08 квітня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/10903/24
Провадження № 22-ц/4815/469/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Ковальов І.М.
Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції:
о 10 год. 02 хв. 04 грудня 2024 року в м. Рівне
Дати складення повного тексту не зазначено.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення,
У червні 2024 року Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі - РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 51 196,71 гривень.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" здійснює надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення до квартири АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Проте відповідач має заборгованість зі сплати наданих послуг, яка станом на 31 травня 2024 року складає 51 196,71 гривень.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто ОСОБА_1 на користь РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 51 196,71 гривень та сплачений судовий збір розмірі 3 028 гривень.
Приходячи до такого висновку, суд виходив із того, що відповідач, отримавши за період з січня 2011 року по травень 2024 року послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення належної якості, зобов'язаний був оплатити їх вартість у повному розмірі, розрахованому на підставі чинних тарифів. Однак оплату послуг здійснив лише частково і в ході розгляду справи її обставин та розміру заборгованості не спростував.
На рішення суду представником відповідача - ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної зазначалось про те, що в ході розгляду справи відповідачем наданими доказами було спростовано заявлену до стягнення заборгованості.
Проте суд не звернув уваги на те, що позивачем були проведені нарахування сум вартості спожитих послуг ОСОБА_1 при фактичній відсутності споживання таких послуг впродовж тривалого часу, зокрема, у квартирі, за якою обліковується заборгованість, ніхто не мешкає з 2021 року.
Так, у квартирі жив лише рідний брат ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та знятий з реєстрації за цією адресою 24 червня 2021 року. Також, незважаючи на те, що до 23 червня 2021 року в квартирі були зареєстровані троє осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та його дочка - ОСОБА_4 , остання не проживала в квартирі понад 5 років.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області 01 лютого 2024 року в справі № 569/17749/23 визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житлом через відсутність понад 6 місяців. Поміж цього, судом було встановлено той факт, що ОСОБА_4 фактично не проживає у квартирі понад 5 років. Стверджувалось про те, що відповідач неодноразово звертався до позивача із заявами про проведення перерахунку та взяття на облік лічильника задля нарахування за фактично спожиту воду та водовідведення, однак вони були відхилені.
Хоча з 16 серпня 2022 року по 01 червня 2024 року ОСОБА_1 було спожито 3,64 м3 води і їхня вартість повинна була становити 118,63 гривень, однак позивачем за цей період нараховано 7416,16 гривень заборгованості. Крім того, вказувалося на те, що заявлені позовні вимоги виходять за межі строку позовної давності.
З наведених підстав просила скасувати рішення суду першої інстанції, стягнувши понесені судові витрати.
У поданому відзиві позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтвоаним, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч. 1, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 614 ЦК України унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Надання відповідних послуг здійснюється у відповідності до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, та якою визначений порядок надання послуг, порядок їх обліку, оплати, права та обов'язки споживача і виконавця, а також інші питання.
Згідно з пунктами 17, 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку води. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.
Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до пунктів 20, 21 цих Правил, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічні положення містить і стаття 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, чинній на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Обов'язок відповідача як споживача житлово-комунальних послуг закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Згідно із п.п. 11, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
З довідки оборотів РОВ КПВКГ "Рівнеоблводоканал" по особовому рахунку № НОМЕР_1 (за якою обліковується належна відповідачу квартира АДРЕСА_1 ), вбачається, що станом на травень 2024 року за розмір заборгованості складає 51 196,71 гривень.
Колегія суддів бере до уваги і те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, а відсутність письмово оформленого договору про надання таких послуг не позбавляє споживача оплачувати надані йому послуги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц).
Матеріали справи не містять тих доказів, а відповідачем не спростовано, що послуги з водопостачання та водовідведення надаються постійно, централізовано та безперебійно.
Покликання ОСОБА_1 на те, що він не користувався в певні періоди послугами не можуть братися до уваги, оскільки не надав суду жодних доказів, що його квартира була відключена від опалення та гарячого водопостачання у встановленому законом порядку.
Всупереч аргументам автора апеляційної позивачем здійснювалось коригування тарифів відповідно до кількості зареєстрованих осіб тоді, коли про це в належний спосіб повідомляв споживач.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за отримані відповідачем послуги.
Презумпцію винуватості боржника, неналежного виконання ним своїх обов'язків і здійснених нарахувань не спростовано.
В апеляційній скарзі вказується і про сплив позовної давності, однак передбаченої законодавством заяви про застосування наслідків пропуску матеріально-правового строку заявлено не було.
Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Поготів, згідно з ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
З довідки оборотів за особовим рахунком відповідача видно, що ним частково сплачувалась заборгованість упродовж облікованого періоду таким чином, що унеможливлює застосування позовної давності.
Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, заявник також не надав, а апеляційним судом здобуто не було.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення суду без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків