Справа № 127/11705/22
Провадження № 1-кп/127/189/25
04 квітня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.12.2021 за № 12021020000001287, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України не вбачає. Просить призначити судовий розгляд кримінального провадження, в який викликати сторони кримінального провадження та свідків.
Крім того, прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, так як обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, може ухилятися від суду, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Вважає, що запобіжний захід до обвинуваченого застосований вірно, підстав для його зміни немає, а тому просить продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вважає, що застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, окрім виняткового, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти вказаним ризикам.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 вважають за можливе призначити судовий розгляд кримінального провадження. Проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечували, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, прокурором не доведені, обвинувачений немає наміру ухилятися від суду, впливати на свідків. Обвинувачений ОСОБА_3 , позицію якого підтримав захисник, заявив клопотання про зміну застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід. Вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, прокурором не доведені. Наміру ухилятися від суду та впливати на свідків, вчиняти інші кримінальні правопорушення він не має. У нього є постійне місце проживання та стійкі соціальні зв'язки Крім того, у нього проблеми зі здоров'ям та він потребує лікування.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Так, відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 194 КПК України встановлено, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. (ч. 4 ст. 194 КПК України).
В судовому засіданні встановлено, що під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 30.05.2022 до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів з одночасним визначенням розміру застави.
В подальшому Вінницьким міським судом Вінницької області неодноразово продовжувався строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Стосовно ризику переховування від суду, то як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, місце проживання, професію, прибуток, наявність сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»). Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
При цьому суд зазначає, що тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, однак враховується судом у сукупності з іншими встановленими обставинами.
Суд зазначає, що доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не має наміру переховуватися від суду, оскільки має постійне місце проживання, самі по собі не можуть служити підставою для зміни запобіжного заходу, а мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами, встановленими під час розгляду клопотання.
В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою обвинуваченого.
Що стосується ризику незаконно впливати на свідків, суд, оцінюючи наявність такого ризику, враховує, що свідки на даний час судом не допитані, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до дослідження їх показань безпосередньо судом під час судового розгляду. Суд не виключає ймовірності того, що не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками, обвинувачений може здійснювати на них незаконний вплив.
Що стосується ризиків вчинення іншого кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, суд, враховуючи, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, не мав постійного джерела доходу, обвинувачується у вчиненні злочинів під час відбування ним іспитового строку за попереднім вироком суду, вважає такі ризики доведеними.
Суд приймає до уваги і стадію даного судового провадження, в межах якого обвинувачений та свідки на даний час судом не допитані, відтак докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом не досліджувалися. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою щодо обвинуваченого.
При цьому суд, враховуючи вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», враховує також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину, особу обвинуваченого у їх взаємозв'язку з можливими ризиками у справі, зокрема, що обвинувачений може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, встановлені під час розгляду клопотання прокурора, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Враховуючи викладене вище, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладеного на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, в клопотанні сторони захисту про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід слід відмовити.
В підготовчому судовому засіданні встановлено, що підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, немає.
Клопотань про доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь не надходило.
Враховуючи вимоги ст. 27 КПК України, судовий розгляд слід здійснювати у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання необхідно викликати сторони судового провадження та свідків.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження суд вважає, що слід призначити судовий розгляд кримінального провадження.
Крім того, враховуючи заяву обвинуваченого про погіршення стану здоров'я, суд зазначає таке.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі. Держава має право забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги (п.72 рішення від 18.12.2008 р. по справі «Ухань проти України», заява №30628/02).
Згідно статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України 14 червня 2019 року № 1769/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 червня 2019 р. за № 633/33604, встановлено, що відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Для цього на території СІЗО функціонує медична частина. Медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим, яка включає консультацію медичного працівника, діагностику і лікування захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Основними завданнями медичної частини є: надання екстреної медичної допомоги, первинної медичної допомоги та організація надання вторинної медичної допомоги; організація і проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду; організація належного санітарно-гігієнічного та протиепідемічного нагляду; організація та проведення заходів із впровадження превентивної медицини; гігієнічне навчання і пропаганда здорового способу життя. У режимних корпусах СІЗО обладнуються кімнати (медичні кабінети) для проведення амбулаторного прийому ув'язнених і засуджених. За потреби ув'язненим і засудженим надається екстрена медична допомога у закладах охорони здоров'я.
Надання ув'язненим і засудженим невідкладної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині СІЗО, здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за № 212/20525.
Згідно до п. 2.3 вищевказаного Порядку, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я. Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Враховуючи викладене, слід зобов'язати адміністрацію Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" терміново надати належну медичну допомогу обвинуваченому в межах установи.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 181, 183, 194, 314-316 КПК України
Призначити судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, у відкритому судовому засіданні о 10 год. 40 хв. 08.04.2025 в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, зал судових засідань № 28.
В судове засідання викликати сторони судового провадження та свідків.
Клопотання прокурора ОСОБА_4 про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід або ж визначення розміру застави - відмовити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без зміни, продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів, починаючи з 04.04.2025 до 02.06.2025 включно.
Зобов'язати адміністрацію Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" надати належну медичну допомогу обвинуваченому ОСОБА_3 , про результати чого повідомити суд.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" для відома та виконання в частині продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ухвала в частині продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, прокурором безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених КПК України.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя