07 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/816/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач 2) про визнання протиправними дій щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 27 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 27 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт (з урахуванням раніше виплачених сум); зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 27 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року за весь час затримки виплати.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яку було підпорядковано до Військової частини НОМЕР_1 та яка перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає, що під час проходження військової служби грошове забезпечення (постійні та одноразові види) у період із 27 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року виплачувалося йому з порушенням норм законодавства, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) в частині визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а тому з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім того, Закон України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування у 2022-2023 роках як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Таким чином, у період проходження військової служби (з 27 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року) грошове забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові види) мали б бути нараховані та виплачені, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також, на переконання позивача, відповідно до положень Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належному розмірі.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов відповідач 1 позовні вимоги заперечив, у задоволенні позову просив відмовити (а.с.36-38), зазначивши, що 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни і до Постанови №704 та пункт 4 у новій редакції при визначенні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу вказує на застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Підстави для застосування іншої розрахункової величини відсутні.
Відповідач зауважив, що право на компенсацію втрати частини доходу за порушення строків його виплати виникає лише у разі, якщо такий дохід має постійний, а не разовий характер.
У відзиві на позовну заяву відповідач 2 позовні вимоги також не визнав та просив відмовити у їх задоволенні (а.с.29-30). В обґрунтування цієї позиції зазначив, що ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією і проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка в процесі організаційних заходів була підпорядкована Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому до 01 вересня 2023 року Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач 2 вказав, що при звільненні з військової служби позивач отримав грошовий атестат, у якому наявні відомості про посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення тощо. Позивач погодився з проведеними розрахунками. Вважає, що командування Військової частини НОМЕР_1 не допускало протиправних дій по відношенню до позивача та підстави для задоволення позовних вимог відчутні.
Інші заяви по суті справи чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні сторони не подали.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Відповідно до довідки від 21 листопада 2024 року №12530 позивач ОСОБА_1 у період з 27 лютого 2022 року по 26 жовтня 2024 року проходив військову службу по мобілізації (а.с.17). Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26 жовтня 2024 року №306 майора ОСОБА_1 , звільненого наказом Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » №691 від 14 жовтня 2024 року у запас на підставі підпункту “д» (у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 26 жовтня 2024 року (а.с.9).
Як слідує з листа Військової частини НОМЕР_1 від 27 грудня 2024 року №244-18/22, на підставі директиви Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 27 липня 2023 року №Д-44дск Військову частину НОМЕР_2 було підпорядковано до Військової частини НОМЕР_1 ; розпорядженням фінансово-економічного управління командування Сухопутних військ України від 26 липня 2023 року №Д-321/71дск з 01 вересня 2023 року Військову частину НОМЕР_2 було зараховано на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 ; до 01 вересня 2023 року Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Як видно з карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (а.с.42), за займаною у березні 2022 року - липні 2022 року посадою командир взводу охорони посадовий оклад становив 3440,00 грн, а за посадою командир роти з серпня 2022 року по травень 2023 року - у розмірі 4370,00 грн. ОСОБА_1 була виплачена грошова допомога на оздоровлення в травні 2022 року в сумі 16374,43 грн, в квітні 2023 року - в сумі 29623,63 грн. Крім того, в грудні 2022 року була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в сумі 9809,92 грн.
На запит представника позивача про перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (а.с.14-15) ІНФОРМАЦІЯ_4 листом від 15 січня 2025 року №106 повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку (а.с.16).
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Також необхідно зазначити, що пунктом 8 розділу “Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Однак Закон України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містить (як і Закон України від 02 грудня 2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03 листопада 2022 року №2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанови №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік) дійшов таких же висновків.
У цій справі судом встановлено, що у спірному періоді (з 27 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року) ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб - 1762,00 грн.
Так ОСОБА_1 з 27 лютого 2022 року посадовий оклад визначено у розмірі 3440,00 грн (1762,00 х 1,95, де 1,95 - тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1 до Постанови №704 (12 тарифний розряд), з урахуванням заокруглення) та з серпня 2022 року у розмірі 4370,00 грн (1762,00 х 2,48, де 2,48 - тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1 до Постанови №704 (19 тарифний розряд). Оклад за військовим званням (“лейтенант», “старший лейтенант») - 1130,00 грн, 1200,00 грн - визначено також виходячи з розміру прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2018 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт (1762,00 грн х 0,64; 1762,00 грн х 0,68 з урахуванням заокруглення).
Натомість статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн; статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684,00 грн.
Разом з тим суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 набрала чинності 20 травня 2023 року.
Таким чином, з 20 травня 2023 року застосовується редакція пункту 4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн.
Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197; далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №260 оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до Постанови №704.
За приписами Порядку №260 посадовий оклад та оклад за військовим званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат.
Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 14 розділу I Порядку №260).
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідач 1 у період з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року протиправно не враховував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази у справі, взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, та про відмову у задоволенні позовних вимог (до Військової частини НОМЕР_1 ). При цьому суд враховує, що відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 27 грудня 2024 року №244-18/22 Військова частина НОМЕР_2 до 01 вересня 2023 року перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішуючи спір в частині позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за спірний період, суд зазначає про таке.
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ передбачено те, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
За позицією Верховного Суду у постановах від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Враховуючи встановлену під час розгляду справи протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення за період з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, позовна вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати є обгрунтованою.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Матеріали справи містять копію договору про надання правової допомоги від 06 червня 2024 року №52/24, укладеного між адвокатом Ципляком П.С. та ОСОБА_1 (а.с.18-19), та додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 06 червня 2024 року №52/24 (а.с.21 зворот).
За умовами договору про надання правової допомоги від 06 червня 2024 року №52/24: клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1.); умови про розмір гонорару, а також порядок його сплати встановлюється Додатком №1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору, зміст якого є конфіденційним та не підлягає розголошенню сторонами третім особам.
В Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 06 червня 2024 року №52/24 сторони узгодили, що розмір вартості правової допомоги становить 1000,00 грн за годину надання правової допомоги; оплата вартості здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, наданий адвокатом клієнту, протягом 5 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги (пункти 2, 3).
Також згідно з пунктом 2.1 договору від 06 червня 2024 року №52/24 доказом належного виконання адвокатом своїх зобов'язань за цим договором є акт прийому-передачі наданої правової допомоги, який підписується між сторонами за результатом надання правової допомоги або періодично за вибором сторін.
Однак суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо обсягу наданих послуг правничої допомоги, їх дійсної вартості, що сплачена або підлягає сплаті (розрахунку суми гонорару адвоката, акта приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором, платіжних документів про оплату тощо), а позовна заява містить лише орієнтовну суму витрат - 10000,00 грн.
Статтею 143 КАС України визначено, що у разі, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відсутність документального підтвердження витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги у цій справі, є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат на правничу допомогу адвоката у зв'язку з недоведеністю їх наявності. При цьому позивач не подав у порядку, визначеному статтею 143 КАС України, заяву про неможливість подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат.
Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми донарахованого грошового забезпечення за цей період - за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк