протягом трьох місяців після початку воєнного стану ОСОБА_5 перебував із ним у Республіці Польща, проте самостійно виявив намір повернутися до України.
З цих міркувань не знайшли свого підтвердження і аргументи про доведеність винної поведінки ОСОБА_2 та його свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, який після смерті матері потребує особливої турботи та опіки.
Так, згідно зі ст.ст. 76-78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З приводу висновку Органу опіки та піклування, то йому судом попередньої інстанції дано правильну і повну оцінку, а тому у контексті обставин справи та вимог закону не погодився із ним як із недостатньо обґрунтованим, свої переконання про що виклав у оскаржуваному рішенні, - як це передбачено нормою ч. 6 ст. 19 СК України.
Спростовуються відмінністю обставин справи, своїми правовою природою і характеристиками у спірних правовідносинах та у справі, яка була предметом розгляду касаційного суду, посилання заявника про необхідність застосуванняпри вирішенні спору позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 січня 2022 року у справі №203/3505/19.
Не заслуговують на увагу й доводи про недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв'язання сімейно-правового спору, ОСОБА_1 не надала, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов'язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Решта тверджень апеляційної скарги теж визнаються колегією суддів необґрунтованими і тому відхиляються.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 08.04.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
С.С.Шимків