Справа №521/2913/25
Пр. №4-с/521/29/25
03 квітня 2025 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Сегеди О.М.,
при секретарі - Замниборщ А.С.,
за участі:
представника скаржника - ОСОБА_1 ,
представника приватного виконавця - Зауліної О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Одесі матеріали скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Накарат Рапід Йонг» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліор Україна»),
встановив:
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеною скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М.(далі-Приватний виконавець), заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на те що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2022 року було стягнуто з неї, на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 19 серпня 2020 року у розмірі 443497,49 грн., заборгованість за договором позики від 28 серпня 2020 року у розмірі 12000,00 доларів США та судовий збір у розмірі 3800,00 грн.
29 листопада 2024 року Малиновським районним судом м.Одеси на виконання рішення суду від 07 вересня 2022 року було видано виконавчий лист №521/19164/21, на підставі якого постановою приватного виконавця від 04 грудня 2024 року було відкрито виконавче провадження ВП №76706665.
Постановою приватного виконавця від 19 грудня 2024 року було описано та накладено арешт на корпоративні права, а саме 100 % частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліор Україна» (далі-ТОВ «Ліор Україна»), що належать їй на праві власності.
Зазначила, що 15 січня 2025 року на адресу приватного виконавця надійшла заява стягувача ОСОБА_3 про відмову у досягненні згоди щодо вартості майна та призначення суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, з метою визначення ринкової вартості арештованого майна боржника.
Постановою приватного виконавця від 21 січня 2025 року було призначено суб'єкта оціночної діяльності, а саме суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» в особі ОСОБА_5 з метою надання останнім письмового висновку з питань оцінки ринкової вартості арештованого майна, а саме: корпоративних прав - 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна», яка належить їй на праві власності.
Вказувала, що 17 січня 2025 року з метою визначення ринкової (початкової) вартості належних їй корпоративних прав, ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» була здійснена оцінка майна, а саме 100% частки ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», за наслідками якої, 23 січня 2025року був складений звіт про незалежну оцінку майна.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 23 січня 2025 року ринкова вартість100% частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», яка належить їй на праві власності, станом на 17 січня 2025 року, без урахування ПДВ, складає: 100000,00 грн.
Вважає оцінку вартості корпоративних прав, а саме 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», яка належить їй на праві власності, неправомірною, визначенною з порушенням вимог діючого законодавства.
Статтею 53-1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року
№ 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) встановлено, що особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII (далі - Закон №2275-VIII).
Відповідно до ч.ч. 2-3 ст.22 Закону №2275-VIII у разі звернення стягнення на частку у статутному капіталі товариства на підставі виконавчого документа виконавець повідомляє товариство про намір звернути стягнення на частку учасника товариства (боржника) та надсилає постанову про накладення арешту на частку. Товариство повинне протягом 30 днів з дня одержання такого повідомлення надати відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника відповідно до частини четвертої цієї статті. З дня одержання повідомлення, передбаченого частиною другою цієї статті, товариство зобов'язане надавати виконавцю та боржнику доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника.
Протягом 15 днів з дня закінчення строку, визначеного частиною другою цієї статті, суб'єкт оціночної діяльності, якого залучає виконавець на підставі своєї постанови або виконавець здійснює розрахунок вартості частки боржника відповідно до частини восьмої статті 24 цього Закону станом на день, що передував накладенню арешту на частку.
Стверджувала, що на підставі постанови приватного виконавця від 19 грудня 2024 року була описана та арештована її частка в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», але при цьому приватним виконавцем не направлялось на адресу останнього жодного повідомлення про намір реалізації частки в статутному капіталі товариства, або звернення про надання доступу чи надання копій документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості її частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА».
Вказувала, що її частка в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна» описана та арештована на підставі постанови приватного виконавця від 19 грудня 2024року, але відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону №2275-VIII вартість корпоративних прав мала бути визначена станом на 18 грудня 2024 року, однак вартість корпоративних прав згідно звіту про оцінку майна від 23 січня 2025 року визначена станом на 17 січня 2025 року.
Зазначила, що станом на грудень 2024 року строк формування статутного капіталу ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА» не завершився, оскільки кожен участник товариства повинен протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства (14 листопада 2024 року), якщо інше не передбачено Статутом, повністю внести свій вклад.
При цьому, ні приватний виконавець, ні суб'єкт оціночної діяльності не перевіряли чи сформований статутний капітал ТОВ «ЛІОР Україна».
Вважає, що документи (постанова про призначення експерта ВП № 76706665 від 16 січня 2025 року; виконавчий лист від 07 вересня 2022 року № 521/19164/21; запит з ЄДР; постанова про опис та арешт майна ВП № 7606665 від 18 грудня 2024 року), на підставі яких був складений звіт про незалежну оцінку майна від 23 січня 2025 року не дають можливість визначити ринкову вартість її корпоративних прав в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна».
Стверджувала, що її корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна» оцінені за їх номінальною вартістю, а не за ринковою вартістю.
Посилаючись на порушення своїх прав, скаржниця просила суд поновити їй строк на звернення до суду із скаргою на дії приватного виконавця зі здійснення оцінки вартості 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна»; визнати дії приватного виконавця щодо визначення вартості 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна» згідно звіту ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» про оцінку майна від 23 січня 2025 року, протиправними; визнати недійсною оцінку 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна» згідно звіту ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» про оцінку майна від 23 січня 2025 року; зупинити реалізацію майна (електронний аукціон/торги) згідно зі звітом ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» від 23 січня 2025 року до набрання ухвалою суду законної сили.
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року по справі було відкрито провадження та призначено судове засідання (т.1 а.с.35-36).
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року клопотання скаржниці про зупинення реалізації майна було залишено без задоволення (а.с.38).
Ухвалою суду від 04 березня 2025 року за клопотанням приватного виконавця до участі у справі було залучено в якості заінтересованої особи - ТОВ «Ліор Україна» (т.3 а.с.4).
Ухвалою суду від 25 березня 2025 року клопотанням приватного виконавця про витребування доказів було задоволено.
Представник скаржниці, діючий за ордером від 23 лютого 2025 року в судовому засіданні підтримав доводи скарги та просив суд її задовольнити у повному обсязі (т.1 а.с.6).
Представник приватного виконавця, діюча за довіреністю від 24 лютого 2025 року в судовому засіданні доводи скарги не визнала та просила суд відмовити в її задоволенні у повному обсязі у зв'язку з необгрунтованістю та безпідставністю. Раніше надала відзив на скаргу, в обгрунтування якого зазначила, що 04 грудня 2024 року на підставі заяви стягувача приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76706665 із виконання виконавчого листа №521/19164/21 від 29 листопада 2024 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 19 серпня 2020 року у розмірі 443497,49 грн., заборгованості за договором позики від 28 серпня 2020 року у розмірі 12000,00 доларів США та судового збору у розмірі 3 800,00 грн., яка була надіслана боржниці рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, вказану у виконавчому документі.
У той же день, 04 грудня 2024 року було винесено постанову про арешт коштів/електронний грошей боржника та постанову про арешт майна боржника, оскільки у заяві стягувача було вказано, що боржнику належить 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна».
Перевіривши по реєстру юридичних осіб належність корпоративних прав боржнику, 04 грудня 2024 року приватним виконавцем було винесено постанову про накладання арешту на зазначені корпоративні права.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 28 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі-документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Верховний суд у постанові №456/2327/15 від 16 вересня 2020року визначив, що до обов'язку виконавця не входить пересвідчення в отриманні боржником копії постанови про виконавче провадження, оскільки це суперечать положенню частин першої та сьомої ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження», за приписами якої копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, без надання строку на добровільне виконання постанови. За умови дотримання цих вимог, у день відкриття, чи не пізніше наступного дня виконавець зобов'язаний винести постанову про накладення арешту на майно боржника та провести інші виконавчі дії, передбачені Законом
Отже, відповідно до вимог ст. 28 Закону №1404-VIII боржник вважається таким, що обізнаний про розпочате примусове виконання.
Зазначила, що згідно відповідей Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби у скаржниці джерела доходів відсутні.
За наслідкам проведених приватним виконавцем виконавчих дій, із рахунків боржниці були списані кошти, списання яких виявилось недостатнім для повного виконання рішення суду (101,77 грн., 94708,34, 2672,76 грн., 28132,37 грн. та 8,60 грн. із рахунків, відкритих у АТ КБ «Приват Банк» 13 грудня 2024 року, 18 грудня 2024 року, 31 січня 2025 року та 07 лютого 2025 року; 1 038.85 грн. із рахунка, відкритого у АТ «Універсалбанк» 16 грудня 2024 року).
Згідно відповіді Міністерства внутрішніх справ за боржницею зареєстровано транспортний засіб Lexus RX 350 2016 р.в., н.з. НОМЕР_1 , який постановою приватного виконавця від 17 грудня 2024 року було оголошено у розшук.
За результатами перевірки майнового стану боржниці приватним виконавцем було встановлено, що у останньої відсутнє будь-яке нерухоме майно.
Постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 грудня 2024 року було описано та накладено арешт на корпоративні права - 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна», що належать на праві власності ОСОБА_7 .
Вказувала, що постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 грудня 2024 року було описано та накладено арешт на торговельну марку №327860 «lior boutique», яка належить скаржниці на праві власності на підставі свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 «lior boutique», зареєстрованому в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки 11 січня 2023 року (очікувана дата закінчення строку дії свідоцтва: 05 лютого 2031 року).
20 грудня 2024 року ТОВ «ЛІОР Україна» було надіслано повідомлення про проведені виконавчі дії із вимогою надати документи на запит приватного виконавця.
24 грудня 2024 року від представника скаржниці на адресу виконавця надійшов лист, у якому повідомлялось, що остання обізнана про розпочате відносно неї примусове виконання та борг був нею погашений добровільно.
Із метою підтвердження/спростування вказаних фактів 25 грудня 2024 року приватним виконавцем було надіслано запит стягувачу.
Відповідно до листа, який надійшов на адресу приватного виконавця 15 січня 2025 року стягувач не підтвердив добровільне погашення боргу. 14 січня 2025 року, на той час вже обізнана про розпочате відносно неї примусове виконання скаржниця, користуючись тимчасовим колапсом у роботі систем Міністерства юстиції, що виник у наслідок хакерської атаки(https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B0%) передала право власності на належну їй торгівельну марку Lior boutique іншій особі, зареєстрованій у м. Донецьк.
Частиною 2 ст. 57 Закону №1404-VIII визначено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
15 січня 2025 року від стягувача приватному виконавцю надійшов лист згідно із яким стягувач повідомив останнього, що він відмовляється досягати згоди із боржником щодо вартості арештованого майна та просить виконавця призначити суб'єкта оціночної діяльності з метою визначення вартості арештованого майна.
Постановою приватного виконавця від 16 січня 2025 року було призначено суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Того ж дня було надано відповідь адвокату боржниці на звернення.
23 січня 2025 року суб'єктом оціночної діяльності-суб'єкта господарювання було виконано звіт про оцінку майна, який надійшов на адресу приватного виконавця 29 січня 2025року, згідно із яким вартість 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна», що
належать на праві власності скаржниці склала 100 000,00 грн.
29 січня 2024 року скаржниці було надіслано повідомлення про вартість майна за №416, що підтверджується поштовими відправленнями №68004 0003686 0. В подальшому у рамках виконавчого провадження спірне майно було виставлено на реалізацію.
10 лютого 2025 року на сайті ДП «Сетам» було опубліковано оголошення про перші торги, призначені на 03 березня 2025 року із продажу арештованого майна.
У зв'язку із надходженням до суду скарги по даній справі, 03 березня 2025 року приватним виконавцем було відкладено вчинення виконавчих дій у порядку ст. 32 Закону №1404-VIII, у зв'язку із чим ДП «Сетам» було зупинено реалізацію зазначеного вище майна (https://setam.net.ua/auction/564551).
У наступному приватному виконавцю стало відомо, що ТОВ «ЛІОР Україна» змінило назву на ТОВ «НАКАРАТ РАДІП ЙОНГ», адресу реєстрації на: 49100, Україна, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Космічна (соборний Район), буд., 35 та ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Між тим, обізнана про розпочате примусова виконання скаржниця зазначені обставини приватному виконавцю та суду не повідомила, як досі не повідомила де перебуває транспортний засіб, оголошений у розшук 17 грудня 2024 року.
Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 43 Закону №2275-VIII товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, які Товариство зобов'язано зберігати, а саме: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7)аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов'язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.
Частиною 3 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Згідно із ч. 7 ст. 6 Закону Україну «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру про особу, яка уповноважена діяти від імені особи.
Оскільки згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб скаржниця є кінцевим бенефіціаром та власницею 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна», що змінив назву на ТОВ «НАКАРАТ РАДІП ЙОНГ» станом на сьогодні, юридична особа повідомлена про намір звернути стягнення на частку учасника товариства та згідно із вимогами ст. 22 Закону №2275-VIII зобов'язане надавати виконавцю доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника.
Відповідно до п. 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі-Національний стандарт №1) незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Пунктом 58 Національного стандарту №1 передбачено, що доопрацювання (актуалізація) оцінки майна може здійснюватися у разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна, встановленого законодавством, або на вимогу замовника оцінки, коли істотних змін в умовах функціонування та фізичному стані об'єкта оцінки, а також стані ринку подібного майна від дати оцінки до дати оцінки, на яку передбачається здійснення доопрацювання (актуалізація), не відбулося. Доопрацювання (актуалізацію) оцінки майна та з цією метою складення у стислій формі звіту про оцінку майна здійснює оцінювач та суб'єкт оціночної діяльності, які складали у повній формі звіт про оцінку цього майна.
У цьому разі попередній звіт про оцінку майна, складений у повній формі, розглядається як невід'ємна частина звіту про оцінку майна у стислій формі. З метою доопрацювання (актуалізації) оцінки із замовником укладається новий договір на виконання робіт з доопрацювання (актуалізації) оцінки майна, якщо можливість її проведення не була передбачена у договорі на проведення оцінки майна. Під час доопрацювання (актуалізації) оцінки враховуються та зазначаються додаткові відомості про зібрані і використані вихідні дані та інша інформація про об'єкт оцінки, які можуть вплинути на достовірність та об'єктивність оцінки майна, проведеної на нову дату (п. 57 Національного стандарту №1).
Отже, чинне законодавство не забороняє здійснювати доопрацювання висновку про вартість об'єкта оцінки у разі надходження документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника до виконавця після проведення оцінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій та інше.
Вказувала, що обізнана про розпочате примусове виконання скаржниця відповідним правом на надання виконавцю документів не скористувалась; не вжила жодних дій, направлених на відновлення її, нібито, порушеного права, у передбаченому Законом, позасудовому порядку.
За таких обставин, вважає заявлену скаргу передчасною, що є окремою підставою для її відхилення.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі-Закон №2658-III) оціночна діяльність може здійснюватися, зокрема, у таких формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Верховний суд у постанові від 30 серпня 2021року по справі №545/2979/14-ц визначив, що рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. Зазначена рецензія має бути проведена у відповідності до вимог норм матеріального права та долучена до матеріалів судової справи без порушень норм процесуального права.
Згідно із абзацом 14 п. 3 Національного стандарту №1 встановлено, що необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних навмисно використаних оцінювачем для надання необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки. Згідно із п. 4 Національного стандарту № 1» оцінка майна проводиться з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування, зміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання.
Таким чином, для підтвердження необ'єктивності оцінки майна скаржник має довести причинно-наслідковий зв'язок між використаними оцінювачем неправдивими вихідними даними та штучним заниженням/завищенням вартості майна.
Враховуючи те, що скаржником до суду не надано допустимих доказів, які б підтверджували заниження вартості майна, у наслідок чого могли бути порушені права боржника, вимога про недійсність оцінки майна згідно зі звітом ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» від 23 січня 2025року про оцінку 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна» є недоведеною та такою, що підлягає відхиленню.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За вимогами ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Верховний суд у постанові від 13 вересня 2023року по справі №521/13686/22 визначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень правовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту.
По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів сторони виконавчого провадження - є неприпустимим, саме по собі порушення норм законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю; необхідно також довести та встановити порушення прав саме скаржника як сторони виконавчого провадження.
Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника), то така скарга задоволенню не підлягає.»
Стверджувала, що подана до суду скарга ґрунтується виключно на недотримані приватним виконавцем строків, визначених ст. 22 Закону №2275-VIII під час вчинення ним виконавчих дій, та не містить мотивування: яким чином проведення виконавчих дій у відповідні строки та у відповідній послідовності порушує права саме боржника; у супереч вимогам ч. 3 ст. 22 Закону №2275-VIII та ст. 81 ЦПК України ні до суду, ні приватному виконавцю, ні боржницею, ні ТОВ «ЛІОР Україна», що змінило назву на ТОВ «НАКАРАТ РАДІП ЙОНГ», так і не подано будь-яких документів, необхідних для визначення вартості частки боржника та які б ставили під сумність об'єктивність визначеної оцінювачем вартості майна.
За таких обставин, представник приватного виконавця вважає, що скаржниця не довела, що її право було порушене діями приватного виконавця, тому враховуючи наведене, просила суд залишити скаргу без задоволення (т.3 а.с.12-16, 29,30).
Дослідивши матеріали скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця, суд прийшов до висновку, що в задоволенні скарги слід відмовити, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України в редакції, чинній на день судового розгляду.
Статтею447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Судом встановлено, щорішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2022року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 була стягнута заборгованість за договором позики від 19 серпня 2020 року у розмірі 443497,49 грн., заборгованість за договором позики від 28 серпня 2020 року у розмірі 12000,00 доларів США та судовий збір у розмірі 3800,00 грн.
29 листопада 2024 року Малиновським районним судом м.Одеси на виконання рішення суду від 07 вересня 2022 року було видано виконавчий лист №521/19164/21 від 29 листопада 2024року (т.2 а.с.2-3).
Постановою приватного виконавця від 04 грудня 2024року за заявою стягувача ОСОБА_3 від 03 грудня 2024 року було відкрито виконавче провадження ВП №76706665 по виконанню виконавчого листа №521/19164/21 від 29 листопада 2024року (т.2 а.с. 1, 7-8).
Постановою приватного виконавця від 04 грудня 2024року з ОСОБА_6 було стягнуто основну винагороду приватного виконавця за примусове виконання у сумі 1200,00 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 44729,75 грн. (т.2 а.с.10-11).
Постановою приватного виконавця від 04 грудня 2024року було накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також кошти/електронні гроші на рахунках/ електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення поставнови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладання арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать боржнику ОСОБА_6 (т.2 а.с.15-17).
Постановою приватного виконавця від 04 грудня 2024року було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_6 (т.2 а.с.21-22).
Постановою приватного виконавця від 04 грудня 2024року за заявою стягувача ОСОБА_3 від 03 грудня 2024 року було накладено арешт на 100% статутного капіталу ТОВ «Ліор Україна», що належить на праві власності ОСОБА_6 (т.2 а.с.1, 30-31).
Встановлено, що ТОВ «Ліор Україна» є юридичною особою, яке зареєстровано 14 листопада 2024 року та діє на підставі модельного Статуту у редакції за замовчуванням, що затверджена постановою Кабінету міністрів України «Деякі питання дерегуляції господарської діяльності» від 27 березня 2019 року №367, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2 а.с.28, 64-66, 67.т.3 а.с.60).
З змісту листа Головного управління ДПС в Одеській області від 27 грудня 2024 року вбачається, що відповідно до даних ІКС ДПС по ТОВ «Ліор Україна» - балансова довідка (баланс), звіт про фінансові результати (форма№1), декларація по ПДВ (додаток №5), податкові декларації станом на день надання записту відсутні (т.2 а.с.202-205).
Встановлено, що ТОВ «ЛІОР Україна» змінило назву на ТОВ «НАКАРАТ РАДІП ЙОНГ», адреса реєстрації: 49100, Україна, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Космічна (соборний Район), буд., 35, що підтверджується рішенням №2/25 Єдиного засновника (учасника) ТОВ «ЛІОР Україна» від 28 лютого 2025 року та відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1227643 від 25 березня 2025 року (т.2 а.с.28, 64-66, 67.т.3 а.с.41-42, 51).
З змісту відповідей Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби на запит приватного виконавця, джерела доходів ОСОБА_7 , відсутні (т.2 а.с.18,46164-167).
Встановлено, що приватним виконавцем на виконання рішення Малиновського районного суду від 07 вересня 2022 року із рахунків ОСОБА_7 були списані кошти, а саме 101,77 грн., 94708,34, 2672,76 грн., 28132,37 грн. та 8,60 грн. із рахунків, відкритих у АТ КБ «Приват Банк» 13 грудня 2024 року, 18 грудня 2024 року, 31 січня 2025 року та 07 лютого 2025 року; 1038.85 грн. із рахунка, відкритого у АТ «Універсалбанк» 16 грудня 2024 року (т.2 а.с.50,5152,54,55,56,61,62,63).
З матеріалів справи вбачається, що списання вищевказаних коштів виявилось недостатнім для повного виконання рішення суду від 07 вересня 2022 року.
Встановлено, що за ОСОБА_7 зареєстрований на праві власності транспортний засіб Lexus RX 350 2016 р.в., н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується відповіддю Міністерства внутрішніх справ України (т.2 а.с.57).
Постановою приватного виконавця від 17 грудня 2024 року транспортний засіб Lexus RX 350 2016 р.в., н.з. НОМЕР_1 було оголошено у розшук (т.2 а.с.59-60).
За результатами перевірки майнового стану боржника приватним виконавцем було встановлено, що у боржниці відсутнє будь-яке нерухоме майно.
Постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 грудня 2024 року було описано та накладено арешт на корпоративні права - 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна», що належать на праві власності скаржниці (т.2 а.с. 69-72).
Постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 грудня 2024 року було описано та накладено арешт на торговельну марку №327860 «lior boutique», яка належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрованому в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки 11 січня 2023 року (очікувана дата закінчення строку дії свідоцтва: 05 лютого 2031 року) (т.2 а.с.80,81-82,91-95).
Встановлено, що 20 грудня 2024 року приватним виконацем було надіслано ТОВ «ЛІОР Україна» повідомлення про проведені виконавчі дії із вимогою надати документи на запит приватного виконавця (т.2 а.с.76-77).
24 грудня 2024 року від представника боржника, діючого на підставі ордера від 24 грудня 2024 року на адресу виконавця надійшов лист, у якому повідомлялось, що боржниця обізнана про розпочате відносно неї примусове виконання та борг був нею погашений добровільно (т.2 а.с.101-102, 103).
Із метою підтвердження/спростування вказаних фактів 25 грудня 2024 року приватним виконавцем було надіслано запит стягувачу, який своїм листом від 13 січня 2025 року повідомив приватного виконавця, що інформація, яка була надана адвокатом ОСОБА_1 щодо погашення скаржницею боргу не відповідає дійсності (т. 2 а.с.133-134,139).
З матеріалів справи вбачається, що 14 січня 2025 року, ОСОБА_6 , яка на той час вже була обізнана про розпочате відносно неї примусове виконання, користуючись тимчасовим колапсом у роботі систем Міністерства юстиції, що виник у наслідок хакерської атаки (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B0%) передала право власності на належну їй торгівельну марку ІНФОРМАЦІЯ_1 іншій особі, зареєстрованій у м. Донецьк.
Встановлено, що 15 січня 2025 року на адресу приватного виконавця надійшла заява стягувача ОСОБА_3 про відмову у досягненні згоди щодо вартості майна та призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, з метою визначення ринкової вартості арештованого майна боржника (т.2 а.с.148).
Постановою приватного виконавця від 16 січня 2025 року було призначено суб'єкта оціночної діяльності, а саме суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» в особі ОСОБА_5 з метою надання останнім письмового висновку з питань оцінки ринкової вартості арештованого майна ОСОБА_2 , а саме: корпоративних прав - 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна», яка була надіслана учасникам виконавчого провадження (т.2 а.с.152-154,158).
16 січня 2025 року між приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. та ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» в особі Варуши М.С. було укладено договір №16/01/76706665/25 про незалежну оцінку вартості майна (т.2 а.с.177-179).
Встановлено, що 17 січня 2025 року з метою визначення ринкової (початкової) вартості зазначених корпоративних прав, ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» була здійснена оцінка майна, а саме корпоративних прав, а саме 100% частки ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», за наслідками якої, 23 січня 2025 року був складений звіт про незалежну оцінку майна, згідно якого вартість корпоративних прав, а саме 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», яка належить на праві власності ОСОБА_2 , станом на 17 січня 2025 року, без урахування ПДВ, складає: 100 000,00 грн. (т.2 а.с.208-225).
29 січня 2024 року скаржниці було надіслано повідомлення про вартість майна за №416, що підтверджується поштовими відправленнями №68004 0003686 0 (т.2 а.с.281-282).
Встановлено, що у рамках виконавчого провадження арештоване майно було виставлено на реалізацію через електронні торги «СЕТАМ (Лот №568814)». Перші торги 03 березня 2025 року з приводу даного майна не відбулись.
Спірні правовідносини регулюються Законом №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, міжнародних договорів.
Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов'язковість судового рішення, що передбачено ст. 18 ЦПК України.
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії .
Відповідно до вимог ч.1 ст. 28 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі-документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Верховний суд у постанові №456/2327/15 від 16 вересня 2020року визначив, що до обов'язку виконавця не входить пересвідчення в отриманні боржником копії постанови про виконавче провадження, оскільки це суперечать положенню частин першої та сьомої ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження», за приписами якої копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, без надання строку на добровільне виконання постанови. За умови дотримання цих вимог, у день відкриття, чи не пізніше наступного дня виконавець зобов'язаний винести постанову про накладення арешту на майно боржника та провести інші виконавчі дії, передбачені Законом.
Відповідно до ч.ч. 2-3 ст.22 Закону №2275-VIII у разі звернення стягнення на частку у статутному капіталі товариства на підставі виконавчого документа виконавець повідомляє товариство про намір звернути стягнення на частку учасника товариства (боржника) та надсилає постанову про накладення арешту на частку. Товариство повинне протягом 30 днів з дня одержання такого повідомлення надати відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника відповідно до частини четвертої цієї статті. З дня одержання повідомлення, передбаченого частиною другою цієї статті, товариство зобов'язане надавати виконавцю та боржнику доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника.
Протягом 15 днів з дня закінчення строку, визначеного частиною другою цієї статті, суб'єкт оціночної діяльності, якого залучає виконавець на підставі своєї постанови або виконавець здійснює розрахунок вартості частки боржника відповідно до частини восьмої статті 24 цього Закону станом на день, що передував накладенню арешту на частку.
Оскільки, приватним виконавцем 20 грудня 2024року було надіслано ТОВ «ЛІОР Україна» повідомлення про проведені виконавчі дії із вимогою надати документи на запит приватного виконавця, то відповідно до вимог ст. 28 Закону №1404-VIII скаржниця вважається такою, що обізнана про розпочате примусове виконання (т.2 а.с.76-77).
В процесі судового розгляду було встановлено, що ні ТОВ «ЛІОР Україна», ні скаржниця витребувані приватним виконавцем документи не надали.
Крім того, 24 грудня 2024 року від представника скаржниці, діючого на підставі ордера від 24 грудня 2024 року на адресу приватного виконавця надійшов лист, у якому повідомлялось, що боржниця обізнана про розпочате відносно неї примусове виконання та борг був нею погашений добровільно (т.2 а.с.101-102, 103).
Також, 29 січня 2024 року приватним виконавцем було надіслано скаржниці повідомлення про вартість майна за №416, що підтверджується поштовими відправленнями №68004 0003686 0 (т.2 а.с.281-282).
За таких обставин, твердження представника скаржниці про те, що остання не була повідомлена про виконавчі дії не відповідають дійсності.
Статтями 48, 56, 57, 61 Закону №1404-VIII визначено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до ч. 1 ст.61 Закону №1404-VIII за загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення протоколу проведення електронних торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний протокол є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах.
Отож, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтями 15,16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
З змісту постанови Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вбачається, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов'язана обґрунтувати, а суд, в свою чергу, зобов'язаний встановити, яке саме право скаржника як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту в порядку судового контролю за виконанням.
У порядку судового контролю за виконанням судових рішень правовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту.
Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника), то така скарга задоволенню не підлягає.
Аналогічна правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18, від 14 липня 2021 року у справі №654/3323/20.
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у звіті ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» про оцінку майна від 23 січня 2025 року її корпоративні права, а саме 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна» оцінені за їх номінальною вартістю, а не ринковою вартістю.
При цьому, доказів того, що вартість 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР Україна» інша, матеріали справи не містять.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 57 Закону № 1404-VІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Відповідно до ч.5 ст. 57 Закону № 1404-VІІІ виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Частиною шостою ст. 57 Закону № 1404-VІІІ визначено, що звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності-суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2025 року з метою визначення ринкової (початкової) вартості зазначених корпоративних прав, ТОВ «РМ КОНСАЛТИНГ» була здійснена оцінка 100% частки ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», яка належить на праві власності ОСОБА_2 , за наслідками якої, 23 січня 2025року був складений звіт про незалежну оцінку майна, згідно якого вартість корпоративних прав, а саме 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА», станом на 17 січня 2025 року, без урахування ПДВ, складає: 100 000,00 грн. (т.2 а.с.208-225).
Отже, звіт ТОВ «ЛІОР УКРАЇНА» про незалежну оцінку майна, згідно від 23 січня 2025року був складений в рамках виконавчого провадження ВП №76706665.
Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом № 2658-III.
Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону № 2658-III положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Статтею 12 Закону № 2658-III передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт №1) є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.
У пунктах 15, 16 Національного стандарту № 1 передбачено, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.
Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки.
Відповідно до п. 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.
Згідно з п. 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об'єктом оцінки.
Пунктом 51 Національного стандарту № 1 передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Разом з цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 917/154/15 визначив, що суб'єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу, тому не може вважатися юридичним актом, тобто офіційним письмовим документом державного чи іншого органу (посадової особи), виданим в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.
Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 2658-III процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною 2 цієї статті оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.
Ураховуючи викладене, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ'єктивності оцінки майна) ним своїх обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону № 2658-III звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності-суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
При цьому, звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17.
Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 168/828/16-ц визначив, що за змістом статей 12, 33 Закону № 2658-III звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює оспорювання в судовому порядку такого звіту.
При цьому суд наголошує, що у своїй діяльності суб'єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець ніяк не може впливати на порядок проведення оцінки майна.
Верховний суд вказує, що у разі незгоди із результатами оцінки майна заявник мав право звернутися з клопотанням про визначення рецензування звіту про оцінку майна, однак із такими вимогами у спосіб, визначений законом не звертався.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц вказала, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності-здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Аналогічний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17.
Аналіз статті 57 Закону №1404-VІІІ свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є, зокрема і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні.
19 червня 2023 року Верховний Суд у постанові від 19 червня 2023 року у справі № 909/121/22 звернув увагу на те, що Законом України №1404-VІІІ передбачене право боржника на оскарження результатів незалежної оцінки майна безпосередньо до суду, а відтак подання позову до суду є проявом принципу диспозитивності. Водночас, у разі незгоди з незалежною оцінкою майна, вказаний Закон не покладає імперативно безваріантну дію як то рецензування Звіту про незалежну оцінку майна.
Однак, рецензування звіту про оцінку майна є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяє швидко та ефективно захистити права боржника.
Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2023 року по справі № 161/4629/21 визначив, що Закон №1404-VІІІ не містить обов'язку державного виконавця або відповідного відділу Державної виконавчої служби здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб'єктом оціночної діяльності.
Таким чином, за висновком Верховного суду рецензування звіту з оцінки є «єдиним» законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки і у разі незгоди із результатами оцінки майна заявник мав право звернутись з клопотанням про призначення рецензування звіту про оцінку майна.
В той же час, згідно із ч.5 ст.57 Закону №1404-VІІІ у разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
За таких обставин, суд вважає, що приватний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги у зв'язку з її необгрунтованістю і не доведеністю.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 260, 261, 447-453 ЦПК України, суд
ухвалив:
Скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Накарат Рапід Йонг» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліор Україна») - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали суду складено 08 квітня 2025 року.
Суддя: О.М. Сегеда