Ухвала від 07.04.2025 по справі 27/55

УХВАЛА

07 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 27/55(914/616/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства «Рома»

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025

у справі № 27/55(914/616/24)

за позовом Спільного українсько-німецького підприємства-фірми «Тристалко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Приватного підприємства «Рома»

про стягнення заборгованості за договором оренди майна на суму 1 458 333,40 грн, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2024 року через систему «Електронний суд» Спільне українсько-німецьке підприємство-фірма «Тристалко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю подало позовну заяву про стягнення заборгованості за договором оренди до відповідача Приватного підприємства «Рома» в сумі 1 458 333,40 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.12.2024 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто із ПП «Рома» на користь Спільного українсько-німецького підприємства - фірма «Тристалко» у формі ТОВ 1 458 333,40 грн заборгованості з орендної плати та 17 500,00 грн судового збору.

Рішення обґрунтовано тим, що у порушення умов п. 2.2 договору відповідач станом на 02.03.2024 не здійснив оплату орендної плати за період січень 2021 - жовтень 2021 у розмірі 1 458 333,40 грн. Докази оплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2024 у справі № 27/55(914/616/24) залишено без змін.

До Верховного Суду від Приватного підприємства «Рома» надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі №27/55(914/616/24) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №27/55(914/616/24) визначено колегію суддів у складі: Жуков С.В. (головуючий), Картере В.І., Огороднік К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2024.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Рома» є рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2024 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі №27/55(914/616/24), якими розглядався позов про стягнення заборгованості за договором оренди майна на суму 1 458 333,40 грн.

Позов у справі №27/55(914/616/24) був поданий у 2024 році.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у сумі 3028, 00 грн.

Предметом позову у справі № 27/55(914/616/24) є стягнення 1 458 333,40 грн, що є меншим ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент звернення з цим позовом (1 514 000,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Судом встановлено, що касаційна скарга взагалі не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводяться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст судових рішень, ухвалених місцевим та апеляційним господарськими судами, й у цілому до заперечення результату розгляду справи, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення судів попередніх інстанцій тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає його незаконним.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Враховуючи викладене, Верховний Суд, розглянувши доводи, викладені у касаційній скарзі не вбачає підстав передбачених п.п. "а" - "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України для перегляду у касаційному порядку вказаної справи, а тому дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Рома» на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі №27/55(914/616/24), оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

У зв'язку з цим, клопотання про зупинення дії постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі №27/55(914/616/24) до закінчення її перегляду в касаційному порядку, судом не розглядається.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Рома», яка подана на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі №27/55(914/616/24).

2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік