Справа № 579/243/25
2/579/217/25
08 квітня 2025 року Кролевецький районний суд Сумської області, у складі головуючого судді Придатка В.М., за участю секретаря судового засідання Клишкової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кролевець в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дитину, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дитину.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у сторін є спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю. 13.01.2025 року Кролевецьким районним судом Сумської області видано судовий наказ №579/2981/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина, ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 23.12.2024 року. Проте наразі змінилися обставини таким чином, що на утриманні Позивача перебуває ще одна дитина, а саме, донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до того ж, 19 червня 2020 року Позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 у Суворовському районному у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 367, та на його утриманні перебуває дружина, яка є непрацездатною у зв'язку із пологами та народженням дитини та доглядом за нею до трирічного віку. Позивач вказує, що не ухиляється від сплати аліментів, а навпаки хоче забезпечити справедливий баланс на отримання рівного розміру аліментів між своїми дітьми.
З урахуванням зазначеного позивач просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі судового наказу Кролевецького районного суду Сумської області від 13.01.2025 року №579/2981/24, на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
18 лютого 2025 року від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 вказала, що із вказаним позовом категорично не погоджується. Зазначила, що позивачем не було подано жодного доказу, який свідчив би про те, що матеріальний його стан у зв'язку із сплатою аліментів погіршився, не було подано жодного документа, який свідчив би про матеріальний стан позивача. Як єдину підставу, на яку посилається позивач, для зменшення розміру аліментів, вказано народження іншої дитини. Однак зміна сімейного стану позивача, а саме народження інших дітей (дитини) без підтвердження погіршення його матеріального становища не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, оскільки батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Вказана правова позиція міститься в Постанові Верховного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2017/19.
Син сторін навчається в ОЗ «Кролевецький ліцей №3», крім того, відвідує гурток з настільного тенісу у місцевому будинку культури та ходить на додаткові заняття з англійської мови, що відповідач вважає необхідним для нормального розвитку дитини, на що витрачається також певна сума грошей щомісячно. Жодної матеріальної допомоги на утримання спільного сина ОСОБА_6 не надає, з 2014 року і по 2024 рік ні допомоги своїй неповнолітній дитині, ні подарунків не робив, при цьому всьому проживаючи в одному місті, навіть не зустрічався із своїм сином, не турбувався про стан його здоров'я і його життя. Просила відмовити у задоволенні позову.
Позивач до початку судового засідання через канцелярію суду подав заяву, в якій свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив провести судове засідання без його участі (а.с.30).
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила.
За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
П. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, що не з'явились.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із неявкою учасників справи у судове засідання.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні учасниками справи не подавалися.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.97 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно з ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною 2 ст. 18 СК України передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі судового наказу №579/2981/24 від 13 січня 2025 року Кролевецького районного суду Сумської області, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50% відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 23.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.10-11).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 19 червня 2020 року Суворовським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , про що зроблено актовий запис № 367 (а.с.9).
Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 20.06.2023 року Суворовським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №922 (а.с.8).
Згідно відповіді №1272979 від 08.04.2025, сума нарахованого доходу позивача за 2024 рік складає 3050521,98 грн.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішення законної сили і до досягнення нею повноліття, позивач посилався на те, що у нього народилася ще одна дитина.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами 1 та 2 ст. 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У ст. 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосована при наявності відповідних обставин для цього.
При розгляді справ зазначеної категорії до предмета доказування відносяться обставини, які свідчать про існування змін, що відбулись в матеріальному чи сімейному становищі платника аліментів, і що саме такі зміни вплинули на його здатність сплачувати аліменти в присудженому судовим рішенням розмірі.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів необхідно з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вирішенні даного спору, суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, відповідно до яких зменшення розміру аліментів можлива лише в разі доведення позивачем належними та допустимими доказами факту погіршення майнового стану платника аліментів, у тому числі, у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу.
Так, Верховний Суд наголошував на тому, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2024 року по справі № 591/6388/22.
Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім'ї. Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
До позовної заяви, оформленої відповідно до вимог ЦПК України, обов'язково додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги (зміна розміру аліментів), а саме: докази зміни матеріального стану (довідки про доходи, кредитні договори, будь-які інші документи, які можуть бути підтвердженням зміни матеріального становища, його погіршення).
Позивач зазначає, що не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, оскільки змінився його сімейний стан і на його утриманні ще перебуває дочка.
На підтвердження погіршення майнового стану у зв'язку із народженням другої дитини позивач не надав суду доказів на підтвердження зменшення його доходу, відсутності рухомого/нерухомого майна у його власності.
Отже, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами погіршення його майнового стану, а наявність іншої дитини від іншого шлюбу не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Твердження позивача про те, що він має на утриманні іншу малолітню дитину від іншого шлюбу, не заслуговують на увагу, оскільки права однієї дитини не можуть порушуватися за рахунок іншої.
Відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 206, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дитину - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. М. Придатко