Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/290/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Аркадія Голуба, (Постишева) буд. 1-В),
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слемз" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 56, кімн. 512/2),
про стягнення коштів у розмірі 21 607, 00 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія», м. Бровари, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Слемз", м. Харків, про стягнення заборгованості в загальному розмірі 21 607, 00 грн за договором поставки № 160222-2К від 16 лютого 2022 року, підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов даного договору в частині вчасної поставки узгодженого сторонами товару. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/290/25. Розгляд справи № 922/290/25 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу у строк, протягом п'ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Зокрема, ч. 5 ст. 252 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У даному випадку клопотань про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи до суду не надходило.
Згідно з ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Ч. 1 ст. 251 ГПК України визначено, що відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ч. 11 ст. 242 ГПК України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Оскільки відповідач станом на 04.02.2025 не мав зареєстрованого електронного кабінету, ухвала про відкриття провадження у даній справі була направлена судом за адресою його місцезнаходження (місця проживання), яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 56, кімн. 512/2. Однак, дана ухвала була повернута до суду з довідкою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 04.02.2025 є врученою відповідачу.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3118/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Однак відповідач своїм правом на участь у розгляді даного спору не скористався, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував.
Отже, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
У зв'язку з цим суд зазначає, що згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 248 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слемз» (відповідач) було укладено договір поставки № 160222-2К від 16 лютого 2022 року (договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язується поставити, а позивач прийняти та оплатити товар на умовах, викладених в цьому договорі.
Відповідно до специфікації № 1 до договору відповідач мав поставити насосний агрегат ЕЦВ 6-6,3-125, загальною вартістю 18 200, 00 грн з ПДВ. У п. 5.2. договору зазначено, що товар по специфікації оплачується 100 % попередньою оплатою шляхом прямого банківського переказу на розрахунковий рахунок відповідача.
П. 3.1. договору передбачено, що відповідач поставляє товар протягом 14-ти робочих днів після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.
П. 8.5. договору встановлено відповідальність за прострочення поставки товару, яка полягає в тому, що у разі невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, відповідач сплачує пеню в розмірі 0, 02 % за кожен день прострочення, від вартості непоставленого в строк товару.
16.02.2022 відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № СФ 8062 від 16.02.2022 на суму 18 200, 00 грн з ПДВ для оплати товару.
В подальшому, 16.02.2022 позивачем було сплачено даний рахунок в повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення № 3888 від 16.02.2022.
Натомість, станом на 30.01.2025 товар відповідачем так і не був поставлений.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення сплачених за товар коштів, зокрема, 29.04.2024 на адресу відповідача було відправлено претензію за вих. № 301 від 29.04.2024 з вимогою повернути сплачені кошти за непоставлений товар у розмірі 18 200, 00 грн з ПДВ.
Натомість направлені на адресу відповідача претензії залишились без відповідного реагування з боку останнього, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
В силу положень ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, 16.02.2022 відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № СФ 8062 від 16.02.2022 на суму 18 200, 00 грн з ПДВ для оплати товару, який було сплачено позивачем у повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення № 3888 від 16.02.2022.
Натомість, всупереч умовам договору поставки № 160222-2К від 16 лютого 2022 року, відповідач (постачальник) не виконав взяті на себе зобов'язання за договором та не поставив покупцю товар на загальну суму 18 200, 00 грн.
Матеріали справи не містять доказів вчасної поставки товару позивачу на суму 18 200, 00 грн або доказів на підтвердження повернення позивачу сплаченої в якості 100 % передоплати за товар суми коштів у розмірі 18 200, 00 грн.
Відповідачем також не було надано до суду доказів на спростування викладеного у позові.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 18 200, 00 грн заборгованості за договором поставки від 16.02.2022 належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, не спростованою відповідачем, а, отже такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 3 407, 00 грн, суд виходить з наступного.
Ч. 1 ст. 217 ГК України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Заявляючи до стягнення пеню у розмірі 3 407, 00 грн, позивачем зазначено, що дане нарахування здійснене за 936 днів.
Проте, суд здійснений позивачем розрахунок пені вважає неправильним та незаконним, з огляду на наступне.
Щодо пені за порушення зобов'язань, застосовується ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як встановлено судом, п. 8.5. договору сторонами встановлено відповідальність за прострочення поставки товару, яка полягає в тому, що у разі невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, відповідач сплачує пеню в розмірі 0, 02 % за кожен день прострочення, від вартості непоставленого в строк товару.
Розрахунок пені, зроблений позивачем без врахування періоду виникнення заборгованості призвів до перевищення граничного строку нарахування пені, передбаченого ст. 232 ГК України.
Суд звертає увагу, що умова договору про здійснення нарахування пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання, не може розцінюватись судом як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Оскільки сторони умовами договору не передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені, а відповідно до умов договору відповідач повинен був здійснити поставку товару протягом 14-ти робочих днів після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача, період прострочення здійснення відповідної поставки товару починається з 09 березня 2022 року, та закінчується через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, відповідно до п. 7 Перехідних положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, враховуючи, що прострочення відповідачем свого зобов'язання виникло під час дії карантину та строк дії карантину закінчився з 01.07.2023, вірним періодом нарахування пені за порушення відповідачем свого зобов'язання за договором, є період з 09.03.2022 по 31.12.2023.
Отже, здійснивши правильний розрахунок пені, судом встановлено, що правильний розмір пені складає 2 413, 32 грн.
Таким чином, в нарахованій позивачем сумі пені у розмірі 993,68 грн, суд відмовляє, як в безпідставно заявленій.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 1, 2, 46, 73, 74, 80, 86, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 247, 252, 256, п. 7 Перехідних положень ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слемз» (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 56, кв. 512/2; код ЄДРПОУ 39076056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Аркадія Голуба, (Постишева) буд. 1-В; код ЄДРПОУ 34099131) суму боргу у розмірі 18 200, 00 грн, пеню у розмірі 2 413, 32 грн та судовий збір у розмірі 2 888, 75 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Аркадія Голуба, (Постишева) буд. 1-В; код ЄДРПОУ 34099131);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Слемз» (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 56, кв. 512/2; код ЄДРПОУ 39076056).
Повне рішення складено 08.04.2025.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/290/25