Справа №:755/9884/24
Провадження №: 1-кс/755/995/25
"02" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102040000169 від 12.12.2023 року, про арешт майна,
за участю:
слідчого ОСОБА_3 ,
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102040000169 від 12.12.2023 року, про арешт майна.
Клопотання обґрунтоване тим, що 19 березня 2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
Згідно інформації з Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (ДП НАІС), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має у власності транспортний засіб, а саме легковий автомобіль «HYUNDAI SONATA LF», сірого кольору, 2013 року випуску, номер кузова (vin ТЗ) - НОМЕР_1 , номер двигуна - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .
Крім того, згідно клопотання, у зв'язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_4 своїми умисними діями завдав матеріальної шкоди КНП «Центр Комунікації» у розмірі 259 438,95 грн., що підтверджується висновком експерта, тому виникла необхідність у накладенні арешту на майно підозрюваного з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити, накласти арешт на вказане майно з метою збереження речових доказів.
Власник майна був повідомлений належним чином про дату та час розгляду клопотання, відповідно до ст. 172 КПК України неприбуття за судовим викликом власника майна, не є перешкодою для розгляду клопотання.
Вислухавши доводи слідчого, вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів, 2) спеціальної конфіскації, 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Також відповідно до ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.
При цьому, ч. 10 ст. 170 КПК України, зазначає, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Речовими доказами згідно ч. 1 ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст .9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Також, у ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).
На підставі викладеного, з урахуванням мотивів клопотання слідчого про арешт майна та доданих до клопотання документів, слідчий суддя приходить до висновку, що слідчим доведено наявність достатніх підстав вважати, що мав місце факт вчинення кримінального правопорушення, та про необхідність накладення арешту на майно на підставі ч. 6 ст. 170 КПК України, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права, а також з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, слідчий суддя вважає необхідним накласти арешт на вказане майно, шляхом заборони розпорядження.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 131, 170-175, 309 КПК України, -
Клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_3 задовольнити.
Накласти арешт на майно, із забороною розпорядження, а саме транспортний засіб «HYUNDAI SONATA LF», сірого кольору, 2013 року випуску, номер кузова (vin ТЗ) - НОМЕР_1 , номер двигуна - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , який належить підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: