Справа №:755/19674/24
Провадження №: 2/755/903/25
"26" березня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Онопрійчук Д.П.
за участю: представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про стягнення боргу, -
Позивач, ОСОБА_3 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, у якому просить суд: стягнути з відповідача - ОСОБА_4 , на користь позивача - ОСОБА_3 , заборгованість у розмірі 130 567,98 доларів США, що складається з: 120 000 доларів США - суми позики; 7 200 доларів США - відсотки за користування сумою позики; - 3 367,98 доларів США - відсотки за прострочення грошового зобов'язання; зобов'язати третю особу - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», перерахувати з банківських рахунків відповідача - ОСОБА_4 , на користь позивача - ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок повернення боргу за договором позики; судові витрати покласти на Відповідача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.12.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики і на виконання такого передано позичальнику позикодавцем грошові кошти у сумі 120 000 доларів США, під 3% річних, із зобов'язанням позичальника повернути борг з відсотками до 21.12.2023. Даний факт підтверджується складеною позичальником 21.12.2021 розпискою. Оскільки вказану суму позики разом із відсотками не було повернуто у встановлений сторонами строк - тобто до 21.12.2023, позивач направила відповідачу претензію про повернення боргу від 24.06.2024, яку відповідач отримав у руки 25.06.2024, про що поставив свій підпис на претензії. Разом із тим, вжиті заходи не допомогли - відповідач до сих пір не виконав своє зобов'язання перед позивачкою і не повернув їй борг із відсотками.
Згідно складеної позичальником розписки, сторони встановили, що сума позики передається позичальнику «під 3 (три) % річних», тобто з моменту передання грошових коштів в борг 21.12.2021 до 21.12.2023 (до дати до якої борг мав бути повернутий) відсотки за користування грошовими коштами (відсотки за статтею 1048 ЦК України) складають 3% річних. При чому слова «включно» розписка не містить. Таким чином станом на 21.12.2023 позикодавець повинен був повернути основну суму боргу (суму позики) у 120 000 доларів СІЛА + 3% річних за період з 21.12.2021 до 21.12.2023, що становить 7 200 доларів США.
Після ж настання 21.12.2023, тобто після дати з якого починається прострочення виконання зобов'язання позичальником, стягнення відсотків з основної суми боргу + суми за користування чужими грошовими коштами, відбувається відповідно до статті 625 ЦК України. У зв'язку із тим, розрахунок відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання, станом на дату подання цього позову - 07.11.2024, що становить 3 367,98 доларів США.
Сторона позивача неодноразово зверталась, при зустрічі, до відповідача після настання строку погашення боргу. При цьому, свої дії відповідач пояснював тим, що у нього з його обслуговуючим банком тривають процеси видачі грошових коштів. На підтвердження своїх слів, і для того, щоб позивачка впевнилась у наявності у нього грошових коштів для погашення боргу - відповідач надав виписку складену АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 03.04.2022 13:43 № R0M4IQBF7VNOP1OL, щодо руху грошових коштів за його рахунками. Відповідач пояснював, що гроші у нього наявні, просив не стягувати неустойки з нього та почекати. Разом із тим, грошове зобов'язання досі не виконане, а позивач вже не має наміру чекати, бо гроші їй потрібні самій. Таким чином, позивач вважає, що вказані на виписці суми по рахунках відповідача мають бути стягнені на її користь, тому заявляє вимогу зобов'язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» перерахувати їй ці кошти, в рахунок погашення боргу відповідача перед нею.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.11.2024 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, сторонам роз'яснено право подати заяви по суті справи та встановлено відповідні процесуальні строки.
10.02.2025 в підготовчому судовому засіданні представником відповідача подано до суду заяву відповідача про визнання позову, з доказами на обгрунтування такої заяви.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , в судовому засіданні позовні вимоги визнав, просив суд їх задовольнити. Додатково вказав, що грошові кошти позичалися для купівлі квартири та покладені на рахунок відповідача відкритий у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки купівля нерухомості відбувається тільки в безготівковому порядку. Однак, у зв'язку із військовим станом та постановою НБУ, рахунок відповідача був заблокований, незважаючи на те, що відповідач має посвітку на проживання в Україні.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, суд про причини не явки не повідомив.
За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність третьої особи.
Суд, вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, 21.12.2021 ОСОБА_4 взяв в борг у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 120 000 доларів США під 3 (три) відсотки річних, які зобов'язався повернути в термін до 21.12.2023, що підтверджується його власноручною розпискою (а.с.15).
Вищевказана розписка про отримання коштів складена ОСОБА_4 та містить його підпис. Взяті на себе зобов'язання щодо повернення позики ОСОБА_4 не виконав, що підтверджено його представником в судовому засіданні.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В свою чергу, ст.ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов'язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У своїй постанові від 28.11.2018 по справі № 462/2589/14-ц (провадження № 61-39338св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».
Аналогічні висновки зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17 й підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з наведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами відносин, що виникли з договору позики, оскільки розпискою підтверджується як факт отримання боржником грошових коштів за договором позики, так і зобов'язання зі сплати 3% річних та їх повернути, а зберігання оригіналу боргової розписки у позивача доводить невиконання відповідачем своїх зобов'язань. Тому позов в частині стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 120 000 доларів США та 3% річних в сумі 7 200 доларів США, підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних, то такі вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За вказаних обставин, з відповідача не підлягає до стягненню 3% річних нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням умов договору позики грошових коштів за період після 21.12.2023 по 07.11.2024, в силу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
В частині позовних вимог про зобов'язання третю особу - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», перерахувати з банківських рахунків відповідача - ОСОБА_4 , на користь позивача - ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок повернення боргу за договором позики, то такі вимоги також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За змістом положень статті 16 ЦК України розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах.
Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний позивачем спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним.
Позов це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Позов як складне явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміст позову - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду.
Основним принципом цивільного судочинства є принцип диспозитивності, який полягає у тому, що зацікавлена особа вільно розпоряджається своїми матеріальними та процесуальними правами, а відтак позивач на власний розсуд визначає особу, до якої пред'являє вимоги, та обирає спосіб захисту порушених прав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Наведене означає, що належний суб'єктний склад учасників спору є тоді, коли у сторін спору існує зв'язок із предметом позову, тобто щодо предмету позову у сторін виникають суб'єктивні права.
Від належного суб'єктного складу сторін залежить питання про задоволення позовних вимог з підстав їх законності, при цьому саме позивач несе ризик заявлення вимог до неналежного відповідача, що може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно із частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
В постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 752/19715/14-ц зазначено, що позивач визначає відповідача у справі самостійно. Суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах.
Так, відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Третя особа у справі не є стороною у цивільному процесі.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Отже, правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, який не є рівноцінним інтересам сторін (позивача чи відповідача).
Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зумовлений перш за все необхідністю забезпечити можливість здійснення відповідними суб'єктами права регресу.
Аналізуючи викладене, враховуючи, що вищенаведені вимоги заявлені до третьої особи - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідно до яких позивач просить суд зобов'язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» перерахувати з банківських рахунків відповідача - ОСОБА_4 , на користь позивача - ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок повернення боргу за договором позики, а не до відповідача, у задоволенні останніх слід відмовити.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про стягнення боргу.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 625, 1046-1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 280, 281, 282, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), третя особа АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код в ЄДРПОУ: 14360570, вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ) про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 21.12.2021 в сумі 120 000 доларів США, 3 % річних за користування позикою в сумі 7 200 доларів США, а всього 127 200 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 15 140 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 07.04.2025.
Суддя: