Справа № 227/748/24
(2/199/1145/25)
Іменем України
11 лютого 2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Богун О.О.
при секретареві Дубовик А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Жовтнева ЦЗФ» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Жовтнева ЦЗФ» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві.
В обґрунтування позову посилаючись на те, що з 04.12.2014 по 15.11.2018 позивач перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством ДТЕК Октябрська ЦЗФ, яка після перейменування має назву Акціонерного товариства «Жовтнева ЦЗФ». 15.11.2018 позивача було звільнено з підприємства.
На час роботи на підприємстві з позивачем стався нещасний випадок. Що підтверджується актом №2 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом форми Н-1 від 07 вересня 2016 року.
Висновком комісії, згідно п.6 акту проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 07.09.2016, визнано, що нещасний випадок, який стався з позивачем пов'язаний з виробництвом.
Згідно довідки Обласної профпатологічної Медико-соціальної експертної комісії м. Краматорська від 22.02.2018, позивачу, повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 15 % по трудовому каліцтву.
На підставі зазначеного позивач просить суд, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі.
Позивач у судове засідання не З'явився, надавши заяву про слухання справи у його відсутність, на задоволені позову наполягав.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено, з 04.12.2014 по 15.11.2018 позивач перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством ДТЕК Октябрська ЦЗФ, яка після перейменування має назву Акціонерного товариства «Жовтнева ЦЗФ». 15.11.2018 позивача було звільнено з підприємства.
На час роботи на підприємстві з позивачем стався нещасний випадок. Що підтверджується актом №2 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом форми Н-1 від 07 вересня 2016 року.
Висновком комісії, згідно п.6 акту проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 07.09.2016, визнано, що нещасний випадок, який стався з позивачем пов'язаний з виробництвом.
Згідно довідки Обласної профпатологічної Медико-соціальної експертної комісії м. Краматорська від 22.02.2018, позивачу, повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 15 % по трудовому каліцтву.
Виходячи з Постанови Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12, яка має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин та в силу ст. ст. 214, 360-7 ЦПК Україну, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке є чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Нормами Конституції України, зокрема, ст.ст.21, 43, передбачені права працівників на охорону їх життя та здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці.
У відповідності до ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.
Згідно зі ст. 158 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо. Крім того, у ст. 21 ЗУ «Про охорону праці» міститься аналогічні вимоги та зазначено, що роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Враховуючи викладене вище, АТ «ПІВДГЗК», не створило безпечних і нешкідливих умов праці, не виконувало передбачені законом і нормативними актами норми охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для облегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях, що призвело до завдання позивачу моральної шкоди.
Відповідно до ст.23 ЦК України, ст. 173 КЗпП України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язана з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч.1 ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. В силу норм абз.1 п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зі змінами і доповненнями (далі Постанова Пленуму ВСУ № 4), у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, зокрема, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004р. № 1-рп/2004 встановлено: «...4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання...». Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 р. №20 рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Оскільки професійне захворювання у позивача виникло внаслідок порушень норм охорони праці, припущених підприємством, де він працював, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці. Зазначає, що факт вини відповідача підтверджується актом розслідування форми Н-1 від 07.09.2016; довідкою МСЕК від 22.02.2018; Актом №2 від 07.09.2016 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом. Дані документи вказують на причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяною позивачу шкодою як суб'єкту трудових відносин. В даному конкретному випадку позивач втратив своє здоров'я, що спричиняє йому фізичні та моральні страждання, та вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди.
За довідками МСЕК від 23.07.2019р. серії 12 ААА № 066536, Позивачу була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 15% встановлена група інвалідності безстроково.
Відповідно до рекомендацій МСЕК Позивач потребує «медикаментозного лікування за наслідками трудового каліцтва». Отже, внаслідок отримання професійного захворювання позивач, не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується.
Через хворобу позивач не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, це доводиться робити його близьким людям, що викликає неприхований осуд з боку оточуючих.
Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з положеннями Постанови Пленуму ВСУ №4, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розраховуючи суму моральної компенсації виходить з наступних міркувань. Оцінка моральної шкоди є річ глибоко суб'єктивна та позивач сам визначає, яка саме сума може бути достатньою, щоб компенсувти шкоду за всі моральні та фізичні страждання, нанесені позивачу відповідачем порушенням його права на безпечні умови праці.
Згідно з п.3 ч. 1 ст. 268 ЦК України - відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності.
Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені належні письмові докази допустимими, так як ці докази одержані безпорушення порядку,встановленого законом.
Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові та визнані належними і допустимими докази, є достовірними.
Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.
До взаємин між сторонами належить застосувати норми Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про охорону праці», ЦК України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Згідно з ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 237-1 цього ж Кодексу передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України.
На час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вже не було передбачено обов'язку Фонду відшкодовувати позивачу моральної шкоди, то таку шкоду згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України позивачеві повинен відшкодовувати роботодавець, а, отже, відповідач.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Суд приходить до переконання, що з дослідженого судом акту розслідування хронічного професійного захворювання, медичних документів, вбачається, що АТ «Жовтнева ЦЗФ» не було забезпечене дотримання гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а тому саме у зв'язку з порушенням роботодавцем прав позивача на належні, безпечні і здорові умови праці, настали негативні для позивача наслідки у вигляді погіршення здоров'я, виникнення професійних захворювань, які в свою чергу, потягнули за собою стійку втрату професійної працездатності та завдали моральних страждань позивачеві.
Суд вважає необґрунтованими та відкидає відзив представника відповідача, які ґрунтуються на тому, що позивач був обізнаний про умови праці. При цьому, суд виходить з того, що створення належних умов праці є беззаперечним обов'язком роботодавця.
На підставі ст.ст. 15, 23 ЦК України позивач, як особа, яка зазнала фізичного болю та страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, та у зв'язку з протиправною поведінкою до нього самого, має право на відшкодування моральної шкоди, яка їй завдана.
Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд, керуючись вимогами ст. 23 ЦК України, враховує такі критерії визначення її розміру, як ступінь вини підприємства, посадові особи якого не створили належних та здорових умов праці для позивача, внаслідок хронічного професійного захворювання позивач, не має змоги вести звичне життя. Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що розмір моральної шкоди, завданої позивачу, з урахуванням вимог розумності та справедливості, повинен бути визначеним у розмірі 150 000,00 грн.
З урахування положень ч.1 ст.1167 ЦК України ця моральна шкода повинна бути відшкодована відповідачем, діями якого, пов'язаними з порушенням прав позивача на безпечні умови праці, завдана моральна шкода.
Таким чином, суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся до суду до відповідача за захистом свого права.
Отже, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З урахуванням розміру задоволених позовних вимог, розмір судового збору дорівнює 1500 грн. 00 коп. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, не поніс судових витрат, ці судові витрати належить компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43Конституції України, ст.ст. 153,237-1КЗпП України, ст.ст. 15,23,1167ЦК України, ст.ст. 6,9,14,39Закону України «Про охорону праці», ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст.ст.2,4,12,13,133,141,258-260,263-265 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Жовтнева ЦЗФ» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Жовтнева ЦЗФ» (місцезнаходження: вул. Красноармійська, буд. 1А, м. Білицьке, м. Добропілля. Донецької області, код ЄДРПОУ 00176549) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп.
Судові витрати в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів.
Суддя О.О.Богун
11.02.2025